УкрРус

Чечня в тілі України

Усунення перешкод на шляху курсування товарів та грошей між Україною та окупованою зоною збільшить число тих, хто стане захищати терористичні утворення, як свій спосіб отримувати прибутки, - пише Лариса волошина у своїй колонці для newsru.ua.

31 серпня Кабінет Міністрів схвалив Концепцію державної цільової програми "Відновлення та розбудова миру в східних регіонах України". Презентували документ на засіданні Кабміну в закритому режимі, тому про його зміст доводиться здогадуватися з заяв очільників розробника Концепцї – Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Раніше в інтерв'ю заступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука обмовився, що наразі не йдеться про повернення Донбасу військовим шляхом. "Я б назвав це військово-політичним шляхом. Перше - це припинення вогню: обстрілів, діяльності диверсійно-розвідувальних груп. Після того потрібно поновлювати горизонтальні стосунки між населенням: спочатку пом'якшення, а потім, сподіваюся, і повна відміна будь-яких обмежень щодо пересування товарів", - зазначив він.

В інтерв'ю "Громадському радіо" Георгій Тука пояснював, чому вважає за необхідне відновлення торгівлі з окупованими територіями, яка була заборонена у травні 2015 року. "Існує дві протилежні точки зору. Одна полягає в тому, щоб обгородитися колючим дротом. Вона абсолютно деструктивна. В результаті ментально ми отримуємо втрату населення, озлобленість людей по відношенню до нас. Отримуємо й те, коли здійснюючи виплати на окуповані території, ми будемо субсидувати виробничі потужності агресора. Протилежна точка зору полягає в тому, що необхідно зняти всі заборони. Істина, як завжди, лежить посередині", - сказав Тука.

Опустимо зараз манеру українських посадовців доносити до народу стратегічно важливі речі в рамках політичних ток-шоу. Спробуємо зрозуміти про що саме йдеться? Справа в фундаментальному питанні новітньої української національно визвольної війни – "Воювати, чи торгувати?". Саме навколо цього питання точаться найзапекліші суперечки. Торгівля в даному випадку проголошується майже високою гуманітарною місією по забезпеченню людей, що залишилися на окупованих територіях, товарами першої необхідності. Війна ж навмисно звужується до артилерійської канонади та наступу регулярних частин на непідконтрольні території. Зображення такої картини світу є маніпуляцією. Тому що гуманітарна допомога суттєво відрізняється від вагонів з вугіллям та вантажівок з косметикою, горілкою та цигарками, що курсують через лінію розмежування. Як і війна може бути не тільки гарячою, а й економічною, інформаційною, гібридною. Про що нам не дають забути наші геополітичні візаві.

За свідченням українських військових, сепаратистські обстріли зазвичай припиняються на момент перетину лінії розмежування залізничними ешелонами з вугіллям, що йдуть в бік вільної України. Але обстріли кожен раз продовжуються одразу після того, як багатотонні "вантажі миру" зникають з поля зору. Чому? Тому що для певних людей існування "сірих" неконтрольованих Україною територій вже стало засобом особистого збагачення. Мова зараз не про "олігархів яким вигідна війна" – це лише мислевірус кремлівської пропаганди. В дійсності ситуація грає багатьма несподіваними гранями. На окупованих територіях створюється великий прошарок людей, чиє виживання та економічний добробут залежить від життя на дві країни. Кожний дрібний торговець, що реалізує контрабанду, кожна бабуся, що отримує дві пенсії, кожен посередник, що сприяє оформленню документів за невеличку платню – всі вони складають мільйони тих, хто має зиск від розшматування країни. Це своєрідна антиукраїнська піраміда, що має не тільки верхівку, але й основу.

Коли намагаються протиставляти війні "мирну торгівлю" зазвичай замовчують, що війна – це існуючий факт, а економіка може бути зброєю. Поки одні закликають зважити на небезпеку в якій знаходиться країна і сконцентруватися на боротьбі, інші презентують стратегії післявоєнного примирення так наче російської агресії нема. Немає жодних підстав вважати, що зав'язані на Росію лідери терористичних утворень, або мільйони тих, хто розраховує сьогодні на подвійні виплати, добровільно відмовляться від годівниці, яку створює для них "сіра зона". Наївно думати, що вони раптом запалають любов'ю до України. Особливо якщо українофобія, що знаходиться від захистом російських військ, оплачується по більш вигідному тарифу. Усунення перешкод на шляху курсування товарів та грошей між Україною та окупованою зоною, тільки збільшить число тих, хто стане захищати терористичні утворення, як свій спосіб отримувати прибутки. Авторитет Росії тільки підвищиться, якщо в російсько-українську війну втрутиться можливості непогано заробити на Україні.

Прецедент, коли без повернення території під контроль держави вдалося загасити гостре військове протистояння за допомогою спрямування в "сіру" зону грошових потоків, є. Це Чечня. Залагоджувати конфлікт за прикладом дій РФ в Чечні Путін закликав Україну з самого початку російської військової агресії на Донбасі. Чечня – це злочинна вольниця, в яку центральним бюджетом спрямовуються величезні грошові потоки. І повна відсутність контролю за витратами. По великому рахунку, Заходу все одно чи буде відновлення суверенітету і територіальної цілісності України справжнім, чи стане воно імітацією. У разі відновлення стосунків між Києвом та окупованими анклавами західні партнери навіть обіцяють виділити кошти на відбудову зруйнованого регіону. З Росії будуть зняті санкції, Україна отримає якісь грошові надходження у якості спонсорської допомоги, закипить торгівля – утвориться підконтрольна Російській Федерації економічна "сіра зона" з напівкримінальним бізнесом і вільним розграбуванням будь-яких грошових надходжень.

Донбас стане не просто як Чечня. Він стане справжньою, контрольованою Кремлем Чечнею в тілі України, де зникають українські бюджетні гроші та утворюються корупційні зв'язки. До числа тих, хто зацікавлений, щоб цілісність України не відновилася ніколи, доєднаються українські чиновники, військові, підприємці і прості громадяни, що мешкають на вільних українських територіях. Сценарій чеченізації Донбасу дає Росії можливість зацікавити розповсюдженням "руського миру" навіть тих українців, які ніколи не мали проросійських поглядів. І знову ж таки, мова не тільки про представників української влади чи олігархів, що отримають змогу живитися з регіонів де знищена українська державність. В контрольоване Москвою коло отримувачів зиску від існування сепаратистських анклавів будуть втягнуті всі ті, хто пов'язаний з непідконтрольними територіями родинними, бізнесовими та робочими зв'язками.

Окуповані території треба повертати. Але чи варто це робити, сприяючи переміщенню мільйонів громадян України в контрольовану російським агресором сіру економічну зону? Ті, хто розмірковує про відновлення торгівельних стосунків з окупованими територіями без відновлення контролю над ними, фактично закликають до створення в Україні промосковських горизонтальних та вертикальних корупційних зв'язків.

Саме по собі повернення окупованих територій не може бути стратегічною ціллю. Україна мусить перемогти Російську Федерацію та зруйнувати її споконвічні плани по демонтажу української державності. Деокупація, відновлення кордонів, налагодження зв'язків з суспільством, що перебуває в окупації, стратегія національного примирення – все це лише кроки до перемоги над російською імперією. Вони мають здійснюватися в потрібний час безпечними для України засобами. Тільки після того, як вдасться домогтися виведення російських окупаційних військ з України, розпочнеться справжній процес інтеграції окупованих територій в українське правове поле. Інакше, чеченізація Донбасу загрожує знову запустити процес втягування України в російську політичну та економічну орбіту.

Боятися треба не тільки прориву російських танків, а й гібридної інтервенції, що завжди приходить вслід за розбещенням українських громадян та посадовців.

Позиція війни та позиція мирної торгівлі - це не протилежні точки зору на одну проблему повернення окупованих територій. Не різні шляхи до однієї стратегічної мети - відновлення цілісності української держави. Це різні реальності, різні часові проміжки, різні об'єктивні обставини і, в решті решт, різні кінцеві цілі. Одного разу ідея економічної співпраці з Росією вже оволоділа великою кількістю українських громадян від чиновників до екзальтованих бабусь. Це спричинило тимчасову втрату Україною контролю над частиною своєї території. Зацікавленість в прибутках вже раз підмінила собою в масовій свідомості життєву необхідність в українській державності. Не хотілося б, щоб ця історія повторювалася наново. Тим більше, коли в України з'явився цілком реальний шанс завершити національно-визвольну війну остаточною перемогою над ворогом.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги