Блог | Пляма абсурду в резонансі впровадження квот на український продукт
Новина про впровадження законопроекту про квоти для пісень українською мовою в ефірах теле- і радіостанцій набула масового обговорення. Народні обранці у ВРУ визначили частку україномовного контенту – не менше 35%.
Слухаючи новини й палкі обговорення даної теми, я дивуюся з абсурдності всієї ситуації. Ми живемо на території самостійної країни - України, ми представники титульної нації – українці, і на законодавчому рівні намагаємося змусити власників комунікативних мереж транслювати музичний продукт рідною мовою держави. Безглуздо й сумно одночасно…
Народження таких завзятих суперечок щодо ефірного заповнення – результат занедбаного становища української музичної індустрії. Якби всі представники українського шоу-бізнесу створювали власний якісний музичний продукт, навчилися робити якісні аранжування, взяли за правило використовувати сучасні тенденції звукозапису та взагалі - звучання, то вітчизняний музичний простір заграв би на новий лад і україномовні пісні б звучали без прийняття нового законопроекту.
Читайте: Передчасна втрата геніїв – карма українського народу
Час позбавитися зашкарублого пост-радянського вакууму. Уже 2016 рік, ХХІ століття, новий міленіум! Потрібно крокувати в ногу із сучасністю, яка вимагає негайних змін. Тоді питання квот не виникатиме. Розумна конкуренція серед українських виконавців виведе творчість на новий щабель розвитку.
На жаль, український народ не усвідомлює, що живе в стані війни. І це триває не останні 2 роки, як помилково вважає більшість. Це протиборство розлютувалося ще 25 років назад, коли Україна піднялася з колін і відважилася гучно заявити про незалежність. Хвороблива уява консерваторів, що ховаються за стінами московського Кремля, вимальовує страхітливі історичні карикатури, де українці представленні польськими нікчемними холопами.
Зараз Україна на роздоріжжі, є два шляхи: скоритися могутній "Імперії", повернути хід історії назад, знову схилити голову й упасти на коліна, або навчитися поважати, цінувати й любити своє, рідне, українське та вирушити назустріч новим досягненням і процвітанню.
Протягом тривалого проміжку історії український музичний продукт не розповсюджувався, тому й не знав масштабної популярності. Це болюча проблема. Адже за такий час ми непомітно втратили кращих обдарованих представників нації, які були готові творити, співати, грати, жити рідною мовою. Натомість усі пориви україномовних митців, поцілованих Богом і наділених багатим талантом, були жорстоко придушені, зацьковані й згублені. Не можна в сучасному суспільстві ставити на репризу помилки минулого й повторювати їх мінорне відлуння. Навчимося любити українське й цінувати багатовічне надбання – тоді зрушимо з місця, тоді наша нація заграє всьому світові нову мелодію, сповнену мажорними акордами!
Читайте: Українським політикам має бути соромно
Я доволі толерантно відношуся до всіх людей. Поважаючи національні меншини (будь це цигани, євреї, татари, грузини чи росіяни), я прихильно ставлюся до творчості різних народів. Ні в якому разі не закликаю заборонити співати чи творити іноземцям у нашій країні. Але представники інших національностей повинні пам"ятати, що знаходяться на території могутньої і вільної держави – України. І жити тут потрібно, поважаючи порядок і закони гостинної країни.
Без плекання рідної мови, без звучання української пісні не зможе квітнути наша Батьківщина. Потрібно вже зараз розтривожити в душі кожного українця палку любов до країни, подарованої нам Богом, переданої у спадок від дідів-прадідів, до багатостраждальної, але незламної України. І коли зерно поваги й щирої прихильності до витоків рідної нації проросте в серцях наших співвітчизників, тоді питання квот на україномовний продукт навіть не виникатиме, пляма абсурду зникне з новітньої історії українського буття.
