УкрРус

Освіта: агресія по вертикалі, агресія по горизонталі

Бюрократична вертикаль в освіті – це організована система регулярної інституційної агресії проти тих, хто тут працює. Вона має різноманітні форми, є досить масштабною(охоплює велику кількість сфер і процесів) і проникає досить глибоко, - пише Віктор Громовий для порталу "Освітня політика".

Для довідки: Агресія (лат aggressio - нападати) інституційна (лат. institutum - установа) - агресія, що ініціюється і/або заохочується соціальними інститутами.

За допомогою наказів, інструкцій, усних "вказівок" усіх учасників освітнього процесу систематично і постійно змушують робити різноманітні дії, які б вони не робили добровільно або робили б їх по-іншому. Звісно, така інституційна агресія прикривається "благими намірами": потім ще і подякують, що ми змусили брати участь у олімпіадах, ми ж забезпечуємо святкування Дня Перемоги тощо.

Перш за все інституційна агресія здійснюється проти свободи педагогічної думки і дії. Вона сіє недовіру, заважає самоорганізації, налагодженню соціально-педагогічної координації, гармонізації взаємодії усіх учасників освітнього процесу.

Агресія("наїзд" у формі перевірки, збір "данини" з шкіл як спосіб уникнути наїзду, словесна агресія у вигляді прочуханки на усіляких нарадах тощо) стала загальноприйнятою формою взаємодії між управлінням освіти та школою.

Інституційна агресія також спрямовується на підтримку статус-кво(атакують у першу чергу тих, хто "висовується"). Тож, по суті вона є засобом збереження привілеїв і особливого статусу певних груп і окремих осіб(всюди в освіті є свої "священні корови" і свої "ізгої").

У системі освіти агресія йде постійним потоком зверху вниз: МОНовські чиновники пресують обласний рівень, ті спускають негативні імпульси на рівень нижче, міське чи районне освітянське начальство псує настрій директорові школи, директор вчителеві, вчитель зривається на восьмикласника, а той відважує на перерві стусана першокласникові. Тобто все відбувається за схемою, описаною ще в поемі Тараса Шевченка "Сон" - "та меншого в пузо"!

Особливо хочу підкреслити, що інституційна агресія – це не "системний збій", не відхилення від норми, це іманентна(внутрішньо притаманна) риса освітньої вертикалі.

Інституційна агресія – була ядром компартійної системи управління всіма сферами життя, але тільки в освіті вона збереглась у недоторканному вигляді.

Звісно, поняття "агресія" вживається надзвичайно широко, його пов'язують і з негативними емоціями, і з негативними мотивами, і з негативними установками, і з руйнівними діями. Наприклад, у людей, які сидять на верхніх щаблях вертикалі, є купа негативних установок, які лежать в основі однієї із форм агресії, замаскованої під "контроль" (упередження щодо спроможності директорів шкіл самостійно організовувати навчальний процес, упередження щодо можливостей вчителів самостійно створювати власні навчальні програми тощо).

Агресія по вертикалі перенаправляється і на горизонталь. Наприклад, директорові школи часто доводиться ставати провідником агресії зверху і поширювати її на всі боки. Як наслідок, у наших школах створюється неймовірно насичене "кислотне середовище" А потім ми дивуємось: чому навколо так багато агресії, злості, роздратування?!

У вертикально організованому соціумі перекриті практично всі вироблені людством мирні способи відстоювання своїх кордонів і прав. Ми не можемо домогтися зняття з посади винного у порушенні наших прав чиновника, у нас немає можливості перешкодити прийняттю рішень, які порушують наші права, ми не можемо відмовитись від участі у добровільно-примусових "заходах"...

Але ми відчуваємо стрес. Виникає агресія, яка, як пара, притиснута зверху кришкою, вимагає виходу, агресія як самоціль(емоційна агресія), яка загрожує перерости у фізичне насильство.

Звісно, можна спрямувати свою агресію і вгору, але у більшості випадків її спрямовують не туди вгору, звідки прийшов негативний імпульс (це неможливо або небезпечно), а кудись вгору, тобто ненавидять "начальство взагалі".

Як правило, обирається варіант: злитися не на всіх підряд. Особливо "приємно" зриватись на тих, хто не такий як всі, кому "більше всіх треба", "хто сильно вумний". Завжди знайдуться аргументи на користь того, що проявляти агресію по відношенню саме до таких людей добре і правильно. Завжди знайдуться "однодумці", тож можна буде "дружити проти" і заодно задовольняти своє почуття приналежності. Така гра в "свій-чужий" як спосіб перенаправлення агресії дуже популярна в багатьох навчальних закладах.

Парадокс у тому, що насправді в освітянському середовищі ми маємо справу не з надлишком, а з дефіцитом агресії. Мова йде про здорову агресію як здатність захистити себе. На жаль, багаторічна звичка спускати свою енергію в "бічні русла" призводить до того, що в ситуаціях, коли нам потрібно відстояти свою гідність та професійну честь чи захистити учнів від відвертої сваволі, ми демонструємо своє безсилля і неспроможність хоч щось зробити.

Що робити для того, щоб наші навчальні заклади припинили бути одночасно територією безсилля і територією агресивної злоби?

Психологи радять, що варто перш за все, усвідомити, що ту чи іншу позицію ми займаємо не тільки тому, що нас туди загнали, а й за власним вибором.

Тож, перший крок: припинити самому "насолоджуватися" безсилою злобою.

Наступний крок: освоїти цивілізовані способи висловлювання своєї агресію за адресою. Тобто слід повернути собі здорову злість, здатність за себе постояти.

Зрештою, тільки так ми зможемо переробити вертикально збудоване освітянське співтовариство на громаду з більш цікавою і складною конфігурацією.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги