УкрРус

Земля і шахти: приватизувати чи ні?

Аналізуючи план роботи Кабінету міністрів на 2016 рік, хотів би зосередитися на двох аспектах: продажу землі сільськогосподарського призначення і приватизації державних шахт.

Безумовно, ринок сільськогосподарських земель треба запроваджувати, але на цьому шляху ми маємо дві проблеми. Перша з них – політична, оскільки цей ринок є надзвичайно чутливим і дуже непростим з точки зору впливу на виборця. А надто враховуючи нинішню політичну ситуацію у державі.

Друга проблема, - запровадження ринку земель вимагає відповідної інституційної підготовки. Адже йдеться не просто про купівлю-продаж, але і реєстри, певні механізми, які повинні бути задіяні. До того ж, сьогодні переважна більшість українців не розуміє, як саме відбуватиметься процес продажу землі на практиці. Таке нерозуміння створює, безумовно, застереження з боку широких верств населення. Але не тільки: існують також і застереження експертів.

Проблема землі для нас є традиційною. Що робити - зрозуміло. А от суміжні питання - не стільки до самого ринку, скільки до ефективної роботи відповідних інституцій української влади - залишаються.

Тому, звичайно, існує ризик того, що для реформи землі ми не підготуємо відповідних кроків, скажімо, не підготуємо інфраструктуру - і знову ті чи інші питання будуть відкладати. Це наша вічна хвороба, яка проявляється не лише у сфері приватизації.

Що стосується шахт, то ця суперечка – приватизувати чи ні – триває стільки часу, скільки існує незалежна Україна. Існувало чимало підходів, як краще провести роздержавлення. Безумовно: приватизація шахт – це крок у правильному напрямку, але при цьому ми не маємо забувати, що він не означатиме відсутності державного регулювання.

У будь-якому секторі, де відбувається приватизація, інвесторові, учасникові інвестиційного процесу дуже важливо зрозуміти, якою буде політика, які існуватимуть правила гри. На сьогоднішній день держава бере на себе значну частину витрат, пов`язаних із допомогою тим шахтарям, які частково або повністю втратили свою працездатність – як у силу професійних, так і форс-мажорних обставин.

Одразу виникає перше запитання: як будуватиметься соціальний захист шахтарів на приватизованих гірничих підприємствах? Це буде відповідальність держави чи паралельно із приватизацією запроваджуватимуться певні елементи для страхування шахтарів від нещасних випадків? Чи, можливо, існуватимуть якісь інші механізми?

На сьогоднішній день ключовими є саме такі питання: за що буде у приватизованому секторі відповідати держава, за що – нові власники, а за що – нові працівники? На жаль, сьогодні такого розуміння немає.

Гостро звучать у контексті приватизації і питання працевлаштування, у нашому випадку, шахтарського. Зрозуміло, що сама приватизація шахт як таких і взагалі реструктуризація цього сектора має супроводжуватися відповідними програмами. Свого часу Україна отримала дуже великі обсяги технічної допомоги на розробку різного роду стратегії, пропозицій як на центральному, так і на регіональному рівнях.

Сьогодні ми чудово розуміємо, що шахтарська галузь має бути оптимізована. Не всі шахти треба закривати, очевидно, існують серед них і конкурентоспроможні, але питання соціального захисту залишається надзвичайно складним.

Ці проблеми також загострюються з зв`язку з окупацією частини районів Донецької та Луганської областей. Тому сьогодні до традиційних економічного та соціального долучається є ще і військово-політичний чинник.

СМОТРИТЕ ВИДЕO ПО ТЕМЕ:

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги