УкрРус

Брюссель, Майдан...ті дні

  • Брюссель, Майдан...ті дні | фото 1
    1/3

Цього тижня Фейсбук нагадав про дві фотографії. Одна - з Майдану рівно два роки назад, інша - з Брюсселю тиждень раніше.

Ніколи не забуду ці дні. Все почалося, як мабуть мої друзі пам'ятають, з спроби потрапити на конференцію в Брюсселі на самому початку Майдану. Історія 16 грудня 2013 року закінчилась відомою пригодою із затриманням в Борисполі.

Тоді вдалося вирватися, але після цього мені чітко дали зрозуміти, що за вказівкою Клюєва/Якименко з подачі окремих "дипломатів/розвідників" будь яка спроба виїзду з-за кордон завершиться затриманням. Їх рішуче не влаштовувало, що я просив ЄС не висловлювати стурбованість, а ввести санкції проти конкретних осіб з тодішнього режиму.

Тому, щоб виїхати за кордон у кінці січня 2014 року, коли криваві події на Грушевського почали набирати обертів, а реакція Заходу з кожним днем ставала все менш адекватною, прийшлось придумувати цілу спецоперацію. Слава Богу, що навіть за репресивного режиму Януковича існували "шляхи" перетнути автомобілем західний кордон країни попри внесення у "списки".

24 січня я потрапив у Польщу, а далі почалося моє "приватне дипломатичне турне" по Європі. Краків, де на той час знаходилися декілька друзів - європейських дипломатів, Варшава, Берлін, Брюссель, Женева, Париж, Брюссель...

Думаю, що проїхав на своєму автомобілі за тих два тижні більше 10 тисяч кілометрів. У кожній столиці по старим зв'язкам домовлявся про зустрічі в МЗС, розказував збентеженим єесівським дипломатам про небезпеки і пресингував до активніших дій.

Ніколи не забуду реакції з боку колишніх колег, які, звичайно, знали про мій вояж і зустрічі в МЗС. Посол у Варшаві Мальский як порядна людина передзвонив, зустрівся, розповів, що відбувається у країні, обговорили, що у тій складній ситуації нам усім, де би ми не були, треба спільно робити, щоб врятувати країну від ще більшої крові.

У інших столицях колеги... ховалися. Особливо вразив Берлін, де тоді послом був усім відомий сьогодні Клімкін. Німецькі співрозмовники мені продемонстрували високоякісну брошуру, яку їм одразу після боїв на Грушевського принесли російські дипломати. Якісний друк, фотографії, матеріал на добрій німецькій мові щодо "безчинств" з боку активістів Майдану... Зрозуміло, кажу, а що ж наш посол? Він же ж парафував свого часу угоду про асоціацію, через яку тепер ось це все. Невже погоджується? У відповідь співрозмовники лише сумно опускали голови...

Але найцікавіше було звичайно в Брюсселі. Разом з українською громадою, зокрема, Vassili Galouchka, ми надрукували сотні листівок з фотографіями побитих активістів Майдану і біля Єврокомісії та Європарламенту декілька днів роздавали їх.

У спокійному і розміреному європейському житті складно було достукатись до когось з закликом звернути увагу на безчинства Януковича в Україні.

Тому з друзями з ЄПЦ вирішили все таки зібрати усіх, кого можливо, на конференцію щодо України і написали навіть спеціальну аналітичну доповідь.

12 лютого на заході "Україна в тупику - що далі" був справжній аншлаг.

Були усі, кому була цікава Україна - окрім, звичайно, тодішнього українського посла в Брюсселі - Єлісєєва, який тоді був радником Януковича, а зараз - радник у Порошенка.

Думаю, той пресинг на заході, який відчула Єврокомісія, допоміг все-таки досягти рішення щодо санкцій проти Януковича. Хоча вже тоді і я, і інші експерти говорили єврочиновникам - навіть якщо запровадять санкції, то це вже буде "too little, too late".

Після заходу відчув, що мабуть що все, що міг зробити за кордоном, зробив. Треба повертатися на Батьківщину.

І наступного дня поїхав на Київ. Якраз - в саму гущу подій. Офіс МЦПД якраз перебазувався на кут вулиці Грінченка та Майдану, двома поверхами вище від нас винаймав квартиру Дмитро Ярош, з яким якраз тоді і познайомились. А у нас в офісі, який гості по дружньому називали "сейф" через металеві двері, протягом дня постійно перебували іноземні делегації, яким ми розповідали, що відбувається і що треба робити, а вночі була лазня і їдальня для майданівців...

А на Майдані - вогонь. Фото річної давності - одразу після того, як спалили будинок профспілок. Приходжу зранку на Майдан, а там на фоні згарища - намет з двома надписами: "Усе про угоду про асоціацію з ЄС" і "Потрібні дрова та кошти". Стало і смішно, і сумно. Ось вам і євроінтеграція по-украінськи. Починали інформацією про асоціацію, закінчили дровами....

Думаю, ми ще не один рік у ці дні будемо повертатися думками назад, у ті дні. Політики будуть запалювати вогні, покладати квіти, говорити про героїзм тих, хто загинув. Приховуючи за цими словами власну відповідальність за безглуздість їх смертей. І найгірше - за безкарність тих, хто тоді все це зробив. А ми - будемо просто пригадувати. І вірити, що хоч Господь Бог повинен, зобов'язаний покарати тих, хто привів до тієї крові...

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги