Блог | Перший "must have" українського шоубізу (або Популярно про Закон №4461)
Із січня 1989 року, коли в українській молодіжній газеті "Комсомольское знамя" мною вперше було опубліковане дивне для часів СРСР словосполучення "український національний шоу-бізнес", по сьогоднішній день 2016 року всі ті, хто з українським шоу-бізнесом пов'язані, мріяли про два "своїх" головних закона – 1) Закон про авторське право і 2) Закон про спонсорство та меценатство. (Найпросунутіші - ще й про те, щоб, як на Заході, всі концертні зали й театри, в тому числі й ПК "Україна", відраховували авторам, акторам і артистам роялті з проданих квитків.)
Але за 27,5 років українського шоу-бізнесу - на жаль, жоден з цих двох Законів досі не був прийнятий. Тут, на радість Кремлю, ми до сих пір в кам'яному столітті. Як не гірко визнавати корпоративну історію поразок, але саме об ці 2 закони обламали зуби в Парламенті Руслана, Вакарчук, Білозір, Баграєв, Повалій, Огневич. Всі вони - кожен в різний час - намагалися, але безуспішно, пробити бодай один з цих законів у ВР...
Так що це зовсім не так просто, як видається на перший погляд, бо не останню роль в цих невдачах завжди відігравала всім відома протидія з боку симпатиків Кремля, якому вкрай невигідно позбавляти свій російський шоу-і кіно-бізнес цих 2 явних переваг перед українцями. (Дарма, думаєте, Потап тільки в Москві штани знімає? В РФ ці 2 основних Закона працюють аж гай гуде, завдяки чому там завжди мали змогу платити більше...)
Читайте: Хорошая новость для украинского шоубиза
Зараз, після більш ніж річної підготовчої роботи, прогресивний український шоу-бізнес готує подати в Парламент перший з двох "must have" національної шоу-індустрії - довгоочікуваний Закон №4461 про Авторське право.
Наш, без перебільшення, останній лицар і надія все ж таки пробити в Парламенті обидва Закони (а наразі перший) – народний депутат Євген Рибчинський. Що важливо – він автор пісень і продюсер в одній особі. Тому Євген як ніхто інший розуміє, наскільки важливим є для творчої інтелігенції бути захищеним і наскільки ефективніше розвиватиметься не тільки шоу-бізнес, якщо всі без винятку автори отримуватимуть в рази більшу винагороду (роялті) за свої успішні твори – адже саме за такими принципами живуть процвітаючі країни світу. І яким особливо актуальним Закон № 4461 стає зараз, коли почали працювати українські "квоти". Бо завдяки йому є надія раз і назавжди впорядкувати авторські надходження, сказати "НІ!" корупційним схемам часів Дмитра Табачника, та головне – автори нарешті перестануть бути прохачами, яких можна скривджувати, натомість отримають статус господарів положення і громадську Авторську Раду.
Цей Закон безпосередньо підтримує Голова Авторської Ради УААСП Юрій Рибчинський – автор-легенда, поет-пісняр, драматург, чия творча діяльність почалася навіть задовго до 1989 року. У розробці Закону брав участь ще один шановний продюсер українського шоу-бізнесу Дмитро Костюк, який знає індустрію шоу-бізнесу до дрібного гвинтика, і останній рік керує УААСП, а також Дмитро Гузій – волонтер-юрист, що 8 років віддав українському й міжнародному авторському праву.
Читайте: Що би врятувало концерт Потапа в Києві
Квінтессенція Закону 4461, проти чого зараз виступають інші 18 ОКУ, проста: всі авторські збори в Україні мають йти тільки через оновлений УААСП, прозоро. Саме під довірою до Авторської Ради УААСП (як суспільної громадської інституції) і до успішного світового досвіду США та Європи підписуються всі члени нинішньої Авторскої Ради УААСП, до якої, варто зазначити, входять інші поважні продюсери й автори українського шоу-бізнесу, без прізвищ яких навряд чи можна собі уявити розвиток національної шоу-індустрії. Всіх без виключення об'єднує як ніколи гостре розуміння необхідності радикальних змін – змін заради цивілізаційного майбутнього української нації та її культури.
Sorry, people, але інші 18 ОКУ (організацій колективного управління) повинні зникнути як атавізм. При цьому всім їх авторам і всім власникам майнових прав без винятку, хто хоче працювати в Україні, УААСП радо відкриває свої двері. Як писали колись Ільф і Пєтров, "порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих". Ми віримо тільки авторитетним в шоу-бізнесі українцям, які готові й в змозі захищати фінансові інтереси національних авторів. І саме автори через Авторську Раду контролюватимуть усі виплати в УААСПі. Закон № 4461 дає УААСПу і його керівнику Дмитру Костюку карт-бланш значно збільшити грошові надходження в шоу-бізнесі та, повторюся, покласти край будь-яким корупційним схемам, використовуючи для цього найбільш ефективні американські та європейські напрацювання в цій сфері.
Природно, 18 ОКУ, яким стає не вигідна державна монополія і Авторська Рада у вигляді конкретних відомих персоналій українського шоу-бізу, влаштували свою контр-гру – благо, шоу-бізнес вміє знатно піаритися і знає, як "розганяти хвилю".
Читайте: Є люди, яким краще вкрасти чуже, ніж придумати і створити своє
Основним спікером вони обрали звукорежисера Потапа й Насті, "Время и Стекло" В.Лисицю. За сумісництвом Вадим є ще й президентом одного з 18 вищезгаданих ОКУ, і в середовищі авторського права знаменитий, наприклад, тим, що з 2010 року при жодному з численних керівників УААСПу не спромігся отримати авторську винагороду за одну зі своїх пісень, які звучали на Євробаченні.
Справа навіть не в тому, що в усіх інших учасників Євробачення від України це якось виходило. Коли я, як член нинішньої Авторської Ради УААСП, спробував офіційно розібратися в ситуації і якось допомогти, мене чекала ситуація з розряду "ви не повірите": виявляється, Вадим Лисиця… просто не хоче підписувати необхідні для цієї транзакції документи. Хоча перейнятися цим конкретним питанням і успішно його вирішити Дмитро Костюк був готовий (навіть видаливши Лисицю із друзів на Фейсбуці). Але, як-то кажуть, в багатих свої примхи.
Цікаво й інше: отримавши відповідь Костюка, головний спікер опозиції в ефірі "Обоз ТВ" зробив заяву: мовляв, мою чесність намагаються купити великим хабарем. Тиць-дриць…
Щоб всі розуміли: йдеться про суму, яку за весь рік всьому (!) українського шоу-бізнесу перераховують всі (!) українські радіостанції разом узяті – 30 000 євро. При цьому варто зауважити: випадок зі "зниклими грошима" Лисиці - в УААСП далеко не поодинокий. Постраждалих від систематичного злодійства колишніх керівників українського авторського відомства за всі роки нашої незалежності – набагато більше, хоч суми фігурують значно менші. Рік тому, наприклад, обговорюючи цей Закон на початковій стадії, український шоу-бізнес і широку громадськість набагато більше обурили 37 грн. авторських відрахувань для дружини Кузьми і багато чого ще, враховуючи скільки за всі роки вкрали в українських авторів різних поколінь (але поки ще триває розслідування СБУ щодо "фінансових подвигів у ДААСПі").
Читайте: 38 гривен для жены Кузьмы
Наразі, ухиляючись від зустрічей з юристами УАСППа і намагаючись поляризувати громадськість емоційними маніпуляціями на тему "утиск російськомовних" та юридичною казуїстикою (що в наш час, погодьтеся, юристам робити зовсім нескладно), представники опозиції чомусь панічно бояться простого питання: навіщо українському авторському суспільству цілих 19 (!) організацій в цій царині, коли й однієї вистачить?
Все чекаю, коли ж піде риторика в дусі "так це ж як при СРСР ???", і про "страшні часи СРСР" почне писати молодь із пі-ар служб українського шоу-бізу, напевно, зовсім не уявляючи, як насправді добре жилося авторам в СРСР, де була державна монополія, і як та зникла держава чесно, турботливо й дбайливо оберігала свою творчу інтеллігенцію (про що добре пам'ятає і не дасть збрехати Юрій Євгенович Рибчинський та його покоління).
