УкрРус

Поляки пам’ятають кривди, яких зазнали від українців, і не хочуть пам’ятати зло, котре заподіяли нам

  • Поляки пам’ятають кривди, яких зазнали від українців, і не хочуть пам’ятати зло, котре заподіяли нам
    www.radiosvoboda.org

Переважна більшість польських депутатів 22 липня 2016 р. проголосували за "Резолюцію Сейму Республіки Польща у справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках".

Що ж сталося?

"Українцям є за що вибачатися перед поляками, а полякам – перед українцями". Це так. Така вже складна і кривава історія співіснування наших народів. Волинська трагедія 1943 р. лише один із епізодів жорстокого протистояння українців і поляків. На думку професора Миколи Кучерепи було кілька причин конфлікту. Першою була драматична історія українських земель у складі Польщі в XIV–XVIІI ст., віковий тягар взаємних кривд та образ. Другою, мав значення сумний досвід війни з поляками в 1918–1919 рр., яку українці програли. Тут слід додати, що в 1920 р. поляки, за активної і дієвої підтримки українців, вистояли в радянсько-польській війні й отримали незалежність.

Третя причина, Україна свою незалежність втратила. За четверту причину історик називає національну політику Польщі щодо українців у міжвоєнне двадцятиріччя. Адже Польща, отримавши землі Галичини і Волині, котрі були на 70-80% заселені етнічними українцями, проігнорувала обіцянки щодо надання автономії українцям. Цим спровокувавши виникнення та активність українських націоналістичних організацій, які користувалися масовою підтримкою місцевого населення.

По-п’яте, професор просив не забувати про роль підбурювачів конфлікту, якими часто були і німецькі окупанти, і радянські партизани. "До того ж, – на думку професора, – в умовах окупації і Україна, і Польща опинилися в стані бездержавності, тому поляки прагнули відновити державність, а українці – вибороти. І на перетині цих прагнень вони опинилися на дорозі одні в одних". Краще за професора причини трагедії не опишеш.

Натомість, у Польщі Волинська трагедія бачиться як самостійне явище, без історичного контексту. Для багатьох поляків історія ОУН-УПА – це тільки вбивства поляків, а українці бійців Української повстанської армії сприймають, в першу чергу, як борців з комунізмом. Рівень обізнаності щодо історії наших народів взагалі та в часи ІІ світової війни зокрема досить низький і це дає простір для популізму та спекуляцій на національних почуттях населення. Українці щодо подій на Волині в 1943 р. мало що знають, поляки знають більше, але ці знання вони отримують з шпальт таблоїдів і рівень достовірності знань вкрай однобокий.

Зважені кроки щодо вивчення і вироблення спільної українсько-польської оцінки тих трагічних подій робилися неодноразово, але як говорить український дослідник Олександр Зінченко: "Поляки й українці мають асиметрію пам’яті: поляки пам’ятають кривди, яких зазнали від українців, і не дуже хочуть пам’ятати про те зло, котре заподіяли українцям. Українці в цій асиметрії пам’яті відповідають взаємністю". Поляки говорять, що немає примирення без правди, але самі ж поляки не визнають ролі АК та інших структур польського підпілля у вбивстві українців під час ІІ світової війни, зокрема і під час Волинській трагедії. А кількість жертв від рук німецьких і радянських окупантів, що рахується мільйонами людей взагалі залишилися поза увагою польського суспільства.

Який же вплив це матиме на українсько-польські двосторонні відносини?

Прийняття резолюції продиктоване сучасними внутрішньополітичними реаліями Польщі, але це не означає, що воно нас не стосується і українська сторона зможе проігнорувати резолюцію. В Польщі стверджують, що резолюція не спрямована проти українців у цілому і не має на меті зашкодити двостороннім відносинам. Але ми бачимо, в Україні вона була сприйнята як вкрай недружній крок з боку Польщі. Та і серед поляків така позиція Сейму підживлює антиукраїнські настрої у певних колах суспільства.

Беззаперечно, що така реакція в наших суспільствах не сприятиме зростання рівня взаємної довіри у відносинах. Багаторічні дослідження трагедії та спільні наукові дискусійні площадки були невільовані боротьбою в Польщі за політичну популярність і майбутні місця у парламенті. Ми можемо лише надіятися, що емоції збурені однобокою подачею трагічних історичних подій не вплинуть на міждержавні відносини і на рівні практичної співпраці на всіх рівнях збережеться раціональний підхід.

І що можна зробити?

Вибачення від України за формулою "пробачаємо і пробачте", тобто взаємне вибачення (за німецько-французьким зразком) Польща не сприйняла. Україна втратила час вірно зорієнтуватися й адекватно зреагувати, суспільна думка вже сформована і українців не почують. Тому потрібен цілий комплекс дій, адже жодна одинична дія ефекту не матиме. Потрібна системна робота, як в Україні, так і в Польщі, на науковому, культурному, медійному та дипломатичному рівнях. Часи коли підтримка Польщі (як і інших наших партнерів) сприймалася як даність закінчилися, потрібна стратегія співпраці з Польщею зокрема та зовнішньополітична стратегія України взагалі. Але найперше, слід нарешті зрозуміти, що Україна мусить наполегливо працювати задля свого майбутнього, при цьому покладатися виключно на свої власні сили.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги