УкрРус

"Як завоювати мільйони шанувальників і стати ворогом Росії – Телепроект "Знайомтесь, українець з Христиною Катракіс"

Кінематографом, зйомками художніх та документальних фільмів я вже займаюсь давно – ще з перших моїх спільних робіт з Мері Ламберт та Жеромом Гарі з Голівуду, з Манфредо Летео та Мауро Калеві в Італії. А ось ведуча телепередачі – це було для мене новим випробуванням. І річ не в тому, що я була данному випадку і сценаристом і істориком і художником-постановником, продюсером, журналістом і ведучою. А річ у тім – як приборкати і завоювати симпатії українських глядачів, при тому не показуючи якусь банальну попсу, дешеву порнографію, реаліті шоу, турецький серіал чи конрукр "Хто кращий". Хотілось зробити щось справді цікаве, унікальне та інтелектуальне, з гумором, пікантністю і родзинкою.

Телеканал зняв мене в ролі такої собі сексі-інтелектуалки, в провокативно червоній сукні і ретро окулярах як у шкільній фантазії про ідеальну вчительку. Проте цей образ став лише заставкою телепроекту, таким собі шаблоном. До загального дизайну я додала символ калини, як вишивку у стилі людського ДНК, геніологічного, кровного зв’язку всіх нас з Україною. Взагалі, одним з основних принципів телепроекту стала етнічна єдність всіх героїв наших передач, ми не різнили їх за релігією, національністю чи етнічним корінням, нас цікавило лише те, що об’єднює всіх нас: євреїв, греків, німців, поляків, болгар, молдован, вірменів, татар, грузинів – ми всі Українці. Саме це єдине походження, єдиний зв'язок з Україною, з котрої вийшли всі герої нашої передачі і символізувалось дизайном своєрідної ДНК гілки калини. Плюс створена дизайнерами гілка калини стала моїм постійним атрибутом як ведучої, бо як модель для пам’ятника незалежності України, що на Майдані, я в руках тримаю саме калину – символ України, подібно кленовому листку – символу Канади.

Музичною заставкою проекту стала оброблена українська народна пісня "Чотири воли пасу я" у моєму виконанні, її звуки були незабутніми і зразу пригортали увагу глядача. В самій же передачі я постійно включала елемент народної української пісні або пісень народів України, бо це є той етнічний, кровний зв'язок, що єднає нас і робить нас українцями, з першої материнської колискової. Всі пісні виконувала я сама акапело, так як довгий час займалась професійно етно та ждаз вокалом. Коли потім до мене звернулись з пропозицією про фотозйомку мене як ведучої і попросили обрати роль і місце, котре б на мою думку найбільше б відповідало моїй героїні – ведучій цього проекту, то я іронічно обрала "цирк", саме так я бачу все, що коїться на разі в Україні і зокрема на планеті "Телебачення". Для першого етапу "приборкання глядацьких симпатій" я обрала чорного коня, котрого я як своєрідна "амазонка-козачка" мусила осідлати за для того, аби цей проект таки відбувся і мав своїх прихильників. Кінь чорний, бо "гра" ця для мене була ще не відомою, це як ставити ставку на "чорного коника" і сподіватись, перехрестивши пальці, що він принесе тобі успіх. Що до другого етапу ствердження мене як ведучої і мого ТВ проекту, то логічною була роль "спокусниці", такої собі Єви із змією довкола, бо найважче не просто зацікавити, приборкати глядача, але й утримати його, постійно спокушати його новими темами, новими персонажами та ролями, новими знаннями і локаціями. Про частину третю цих фотозйомок я вже дізналась на власній шкірі потім, коли мене за мій "патріотичний" телепроект визнали "терористкою пропагандисткою і персоною нон-грата в Россії", де заборонили мої блоги, телепередачу, пости, всі мої веб сторінки включно з вікіпедії і подали на мене в міжнародний суд. Будучи шокованою вкрай, я все ж таки розуміла що мабуть я щось роблю вірно, роблю для України і українців в цілому, що викликало таку ненависть ворожої Россії. Образ своєрідного "Індіано Джонса", що грається відверто з небезпекою, долаючи всю слиз, лють і підступність бридкого зубастого монстра – прийшов досить природньо. Так зародилася ступінь третя телепроекту – "гра з небезпекою", де я в плащі Індіано Джонса з іронічним написом "play" додала могутні і небезпечні щелепи крокодила, і ні, я їх додала не кувалдою чи ножем, а лиш цілунком, бо любов – то найстрашніша зброя проти ненависті.

Частина четверта зйомок стала своєрідним кличем до миру, моєю мрією, моїм проханням до Всевишнього, потаємною молитвою, де я окрилена білими голубами стала неначе сама голубкою, що так прагне миру для своїх людей. Тоді ще не було проголошено перемир’я, та і зараз, після його проголошення не відомо, чи Росія таки дотримається умов угоди, чи може, не дай боже, почнеться другий Маріуполь, сповнений крові і не винних жертв.

