УкрРус

Суддя Верховного суду України проти учасника АТО - хто ж переможе?

На даний час із зони проведення АТО почали повертатися бійці, як правило, всі вони мають значні психологічні проблеми та загострене відчуття справедливості, внаслідок чого збільшилась кількість злочинів. Одна із таких справ стала без перебільшення резонансною та досі набирає своїх обертів.

8 січня цього року у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області між учасником АТО Миколою Медведським та суддею Верховного Суду України Анатолієм Скотарем відбулася прикра подія.

Боєць, що служив мінометником під м.Дебальцеве, повертався додому та, не помітивши перешкоди, в’їхав у один із вкопаних посеред дороги стовпчиків, чим пошкодив радіатор на своїй єдиній автівці-копійці. Виявляється, суддя, який дістався нам всім ще з часів УРСР, не знайшов місця для своїх декількох сучасних автомобілів на території власного маєтку і заасфальтував паркувальний майданчик, зайнявши ним частину проїжджої дороги. Крім того вмурував стовпчки по периметру майданчика, в один із яких і в’їхав Микола. Здавалось би всім і так зрозуміло хто в цій ситуації потерпілий! Однак до АТОшника одразу вибіг суддя, прихопивши із собою гвинтівку для переконливості, і почав з’ясовувати стосунки. Микола, не стерпівши, вирішив поговорити "на рівних", і прихопивши автомат та гранату, непрохано зайшов до будинку судді, після чого хлопця одразу затримала міліція. На наступний день слідчий-суддя Переяславського суду обрав запобіжний захід АТОшнику – два місяці тримання під вартою серед злочинців, не порахувавшись із тим, що на його утриманні перебуває малолітній син і що АТОшнику потрібна перш за все реабілітація після бойових дій.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 4 ст. 296 КК України - хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї, що карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років і за ст. 129 КК України - погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, що карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

Сім’я навіть не могла знайти адвоката для сина і я, як керівник проекту "Правовова допомога учасникам АТО", вирішив виступати у захисті хлопця. В результаті Миколу відпустили під домашній арешт !

Зясувалося, що крім захоплення проїжджої частини суддя загородив для власного користування суспільний берег річки Альти, де завжди рибалили місцеві жителі. Як зазначали односельчани, вони неодноразово звертались до органів влади з вимогою вжити заходів по звільненню проїзду та проходу, однак влада бездіяла. А от учасник АТО вирішив пояснити судді, що той вчинив неправильно по відношенню до односельчан.

Суддя ж, якому насолив хлопець, на цьому не зупинився і подав клопотання про перекваліфікацію злочину на замах на вбивство. Хоча суддя Верховного суду кримінальної палати мав би розуміти, що замах на вбивство - це коли людина має намір вбити і йде до цього, але їй щось перешкоджає, що від неї не залежить. Микола міг би вбити Скотаря 225 разів, але не зробив цього. Хлопець мав на меті далеко не хуліганські мотиви, а прагнення добитись справедливості.

Звісно, застосування зброї для доведення своєї правоти – не метод і зовсім виправдовувати воїна не можна. Кожен відповідає за свої вчинки! Однак перед законом мають бути рівні усі: і боєць, і суддя!

Нові подробиці відвоювання справедливості стануть відомі вже після наступного розгляду справи Миколи Медведського в суді.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги