УкрРус

Задовольнити Путіна

Схоже, наприкінці січня Україна задовольнить намагання Путіна законсервувати владу бойовиків на Донбасі. Сексуально-геополітичні ігрища виходять на новий виток і вкотре балансують на грані ядерної війни.

Порошенко знає те, чого не знаємо ми і знати не можемо, а лише здогадуватись. Ультиматум, переданий Путіним через Гризлова, зачіпає не лише інтереси України, а й особисті бізнесово-президентські Порошенка. Діючи й далі в річищі дипломатії, Порошенко може йти на поступки Путіну і, як він вважає, розумні компроміси. Але інколи вдалий військовий маневр з боку російських фашистів на тлі недолугості українського генералітету зводить нанівець усі дипломатичні зусилля.

З іншого боку, Порошенко вважає, що Путін приречений. Якщо минулого року Україна здобула відносну військову перемогу, то чому б цього року не здобути ще й перемогу політичну? Звідси - заява про повернення Донбасу в 2016 році. І разом з тим – гра з Путіним, поки той є ще сильним. Мовляв, ми приймемо антиукраїнські поправки до Конституції на догоду Кремлю, аби застрахувати себе від різних несподіванок, а коли режим Путіна впаде – повернемо все назад і діятимемо так, як це буде вигідно Україні.

Немає нічого більш небезпечного, ніж применшення сили ворога, особливо якщо той сам сприяє розповсюдженню чуток про це. На жаль, і наші аналітики й експерти подеколи піддаються на цю провокацію. Коли здається, що нав’язуєш Путіну свою гру, можеш занадто пізно усвідомити, що потрапив у капкан, влаштований ним.

Антиукраїнські поправки до Конституції, які закріплюють статус бойовиків на Донбасі, зворохоблять, безперечно, не лише політичні сили, а й українське суспільство. У Порошенка, як завжди, нема вагомих публічних аргументів, щоби пояснити ситуацію, бо він звик жити у світі дипломатії, де наперед не розголошують результатів. Але в даному випадку гру в мовчанку може дозволити собі, скажімо, міністр закордонних справ, але аж ніяк не президент як публічна особа. Натомість Порошенко звично нагинатиме депутатів – когось залякуючи, когось підкуповуючи, з кимось ідучи на компроміси. Цей процес уже триває повним ходом. Скажімо, щойно Порошенко звільнив із суддів одіозного Родіона Кіреєва, який засудив Юлію Тимошенко.

Очевидно, антиукраїнські поправки до Конституції таки будуть прийняті, - можливо ціною розвалу коаліції та дочасних парламентських виборів, хоча в останній момент опоненти, особливо депутати від "Батьківщини" Юлії Тимошенко та "Самопомочі" Андрія Садового можуть пригальмувати, бо розуміють, що на наступних виборах можуть не набрати необхідної кількості голосів. Порошенко сподівається, що йому вдасться вгамувати невдоволення українського суспільства. В цьому йому може підіграти Путін, випустивши на волю Надію Савченко чи Олега Сенцова, - залежно від того, яким буде ступінь протистояння. Свої п’ять копійок у цій брудній політичній грі вставлять і Меркель з Олландом, чиї представники бомбардуватимуть Порошенка. Меркель ще сподівається на Нобелівську премію миру, на яку розраховувала минулого року, але на повороті її можуть обігнати Порошенко з Путіним. А чим не миротворці на Донбасі? Навіть "кульгава качка" Обама, який уже наприкінці року позбудеться президентських повноважень і якому Нобелівську премію миру дали авансом, хоча він її належним чином поки що не відпрацював, - не вірить у здатність Порошенка приймати мужні рішення, а Україну не бачить самостійним гравцем на геополітичній арені. Фактично українського президента заганяють у глухий кут, виходу з якого нема. Який би крок він тепер не робив, усе веде до програшу. Цугцванг, як кажуть у шахах.

Чи є вихід із даної ситуації? Звичайно! Інколи громіздкі дипломатичні конструкції можна зламати легким дотичним ударом – особливо якщо знаєш куди бити. Порошенку слід відмовитися від дипломатії. Для цього в нього є міністр закордонних справ. Президент насамперед має бути виразником волі українського народу і повинен мати політичну мужність, щоби втілювати її в життя. Слід зрозуміти, що дипломати лише ставлять крапку у війні, а саму війну виграють солдати й генерали. І головне – президенту слід нарешті зрозуміти, що Україна повинна розраховувати лише на власні сили. Допомога Європи й Америки – це добре, але ніхто нас не врятує, якщо ми самі цього не зробимо.

Не хотів би я сьогодні бути на місці Порошенка. Не можна задовольнити Путіна і залишитися чистим перед українським народом. Єдиним виправданням буде лише результат в кінцевому підсумку – звичайно, позитивний для України. Тоді, як кажуть, переможців не судять.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги