УкрРус

Від "розстріляного Відродження" до "коронації слова"

Четвертого червня має відбутися вручення нагород переможцям літературного конкурсу "Коронація слова".

Напередодні Юрій Логуш, співзасновник конкурсу, в інтерв’ю Gazeta.UA сказав наступне: "Відбулось щось драматичне в літературі. Покоління письменників 20-30-х років, яке було знищено, поновилося. Перший раз за такий короткий період часу".

Порівняти письменників епохи "розстріляного Відродження" з нинішнім поколінням літераторів, вирощених під егідою "Коронації слова" за останні 15 років, - це, м’яко кажучи, сміливо. Або я щось не те вичитав між рядками.

За великим рахунком, ми й досі добре не знаємо літературної спадщини тих, кого прийнято відносити до покоління "розстріляного Відродження". Їхні твори видані, але мізерними накладами і не стали широким набутком громадськості. Якщо запитати багатьох нинішніх лауреатів "Коронації слова", чи читали вони ці твори, знайдеться обмаль письменників, які зможуть назвати деякі імена.

Некоректно порівнювати літературу "розстріляного відродження" з нинішньою, тим більше з творами, автори яких стали лауреатами "Коронації слова". Серед останніх є чимало достойних імен, а їхні твори стали подією в літературному житті України. Але на загал сам конкурс все ж не став якісним індикатором визначення вартісної сучасної літератури. Гору бере кон’юнктурність і модність тем, а не художня якість твору. А про закулісся цього конкурсу взагалі не варто говорити, бо маємо справу з типовими проявами нашого часу. Якщо хворе суспільство, якщо його роз’їдає корупція, то не можна збудувати рай в окремо визначеному місці. Справу губить й орієнтація видавців на так званого масового читача. Очевидно, рецензенти вже заздалегідь налаштовані на читабельність твору й можливість його широкого розкручування. Тому сучасні Джойси й Прусти просто пролітають повз цей конкурс, та й не намагаються подати на нього свої твори.

Кожний літературний конкурс – це можливість для автора, насамперед молодого, вийти на шлях широкий. Кажуть, що якщо є талант, то помітять його за будь-яких обставин. Життя вносить суттєві корективи. Лише одиниці справді талановитих письменників знайшли свою дорогу до читача завдяки "Коронації слова". Абсолютна ж більшість талановитої молоді або згоряє в горнилі нечистоплотної конкурентної боротьби, або сама пробиває собі шлях, або назавжди зникає з поля зору читачів і критиків.

"Коронація слова" все більше нагадує Шевченківську премію. Одні й ті ж автори стають лауреатами, аж поки не здобудуть гран-прі, інші змушені покірно чекати в чергі, надсилаючи щороку свої нові твори, аж поки їх не помітять.

На жаль, замість справжнього виявлення талантів, насамперед молодих, організатори конкурсу ідуть шляхом, якщо так можна сказати, модності й помпезності.

Цьогоріч в центрі уваги конкурсантів на церемонії нагородження буде епоха "розстріляного Відродження". Наступного року, схоже, говоритимуть про ОУН-УПА, а там і до Революції Гідності дійдуть. Проте кон’юнктурність ще ніколи не сприяла народженню талановитих творів. У авторів просто не буде часу, аби вникнути в суть проблеми й написати якісний твір з нагоди тієї чи іншої події, яка буде в центрі уваги "Коронації слова".

В тому ж інтерв’ю співзасновниця "Коронації слова" Тетяна Логуш каже наступне:

"Спочатку буде Воскресіння Розстріляного Відродження — перфоманс, який придумали наші режисери з хореографом Антоніною Будьонною. Ми хочемо, щоб люди зрозуміли, як застрілився Хвильовий, як знищували наших кобзарів, що таке Голодомор… Нам всі кажуть, що це має бути дуже яскраво".

Це щодо модності. А тепер про помпезність. Тетяна Логуш каже: "Переможець Гранд Коронації отримує корону. Її нам надають наші меценати із Словаччини Ольга та Василь Семанчаки. Тому що в нас не знайшлося жодного ювелірного заводу, який би погодився зробити такий приз. Ходиш, стукаєш, а тобі ніхто не відповідає. Наприклад, завод шампанських вин. Я до них стукаю вже років 10. Я кажу, ви ж наші, дайте людині по келиху шампанського. Ми люди не бідні, але ж не мільйонери. Чомусь дуже важко тут у нас в Україні".

На тлі війни з Росією, як кажуть, нам би, панове, ваші проблеми, хоча вишиванок і патріотичних речей буде чимало.

Не смію нічого радити організаторам конкурсу. Вони роблять так, як вважають за потрібне, виходячи зі свого уявлення про розвиток сучасної української літератури. Але якщо вже підтримувати молодих авторів, то чи не краще видати їхні твори масовим накладом, а не вручати грошові премії? Так роблять в Європі, до якої ми ніяк не можемо дійти.

Якщо хтось буде стверджувати, що я ставлю під сумнів саму ідею проведення "Коронації слова", то він глибоко помиляється. Я за те, аби подібних літературних конкурсів було якомога більше. Водночас хочу, щоби майбутні меценати звертали увагу власне на літературу, а не на те, що навколо неї.

А нинішніх переможців вітаю й пропоную згадати Івана Франка, який теж свого часу вислав на конкурс п’єсу "Украдене щастя", але не став лауреатом. Де ті тодішні лауреати, а "Украдене щастя" й досі йде на сценах театрів. Якщо, звичайно, молоді автори читали цю п’єсу чи бачили постановку…

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги