Блог | МВФолюбство і путінознавство як ідеологія "політичної еліти" України
Нинішня влада, яку можна вважати, як мінімум, нинішньою формальною політичною елітою з тих міркувань, що вона займає ключові владні позиції та домінує у впливі на прийняття рішень, попри тотальну критику совкізму, комунізму та інших проявів радянської доби, в логіці своєї діяльності чітко використовує традиційні пропагандистські штампи всіх цих попередніх "-ізмів", проти яких вона нещадно бореться.
На сьогодні, фактично, відсутній аналіз реальної політики та економіки в Україні ані з боку так званої формальної політичної еліти, ані з боку "еліти" соціальних мереж, які більше люблять обговорювати, критикувати чи "стібатися" з периферійних тем, які не мають жодного відношення до розуміння того, якою є реальна ситуація в Україні і як шукати вихід з неї.
Для прикладу візьмемо останні кілька місяців, коли для цивілізованого суспільства наслідки ухвалення бюджету були би головним предметом для аналізу того, що чекає нашу державу у 2016 році.
Натомість як зацікавлена влада, так, на жаль, і блогерно-експертне середовище "купилося" на дві теми, які витіснили теми реального українського життя.
У зовнішньо-політичній сфері - це тема, яку я називаю путінознавством: всі вважають за необхідне написати щось про Путіна – коли він зійде з політичної арени, він в черговий раз програв чи виграв… Подібні прогнози "знавців Путіна" на 99,9% не справджуються, але виявляються "в тренді".
Але ще сумніша історія – з так званим МВФознавством. Коли йдеться про оцінки економічної ситуації, то нинішня, особливо так звана "політична еліта", що навчалась чи пройшла стажування у західних вишах, постійно тримається чіткого пропагандистського штампу (знову згадується совкізм): коли критикується скорочення соціальних програм чи ігнорування інтересів національної економіки, влада пояснює - "так МВФ нам чітко вказує" або "з МВФ ми ж домовились". Складається враження, що в Україні взагалі не треба жодного економіста, юриста чи управлінця, бо "МВФ нам говорить", і тому нам треба виконувати усі його настанови, як в найгірші комуністичні часи.
Натомість зверну увагу лише на деякі ключові проблеми, які ніхто чомусь не обговорює: що чекати простому громадянину у 2016 році?
Нагадаю, що якість життя українців на місяць у наступному році, згідно з бюджетом Яценюка, можна розрахувати за своєрідною формулою: 1378 грн (57,2$) + 72 грн (3$) + 100 грн (4,1$) = 1550 грн (64,3$). В бюджеті-2016 закладений середній курс долара - 24,1 грн. Отож, мінімальна заробітна плата у наступному році становитиме:
- з вересня до травня - 57,2$;
- з травня до грудня – зросте на 3$ і дорівнюватиме 60,2$;
- а з 1 грудня 2016 року додасться ще 4,1$.
Тобто, мінімальна зарплата в Україні на кінець 2016 року становитиме "аж" 64,3$! Отож, фактично, "ціна життя" одного дня владою визначена у 2 долари. А мінімальна пенсія, на яку живуть більшість українців, складатиме лише біля 1,5 $ на день.
Тут згадалось, що наші сусіди-угорці страшно не задоволені тим, що з січня 2016 року їхня мінімальна зарплата складатиме 129 000 форинтів (333 євро). У перерахунку на українську грошову одиницю це становить майже 9 000 гривень (порівняйте з українською - 1378 гривень)!
Тож, поки всі роблять прогнози для Путіна і гадають, підтримає МВФ Україну чи ні, місцеві влади стоять перед вибором: що їм робити з професійно-технічною освітою, яка тепер має фінансуватися з місцевих бюджетів, які не мають на це грошей; що робити з жорстокою директивою, яка проголосована низкою бюджетних законів щодо оптимізації (тобто, скорочення) шкіл, закладів культури та охорони здоров’я; що робити з ключовими програмами соціальної підтримки вразливих верств населення, що знову передані на місцеві бюджети і не підкріплені відповідними видатковими статтями?..
Таких запитань, на які ніхто з влади досі не дав пояснення і чомусь не вважає за необхідне навіть обговорювати, є маса. Я вже не кажу про те, що, фактично, не існує жодної серйозної інвестиційної програми стосовно піднесення власної національної економіки, від якої і можна було би сподіватися хоча би на якесь покращення. А малий і середній бізнес у галузі сільського господарства новою системою оподаткування поставлений просто на межу банкротства.
Отож, хотілося, щоб нинішня формальна політична еліта залишила підручники з "путінознавства" і "МВФолюбства", а почала вивчати власну економіку і шукати не ті "рецепти", які прислали з-за кордону, а ті, які вилікують українську економіку, створять робочі місця і дадуть можливість людям жити відповідно до європейських стандартів, про які так багато говориться.
А всім фахівцям з путінознавства я порадив би активніше відроджувати і будувати нову Україну: лише тоді, як ми ліквідуємо корупцію, наведемо порядок в Україні, піднімемо соціально-економічні стандарти, перемога над Путіним стане реальністю не лише в блогосфері, а і в реальному житті.
