УкрРус

Ай ем нот Раша

- Where are you from?

- A"m from Ukraine.

- Oh-h, understand.... Russia...

- Ukraine is not Russia....

- Russia.., Russia...

(Закордонний діалог з недалекого минулого)

Від початку дев"яностих, коли я активно заповзявся відкривати для себе довколишній світ, діалог подібний до винесеного в епіграф, відбувався ледь не в кожній країні світу де я побував. Англія, Франція, Бельгія, Голландія, Китай і Тайланд, Малайзія, Сполучені Штати Америки, Мексика, Гаїті і далекий тропічний острів Реюньон, — всіх не перелічити. Про Україну і про те що це "нот Раша" були обізнані хіба що найближчі сусіди — Польща, Туреччина, певною мірою, Угорщина, Болгарія та Румунія. Та й там час від часу зчинялися диспути, мовляв: "ну й яким боком відрізняєтеся від росіян, щоб вважати вас окремою нацією?"

За великим рахунком на початку 90-х, всі хто вийшов з "совка" між собою нічим таким не відрізнялися. Були бідні, зашугані, закомплексовані. Комплекси час від часу перекривали мавпячими вигуками на кшталт "Да ми Бєрлін бралі!", "Да ми пєрвимі в космос лєталі". Совок пер з усіх щілин, а маркери національної ідентичності у вигляді Чернобиль-Клічко-Шевченко (футболіст) не приносили ані морального, ані естетичного задоволення.

Хтось з інтелектуалів намагався апелювати до західних візаві іменами Малевича, Архипенка чи Енді Ворхола, притягуючи за всі місця їхню доволі умовну належність до українства. Хтось з аграрної псевдоеліти завішував стіни Українського Дому портретами Сільвестра Сталоне (бабуся одеситка), Йосипа Кобзона та Васила Ланового (обидва народилися в Україні). Хтось кричав "та Трипілля старіше за піраміди буде", хтось малював собі генеалогічні дерева від Кия, Щека, Хорива, через Рюріковичей, продовжуючи Сагайдачним, Хмельницьким, Петлюрою, та космонавтом Павлом Поповичем.

Але найстрашнішим було те, що після блискучих перших років Незалежності, коли в нашому полі з"явилися модерні митці, письменники та музиканти, а сама Україна пробудилася та взялася шукати себе саму, після років примусової сплячки та поневолення, сюди замість військ зайшли російські гроші, створивши перші комерційні телеканали, ФМ-станції, відкрили купу представництв, видавництв, медіахолдингів та інших установ, що поховали у вирі шансону, серіалів про бандюків і мєнтів, залили цунамі гламуру і російської попси будь які намагання створення україноцентричного медійного продукту масового споживання, який маркує межі України, саме як українські, а не межі умовної раші, що починається відразу по посадці в потяг Чоп-Киїів разом із звучанням у динаміках вагону пісень "Бєлиє рози" чи "Ах какая женщіна, мнє б такую..."

Нестійкі душі багатьох моїх співвітчизників, що відкрилися назустріч всьому українському на початку 90-х., знов поховалися у мушлі внутрішньої еміграції до часу, коли не спалахнув несподівано для всіх перший Майдан 2004 року. Мирний, веселий карнавальний..., а також жахливий, незрозумілий і відразливий для всіх, хто ототожнював себе з піснями гурту "Любе", міфологемою "Дєдивоєвалі", кримінальною романтикою Міши Круга і жартами Михайла Задорнова.

"Опа! Что-то пошло нє так. А что імєнно ніхто понять нє может... - цю фразу я почув в Криму від п"яного СБУшника Льоні восени 2010 році, коли проводив там міжнародні змагання серед тілоохоронців. - А проісходіт то о чьом, даже красний дірєктор Кучма напісал в своєй кнігє "Украіна - нє Росія". А в чьом разніца? Да в том, что в Росіє всє раби царя-батюшкі. А украинци - вольний народ. У нас как в Росіє нікогда нє будєт! Росіянам нужна крєпкая рука. А украінци самі сєбє хозяєва. Долго неугодную власть тєрпєть нє будут. Ещьо посмотрім сколько етот Яник продєржітся".

СБУшник був родом зі Львова, хоч розмовляв російською, і з задоволенням співав в караокє "Золотиє купола" та "Владімірскій централ".

Ми зустрілися з ним на Майдані у грудні 2013 року, коли "Беркут" вперше пішов у наступ. На той час його вже звільнили з СБУ і він був заступником командира 3-ї сотні Самооборони. Відростив козацькі вуса, розмовляв виключно українською. Ключовою в нашій короткій розмові була одна фраза, яку він проказав у натовпі, що тримав лаву: "Україна — це не абстрактне "ми". Україна — це я і ти. Конкретні живі люди. Ті,хто знають одне одного і довіряють одне одному. Там де я і ти — там і Україна! Зрозумів це і все стало на свої місця. Це ж так просто!"

А коли навесні 2014-го перші добровольчі підрозділи вирушили на схід, він записався до батальйону Дніпро і загинув у серпні 2014 року під Ілловайськом. Але у нього лишилися друзі і бойові побратими. Їх тисячі, десятки тисяч тих, хто стояв з ним поруч і ніколи не зрадить його пам"яті.

Отак зросійщені державні холопи ставали справжніми українцями. Не рабами, і слугами, а воїнами і пасіонаріями, які готові брати на себе відповідальність за свою долю, за свій край, за своїх близьких, не вимагаючи від держави нічого і не нарікаючи ні на кого, хто має щось їм дати, щось за них зробити, напоумити та спрямувати. На очах у здивованих моїх співвітчизників, на очах спантеличених європейців, наляканих московітів, та здичавілих, ненажерливих племен чиновницьких жлобів та кримінальних гопників. Народжувалася нова модерна якість української нації, яка звільняючись від нашарувань історичних кліше і штампів, нав"язаних соціальних та культурологічних стереотипів нарешті відшукала себе не у піснях, книжках та мріях, а у звитягах, боях, та діях. А ще НАРЕШТІ з кволої, зневоленої, деморалізованої сукупності людей, капсульованих у своєму хуторянстві та недорікуватості почала агресивно атакувати зовнішній світ, тектонічними процесами свого пробудження. Не завжди чемно, не завжди високохудожньо та естетично, не завжди аристократично та вишукано. Інколи по-дитячому наївно, чи по-підлітковому жорстоко, часом по-дорослому послідовно та наполегливо, а інколи по-старечому мудро та виважено.

Результатом цих процесів є реальний фактор того, що коли тебе питають:

- Where are you from?

І ти відповідаєш:

- A"m from Ukraine.

Вже жодна падла не каже:

- Oh-h, understand.... Russia...

Бо за таке можна і в рило отримати! Хіба нє?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги