УкрРус

Обличчя України: неоспівані герої

Україна відзначає свій срібний ювілей і нагороджує героїв, які відстояли і продовжують відстоювати її Незалежність зі зброєю в руках. Якби не війна, то ми б і не знали, які люди живуть поруч. Але 25-літня Українська держава має й інших, неоспіваних героїв, чиїми зусиллями ця країна відбулася, - пише Марія Щур у своїй колонці на Радіо Свобода.

У кожному з її 25 регіонів і столиці є люди, яким ця держава була потрібна для них самих, для їхніх дітей, для громади. Ці люди, і ті, кого вони об’єднали навколо себе, змінили Україну.

Ці українці різного віку, статі, етнічного походження та віросповідання, здорові та з інвалідністю, музиканти, художники, фермери, науковці, винахідники, багатодітні батьки, є спражньою головною силою України.

На Дніпропетровщині, у сотнях кілометрів від рідної Волині, живе Зінаїда Колтонюк, яка за участь в УПА потрапила в ГУЛАГ, але не здалася і там, вона стала учасницею Норильського повстання, що зламало хребет радянській системі концтаборів. Нині їй 86 і Незалежність України – це її свято.

Деякі з них, такі як луганчанин Леонід Пантикін, чи чернігівчанка Вікторія Науменко стали на захист України в поліцейській формі. Вікторія ще і замінила загиблого чоловіка в лавах поліції. Військовий капелан Андрій Виноградський з Житомирщини, допомагає і як пастор і як волонтер, словом Божим і ділом.

Незалежну України протягом усіх цих років вирощували і будували і два фермери – з Волині і Харківщини, які зуміли не лише не допустити розвалу свого господарства, але і підняти його, осучаснити, дати людям роботу і впевненість, що праця фермера має майбутнє, головне, як каже один із них, "не заважати".

Те, що в Україні є своя наука довели українські науковці та освітяни. Це і фізик-оптик Олег Ангельський із Чернівців, який розробив "поляризаційний пінцет, який дозволяє захоплювати мікро- та нанодози речовини і доставляти в потрібне місце в організмі". Чи ректор Острозької академії Ігор Пасічник, який відродив перший український університет і зробив так, щоб українцям було на що спертися у своїй історії та науці.

Волонтерка зі Слов’янська Євгенія Алфімова вірить, що понівечене війною місто на Донбасі має майбутнє, і не боялася, що на перший "повоєнний суботник" вийшло лише п’ятеро жінок. Ці люди беруть на себе відповідальність за рідне місто, і перетворюють його на чисте та безпечне, згуртовують навколо себе людей, які самі беруть ініціативу в свої руки, як це було в Черкасах, чи Миколаєві. Вони не бояться, що від початку шляху до перших значних результатів можуть пройти роки, вони просто щодня роблять свою справу і надихають інших робити те, що залежить від них.

А залежить від них насправді багато, бо одна людина, якщо вона така, як сумчанка Ніна Чернівська, може виховати 28 дітей, і започаткувати рух батьків-вихователів і зменшити потік дітей без опіки до українських сиротинців, де, за її словами, можна побачити четверте покоління безбатченків. Нині вона, разом з однодумцями, допомагає переселенцям.

Ці люди, які живуть в різних куточках України, хочуть зберегти і захистити її культуру, її пам’ятки архітектури, театри. Наприклад, закарпатський художник Йосип Бартош "усиновив" місцевий замок, врятував його від руйнації, Олег Демчук із Хмельниччини поставив на туристичну мапу світу місто-музей Кам’янець-Подільський, і довів, що некорумповані чиновники в Україні можливі, хоч поки що і не втримуються у владі довго. Вінницький культуртреґґер і співорганізатор міжнародного літературного фестивалю Олександр Вешелені роками працює над тим, щоб його місто було відоме не лише фонтанами і трамваями, а й культурними подіями, під час яких "можна говорити серйозно про серйозні речі". Це і кримчанин Леонід Кузьмін, який навіть в умовах окупації намагається відстояти своє право залишатися українцем.

Ці люди змінюють ставлення українців до природи, рятуючи диких тварин, як Олеся Кулик із Запоріжжя, чи як Євген Гапич з Івано-Франківська, який намагається ледь не самотужки врятувати карпатські річки від крадіїв гравію, які призводять до того, що річки міліють і "пересихають буквально на очах".

Ці люди живуть по всій Україні, в кожній області, кожному місті. І завдяки їхній багатолітній, непомітній і не відзначеній праці в Україні є кого, і що захищати.

Вони і є справжнім обличчям України, добрим, багатоликим, творчим. Це – люди, з якими хочеться жити в одній країні. І ми б хотіли, щоб ви також з ними познайомилися.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги