Блог | "Тато нікуди не пішов. Він завжди буде з нами…"
"Справжній і відданий. Був гарним другом, чоловіком і батьком. У нас була щаслива сім’я. А зараз - дуже боляче і сумно. Ми втратили нашу опору і захисника, доводиться вчитись жити: мені – без чоловіка, а Лєрі (донці) – без батька", - слова, які найперше промовляє дружина загиблого Андрія Крилова, Людмила, розповідаючи про свого чоловіка.
Історія їх родини почалася ще із студентських років. Тоді, Людмила приїхала на навчання до Дніпра, де познайомилась із Андрієм. Дівчині хлопець дуже сподобався, красень зростом 184 см виділявся серед невисоких приятелів. "Подруга в мене була жвава і весела, - згадує Людмила. – Я думала, що він зверне увагу на неї". Виявилося, в день знайомства Андрій придивлявся якраз до Людмили. "Як тільки я тебе побачив, в душі щось тьохнуло. Я зрозумів, що це моє", - зізнався він їй пізніше. В той теплий вересневий день закохані довго гуляли парком, каталися на каруселях, їли морозиво. Потім почали зустрічатися, вони були схожі навіть зовні. Андрій цим користувався і, запрошуючи дівчину із гуртожитку на прогулянки, казав: "Прийшов брат. Погукайте сестру Людмилу Бабенко". Потім його призвали в армію, і вони домовилися, що одружаться після демобілізації.
Читайте: Про війну він нам майже нічого не розповідав, переживав, аби ми не хвилювались
Через три роки після весілля, народилася донечка Валерія. Андрій дуже зрадів появі дитини, і не на мить її не полишав. "Він був таким щасливим. Навіть не відходив від малятка – купав, перевдягав, прав повзунки і пелюшки. Завжди і у всьому мені допомагав. Знаєте, це було так радісно усвідомлювати, що в тебе – найкращий чоловік, а в донечки буде найкращий тато", - говорить Людмила. За словами жінки, доросліючи, їх донечка ставала все більше схожою на батька, у спадок їй передались і татові творчі здібності. Вона почала писати вірші і малювати. Тато, мати і донька любили творити разом – писали картини, які зараз прикрашають їх дім.
Андрій Крилов працював приватним підприємцем. Ще з дитинства, батько прищепив йому любов до різьблення, то ж і напрям роботи він вибрав суміжний. Займався столяркою і утепленням фасадів. Майстрував різноманітні меблі для приватних садиб та ресторанів. Дружина каже, що завжди відгуки були хороші і клієнтів вистачало. Жінка зізнається, що відчувала себе мов за муром і була впевнена у завтрашньому дні. Родина мала багато планів. Оскільки чоловік багато працював, то часто, вони мріяли та обговорювали майбутній відпочинок, адже за 17 років подружнього життя, вони тільки раз відпочивали на морі. Так, зустрічаючи новий 2014 рік, Андрій пообіцяв дружині та доньці що влітку обов`язково знов поїдуть на море. Але не вдалось. Почалась війна.
Читайте: Він навіки залишиться в наших серцях, а я тепер маю жити для дитини
Навесні, Андрієві надійшла повістка. "Для нього ніколи не стояло питання необхідності захисту Батьківщини. Він важко переживав всі події, хвилювався, адже розумів, чим може все завершитись, якщо чоловіки не підуть захищати свою країну, батьків, дружин та дітей. І він пішов…", - розповідає дружина Людмила. В зону проведення АТО, Андрій Крилов прибув у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Декілька разів, на короткий строк, йому вдавалося приїздити додому. Так було і на їх спільну річницю весілля. "Андрій приїхав, але, ми тільки встигли повечеряти, а в наступні дні він постійно бігав ринками та магазинами, треба було купити форму, взуття та деякі замовлення хлопців з бригади, адже тоді забезпечення було дуже жахливим. Це все що я знала, адже Андрій мені і Лєрі мало про що розповідав. Не жалівся, аби не засмучувати. Але я все розуміла", - говорить дружина загиблого.
4 липня 2014 року став чорним днем для родини Андрія Крилова. Під час масованої танкової атаки бойовиків на блокпост Збройних сил України, біля села Новоселівки, що на Донеччині, Андрій Крилов, разом ще з сімома побратимами загинув. Ворожий артснаряд потрапив у їх БТР. У переддень загибелі чоловіка, Людмилу не покидали тривожні думки. Вона прокидалась серед ночі і не знаходила собі місця. Жінка намагалась взяти себе в руки, молилась і повторювала: "З моїм нічого не трапиться. Він обов`язково повернеться додому!". Але доля розпорядилась інакше… Указом Президента України № 631/2014 від 2 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", Андрій Крилов нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
Читайте: "Краще я б померла, ніж мій тато". Допомога родині загиблого Героя
Дружина Людмила Крилова згадує, що на той час 14-річна Лера, дізнавшись про смерть батька, вигукнула: "Не вірю!" і втекла з дому. Рідні довго шукали її по селу. А вже зараз, вона намагається підтримати маму і говорить: "Тато нікуди не пішов. Він завжди буде з нами". Наступного року, Валерія вступатиме до вищого навчального закладу, на журналістський факультет і хоче з репетиторами "підтягнути" свою успішність. Смерть батька забрала в неї та в мами багато сил та емоцій. Вони втратили найцінніше. Валерія дуже любила свого тата і завжди його пам’ятатиме. Давайте і ми не будемо проходити повз людське горе, сльози і біль. Допоможемо та підтримаємо родину Андрія Крилова.
КРИЛОВА ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА LIUDMYLA KRYLOVA 4188370026293270 (Райффайзен банк "Аваль")
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?
