УкрРус

УПА проти нацистів. Бій під Загоровим

Новий Загорів - невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка - Загорівський монастир, заснований, за переказами, ще з другої половини XII століття ченцями з Києва, які рятувалися від татаро-монгольської навали.

Заснований монастир був Петром Загоровським у XVI ст. Перша згадка про монастир датується 1566р і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев'яного.

Наступний власник Нового Загорова - Фадій Чацький прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.

Монастир у Загорові сьогодні. Фото: mr-brut.livejournal.com

Монастир до 1719 року був православним, потім прийняв унію. В монастирі перебував живописець Іов Кондзелевич, відомий перш за все п'ятиярусним іконостасом для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському (1698-1705 pp.). Український іконописець у Загорові впровадив малярську й різьбярську школи. На той час ще молодий Іов для монастиря виготовив кіот (престол).

З Візитації 1824 р. довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1886 р., під час експедиції по Волині, Загорівський монастир відвідав професор А. Прахов. Він виконав ряд фотографій, фіксуючи загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер'єр, які можна вважати першим відомим нам іконографічним матеріалом святині.

До 1917 р. Загорівський монастир не зазнав жодних змін.

Монастир у 1917 році. Фото: reibert.info

Відомо, що станом на 1908 р. в монастирі існувало три церкви: головна - Різдва Пр. Богородиці, приділена тепла Трьох святих (на першому поверсі південно-східного монастирського корпуса) і Воздвиження Чесного Хреста - в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі існувала початкова школа в пам'ять 900-ліття Волинської єпархії.

Після громадянської війни землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 р. Загорівський монастир знову повернули греко-католикам.

Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну "зоною антипартизанських операцій". До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі - командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.

На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох регіонах Волині - Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.

Всередині зруйнованого кількаденним боєм монастиря. Фото: mr-brut.livejournal.com

Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.

Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси.

Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.

На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню.

В ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.

Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.

Довго на "гостей" чекати не довелося. Проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів - всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.

Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним - окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою:

"Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та "фольксдойчі".

Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря."

Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було не просто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, котрі мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення - десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіа удари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.

З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.

О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив... Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Пам'ятник воїнам УПА біля стін монастиря. Фото: mr-brut.livejournal.com

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.

Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 чоловік убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука "Бій під стінами храму" та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного "Пам'яті 29".

В Загорові на горі (повстанська пісня)

Слова: невідомий

Музика: невідомий

1. В Загорові на горі,

у старім монастирі,

у неділю, рано-вранці,

там молилися повстанці.

2. "Благослови, Божа Мати,

на ворогів міцно стати,

боронити Україну

по лицарськи - до загину."

3. "Борітеся, мої діти,

бідну землю бороніте,

за прикладом мого Сина

встане з мертвих Україна."

4. В понеділок, на світанку,

в Загорові блищать танки,

гудуть авта й літаки -

облягають німаки.

5. "Друзі, алярм, гей вставайте,

монастиря не давайте,

бороніте Україну."

"Здобудемо або згинем!.."

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги