УкрРус

Індійська трущоба під Києвом та ласий до грошей сільський голова: продовження історії 80-річної бабусі, у якої згоріла хата

  • Індійська трущоба під Києвом та ласий до грошей сільський голова: продовження історії 80-річної бабусі, у якої згоріла хата | фото 1
    1/5
    © Facebook Єлизавети Бєльської

Я писала про 80-річну Галину Мусіївну Берберу з села Кожухівка Київської області. Це тендітна бабуся з правильною, як у шкільної вчительки, українською мовою, проте, через брак зубів, трохи нерозбірливою. Вона дуже бідно, проте охайно вбрана. Має на шиї низку перлів, які їй водночас прикрашають цю жіночку, і контрастують з убогістю її старого одягу та глибокими зморшками. Бабуся просить милостиню в Києві через те, що два роки тому в неї згоріла хата.

Сьогодні дві небайдужі пари (окремо одна від одної) відвідали це село, щоб переконатися, чи дійсно історія саме така, як розповіла мені бабуся. Адже ми так звикли до жебраків-аферистів та обману, що стали черствішими й важче віримо людям, котрі потрапили в скруту. Цій бабусі я повірила. Мені здалося, що вона була щирою. І їй було соромно просити.

Перша пара приїхала за адресою, яку називала старенька. Там зустріли просту сільську жінку років 55-60 на вигляд, яка назвалася її донькою (можливо це невістка). Син бабусі помер. Онук закінчив ПТУ, але роботи в районі не знайшов. Молодий хлопець з трохи ускладненою мовою їв ягоди з дерева. Хата згоріла два роки тому - двічі зайнявся щиток. Першого разу електрики відмовилися прийти на виклик, за другим разом хата згоріла до тла. А доньку, яка намагалася дати раду щитку, мало не вбило струмом. На щастя, порятував сусід.

Залишившись без даху над головою, звернулися по допомогу до сільського голови. Той відповів, що нічим зарадити не може й вільних хат у селі нема. Натомість було виділено сільську допомогу у розмірі 18 000 гривень, яку голова села, за словами жінки, привласнив. Єдиною його пропозицією було, як вона сказала, придбати ділянку по 5 !!! гривень за сотку.

На ділянці, на вигляд 7-10 соток - трущоба-сарай 4-6 квадратних метрів, така, як показують у програмах про подорожі Індією. Стеля дірява, скла у вікнах нема. Воду гріють на землі на якійсь металевій гратці. Взимку цього робити ніде. У дворі ще є стіл зі старими каструлями й собача буда. Бабуся їздить до Києва в надії привезти якусь копійку на їжу.

Між деревами й сараєм натягнуті мотузки й сохне випраний одяг. Мене здивувало, що живучи в нелюдських й антисанітарних умовах мати й син тверезі й дбають про те, щоб їхній одяг був чистим. Продавець із місцевого магазину в загальних рисах підтвердила історію.

Інформація від другої пари дещо інша. Їм на центральній сільській площі розповіли, що хата згоріла, але є дві доньки та два онуки. Вони також відвідати "будинок" старенької. Їі вдома не застали. А донька й територія, де згоріла хата, видалися дуже брудними: у смітті та відходах. Вони бачили город з картоплею й багато худих котів. Донька Галини Мусіївни сказала, що прибирати часу не має, бо працює десь в окрузі на грибні фермі, а тут допомагає. Один із сусідів переконаний, що цій сім'ї вигідно так жити, це такий спосіб заробітку. На його думку, хата, що згоріла, була не набагато кращою за ту трущобу-халабуду, що є зараз. Також він сказав, що сільрада привезла їм 5 автомобілів дошок, щоб будувалися, а вони половину з них спалили взимку. Але це слова сторонній людей. В селах всі про всіх усе знають, а ще більше вигадують.

Фотографії для загального уявлення викладаю на своїй фейсбук-сторінці.

Хай там як, і яким би дім не був, втратити його - це, як на мене, трагедія для будь-кого. Чи свідомий це вибір людей, які так живуть? - Навряд чи, особливо знаючи наші зими й те, як ми потерпаємо в наших помешканнях, поки не увімкнуть опалення. А тут - халупа без вікон. Точно я знаю одне: 80-річна інтелігентна квола жіночка без крайньої потреби навряд чи долала б щодня по 42 кілометри до Києва туди й назад. Вона мала б дивитись серіали, обговорювати політиків, сапати город, саджати огірки, теревенити з іншими бабуськами на базарі й ростити онуків. Це моя думка.

Вже кілька людей писали мені з пропозиціями матеріальної підтримки чи ідеями з приводу нового житла для бабусі. Хочу наголосити: я не збираю гроші. А історію цю оприлюднила з дозволю Галини Мусіївни з метою створення резонансу. На моє переконання, тільки суспільний розголос та журналістське розслідування, показане в ефірі одного з центральних каналів, допоможе нам ЗЛАМАТИ ЦЮ СИСТЕМУ, ДЕ ГРОМАДЯНИ Є БЕЗПРАВНИМИ. Тоді сільрада повинна буде виконати свої прямі обов'язки. А інші посадовці в подібних випадках боятимуться такої злочинної бездіяльності. Цій родині неодмінно треба допомогти, спочатку змусивши систему працювати, а потім – вже спільними зусиллями допомогти бабусі наповнити хату необхідними побутовими речами для гідної старості.

Далі буде… Дуже сподіваюся, що це буде щасливий фінал. Ми й наша багатостраждальна країна гідні того, щоб у нас все було добре.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги