Блог | Мистецтво за "лайки"
Мене завжди цікавило, де починається мистецтво. Не "ширпатрєб", не ремесло, а саме те "прекрасне", чим надихаються мільйони. Ну не те, щоб завжди, але років з двох-трьох, коли я обмалювала фломастерами все, до чого дотяглася, а потім робила з цього "виставку". Батьки не зраділи. Мене, як і будь-якого митця, сучасники не зрозуміли.
А якось вихователька в садочку нам сказала: "Намалюйте дім". "Прекрасно", — подумала я і зобразила на папері дерево. Далі моя мистецька знемога посилилася, і з іншого боку аркуша я домалювала щось для мами. Але вихователька на моє: "Дивіться!" чомусь неочікувано для мене відреагувала криком: "Я ж сказала намалювати будинок! Яке дерево! Що мені тепер твій аркуш розірвати, щоб ти мамі його віднесла?!". Взагалі-то мені було б достатньо, якби вона сказала: "О, цікаво", і забула про мій артоб’єкт. Але тоді я засмутилася. Я наче налякала її своїм нахабством зробити більше, ніж вона хотіла.
Читайте: Лечит или калечит? Как выбрать массажиста
Ця ситуація не виходила з моїх думок довгий час і я ще більше заглиблювалася у роздуми. Чому, наприклад, Бенксі — це митець, а сусід, який малює графіті за школою — вандал? Чому, скажімо, Хелен Левітт — легенда фотографії, а інстаграм-блогер з тисячою фотокарток і "лайків" на своїй сторінці — ні? Де межа, яка робить з тебе творця, а не дитину, яка хоче визнання старших? Напевно, це бажання розкрити себе світу (якщо думати про людей красиво і піднесено) або нарцисичні прояви і жага до вихваляння (якщо міркувати, як дядько Фройд), або самоактуалізація (якщо вірити Маслоу). Тих, хто бажав пояснити, чому нас тягне в митці, було безліч. Як і тих, хто прагне до великого. Ні, звісно, не всі бачать себе новими "The Beatles", але нові технології штовхають людей масово "відкривати свій потенціал". Виходить, що кожний, хто має фотоапарат з гарною оптикою — це вже фотограф? Тоді кожний, хто веде блог — це письменник!
Сьогодні сама ідея мистецтва дуже примарна, бо в епоху технічного прогресу думка про унікальність твору зникла, адже його можна нескінченно тиражувати. Блогери, фотографи — усіх і не перелічиш. А тут ще й "лайки", як еквівалет визнання, і фільтри інстаграму, які роблять із нікчемних фото натяк на власний стиль. Але є й інше правило переходу кількості в якість. Коли плівка була дорогою, ти був змушений покладатися на власні таланти. А коли можна робити сотні кадрів, якийсь із них справді може виявитися геніальним всупереч твоєму невмінню.
Якщо оцінка у мережі — це критерій якості твору, то це ж як раз і суперечить самій ідеї мистецтва: новаторству, виклику, сміливому баченню світу. Бо конформізм — це якраз шлях до ремесла, а не до мистецтва у його глибинному значенні. Хоча загальне схвалення — це ще не гарантія "попси". Точніше і так, і ні. Так — бо це таки "попса". А ні — бо мистецтво, це як кіт Шредінгера: визначити його існування можливо тільки, коли є "реципієнт": читач, слухач, свідок.
Насправді, передивившись сотні інстаграмів, твітерів, ютюб-каналів, мені здається, що "Великим", а не просто популярним стаєш тільки тоді, коли несеш у своїх творах щось більше, ніж ти сам. Тоді ти не просто стоїш на плечах у гігантів, як казав Ньютон, тоді гіганти ніби самі стоять за тобою і тримають твій прапор так високо, що вже його, а не тебе самого видно решті світу.
Дивна річ, коли ти робиш щось справді сильне, ти ніби спочатку втрачаєш своє творіння, воно стає не твоїм, "не тобою". І цей крок втрати декому дається дуже тяжко. Коли це творіння перевершує сподівання, то у багатьох настає паніка: для когось воно може здатися занадто крутим, інші і самі не встигають зрозуміти, "що" у них вийшло. Дехто ставиться простіше: "Не викладу це фото, бо це не я. Я не хочу, щоб мене таким бачили/читали/чули!". За сміливістю бути "я" і "не я" одночасно стоїть сміливіть зустріти у своєму житті якийсь інший світ. Зрештою, людям не цікаво дивитися тільки на крихітного тебе. Їх цікавить, як ти зрозумів цей великий всесвіт, який іншим треба теж самотужки опановувати щодня. Щось на кшталт: "Як гарно звучить! Хто це написав?". — "Йозеф Ван Віссем!". — "Клас, а що ще він написав?". Тільки так і не навпаки. Ну це тільки тоді, коли мова йде про мистецтво, а не про якісний піар. Про нього якось іншим разом.