Частина перша – Приборкання:

Приборкання глядацької уваги та симпатії було і справді чимось новим для мене. До матеріалу передачі я відносилась досить серйозно, бо теми і справді історичні, під час архівні, а як історик-мистецтвознавець, котра витратила роки на здобуття освіти, захисту дисертації, написання ессе, не могла з легкою байдужістю віднестись до таких речей. Проте з мого викладацького досвіду професора університету, я також пам’ятала як важливо вміти втримати увагу аудиторії, як не легко, але життєнеобхідно для справжнього професора досягти того магічного блиску в очах його студентів, котрі слухають із захватом, ловлячи кожне слово, кожен жест. В моїй викладацькій практиці в цьому мені завжди допомагало незламне і пронизливе почуття гумору, а під час і пікантні порівняння, котрі пригортали увагу студентів швидче, ніж будь-які героїчні походи Олександра Македонського.

Я прекрасно розуміла, що люди реагують на те, що є знайомим їм в їх сьогоденні, що гумор і може навіть деяка сексі-пікантність є тим, що об’єднує їх на всіх рівнях. Я давно визначила для себе поняття "пекла", ще коли ходила на катухиз у католицькій школі в Чикаго, для мене це було місце де тусувались люди з повною відсутністю почуття гумору. Тому поєднання інтелекту, знань з гумором та сексуальністю стало своєрідним образом самої передачи. Назва прийшла природньо – будучи американкою, я звикла до простих влучних гасел, речень та назв. Це працює на публіку так само ефективно як $99,99.

Можливо вся біда Росії і відповідно русифікованої України в тому, що замість Хемінгуея в них був Толстой, тож замість речення в три слова були безкінечні абзаци з комами та крапки з комою в котрих губився читач і забував під кінець речення його початок.

Я хотіла ознайомити українців з їх героями, маловідомими як "укріїнці", проте всесвітньо відомими особистостями. В таких реальних, справжніх героїв сьогодення виражається гордість нації, безмежність ії потенціалу і людських ресурсів. Такі особистості як Зігмунд Фройд – засновник психоаналізу і сучасної психології, Іоан Павло II – святий Папа Римський, котрий зруйнував радянську владу, Стів Вознік – співзасновник Apple Makintosh, творець першого персонального комп’ютера, GPS Навігатора та універсального пульту, Анна Стен – актриса, котра чи не першою перейшла з німого кіно в звукове і змінила назавжди історію кінематографа… І цей список – безмежний. Самим цікавим є те, що у світі та і в Україні мало хто знає, що ці великі люди, світові постатті – були українцями! Коли я вчилась в університеті в США, то всі підручники зазначали Фройда як австрійця, Возніка – як американця, Іоана Павла II – як поляка, а Анну Стен – як голлівудську зірку. Жоден не писав про те що на справді всі вони були українцями!

Мені набридло чути про те що українці – це робоча сила, заробітчани, красиві дівчата, прибиральниці, доглядальниці за старими, легкі наречені для іноземців, повії, а чоловіки працюють на будовах як рабська сила – це не є Україна в світі. Ось чому я вирішила створити цей справді унікальний телепроект, аби показати Україні і світові справжніх українців, на що спроможна ця нація і що вона подарувала світові. Як на мене, то це був чи не єдиний достойний жест справжнього патріотизму без дешевої пропаганди, гасел та порожніх обіцянок – просто реальні факти, реальні люди, реальні українці, котрими пишається увесь світ. Ось потенціал України, ось її дух, ось що варто відстоювати, ось чому ми є західною країною, ми є Європою і завжди нею були, і їй – Європі і заходу ми подарували більше ніж будь-хто. Можливо варто світові, Заходу, Америці, Європі, Канаді та і самій Україні познайомитись зі своїми героями по новому. Телепроект – "Знайомтесь, Українець!" "Чорного коника" глядацьких симпатій було "приборкано"!

Частина друга – Спокуса:

Гаслом телепроекту стала проста і влучна фраза – "Приєднуйтесь до світової величі України!" Звучить спокусливо. Та чи спрацює це на глядача, чи зацікавить його сама тематика, бо всюди лише смерть, катастрофи, вбивства, секс, мелодрами та реаліті шоу, а у мене життя княгині Анни – української королеви Франції, що принесла першу виделку і євангеліє до Франції, навчила французів митись, їсти виделками, а не руками і присягати на вірність Франції саме не українському євангеліє! Чи цікаво це комусь, екшену тут мало, але спокусливої інформації безліч.

Проект створювався повністю мною і моїм чоловіком Романом Кудлаєм, з котрим ми об’їздили чи не всю Україну та досить поважну частину Європи ( Німеччина, Польща, Франція, Чехія, Словаччина, Австрія) у карколомних зйомках проекту. Ми знали, що глядача потрібно спокушати не лише темою, гумором і сексі драйвом , але й новими локаціями, автентичністю міст і людей, котрі там проживають. Це робило нашу телепередачу не просто документально-історичною, а справжнім активно-реалістичним шоу, де ми самі не знали, що нас очікує попереду, яких персонажів ми зустрінемо на шляху, сценарій писався часто по ходу зйомок, бо передбачити деякі так звані "перла" було неможливо. Плюс передача мусила надавати раніше невідомі факти і нюанси про кожного з героїв, аби утримати увагу глядача, і багатьох глядачівя думаю нам вдалось приємно вразити і навіть шокувати.

Не знаю, де би я була і що б я робила без мого Романа, він справді став для мене в цьому проекті всим! Він був тим чоловічим стержнем, котрий підтримував мене, не дав пасти духом, утирав сльози, коли в Коломиї 4 години не могли зробити зачіску, а після зробленого на голові, я виглядала як Проня Прокопівна з книги "За двума зайцями! Роман витримував всі подорожі на машині, не просто як оператор, менеджер локації, продюсер передачі, а ще ї відданий водій. Витримати бездоріжжя України стало чи не найсуворішим випробуванням на "патріотизм". Він сам виставляв світло, знаходив кращі локації, домовлявся про все з власниками ресторанів, будинків, готелів, тягав приладдя для зйомок, ставив камеру, знімав всі кадри, як режисер керував мною, наставляв мене і давав безцінні поради.

Мені і справді дуже пощастило з чоловіком, і часом я сама собі з цього приводу заздрю, аж не віриться! Проте мабуть саме головне – це розуміти як тобі пощастилоі цінувати те, що маєш зараз, а не усвідомлювати це потім, коли ти це втратив. Хочу як жінка звернутись до всіх жінок і від серця дати щиру пораду – цінуйте, шануйте, поважайте, прислуховуйтесь і любіть своїх чоловіків зараз! Вміння вислухати, прислуховуватись до їхніх порад, мислити логічно і врівноважено, переборюючи весь притаманний нам океан внутрішніх емоцій – це чи не головна запорука жіночого та сімейного щастя. Говоріть зі своїми чоловіками про все, не тримайте таємниць і секретів, будьте відвертими, але говоріть – не кричіть, бо за кримом слів не чути! А часом вмійте вступитись, промовчати і розділити тишу. Будьте другом чоловіку і майте спільні інтереси, робіть речі разом. Чоловіки – то великі діти – грайтесь з ними, жартуйте і повірте – їм не захочеться тікати з хати аби робити з пацанами – ви станете їх пацаном, їх кращим друзякою.

В процесі спільної праці з моїм чоловіком я стала не просто гарною професійною телеведучою, бо він мене вимуштрував і надав впевненості, але я стала мудрішою і щасливішою жінкою, бо зрозуміла не на словах, а на дії – ці прості і життєнеобхідні істини. Побачила любов і віддансть мого чоловіка на дії, коли щодня він встава о 5 ранку, віз мене на грим і зачіску аби встигнути на зйомку у якусь карпатське село, їхав годинами щодня по повному бездоріжжі, ремонтував все – від машини до камери, домовлявся з усіма і про все, знаходив спільну мову як справжній одесит з усіма, навіть з чортом!

Тренуючи і керуючи мною і зйомками, він надавав натхнення мені, не давав мені здатись, відступити. А я, дивлячись на нього, саму дорогу і кохану людину на світі, котра так вірить в мене, вірить в цей проект! Я зрозуміла, що аби спокусити саму пані "удачу" на те, щоб вона була з тобою і твоїми проектами, перш за все потрібно як та Єва – спокусити єдиного Адама – свого чоловіка і тоді будь-який світовий успіх буде на вашому боці.

Телепередачу ми відзняли виключно за свої власні кошти, всі збереження до копійки поклали на її реалізацію. Це був чи не найвідданіший жест патріотизму, котрий нас фінансово не збагатив, а не на копійку, але подарував подорож життя і любов глядачів. Як же ми були здивовані, коли лише після чотирьох передач в ефірі, нас регулярно дивилось більш ніж мільйон українців, з усих куточків країни. І це починаючи з нуля і без ніяко реклами чи спонсора, се самотужки та ще й на каналі, котрий не мав ніяких розважальних передач і спеціалізувався лише на новинному форматі. Вже тоді, ми своїм маленьким скромним, але дуже гордим проектом, побили рейтинги перегляду головних новинних передач каналу, таких як "Підсумик тижня" і "Новини". Цей шалений успіх став несподіванкою для всіх, в тому числі і для мого каналу. Зараз, після лише 11 ефірних передач, нас дивляться більш, ніж 3 мільйони українців. "Спокусити" глядача вдалось на славу, "чарівна змійка" нас не підвела!

Частина третя – Гра з Небезпекою:

Паралельно зі зйомками передачі, я, як посланець ООН "Свобода до Створення", разом зі своїм чоловіком Романом, активно займалась філантропною та просвітницькою діяльністю. Ми переклали на англійську єдиний документальний фільм про війну в Україні – "Батальйон 24", фільм знятий героїчною польскою журналісткою Бьянкою Залевською, котра була поранена сепаратистами під час зйомок на Донбасіі понесла важку травму хребта, що ледь не паралізувало її. Проте піля 4 операцій на хребті вона не здалась і продовжує свою боротьбу за правду як журналіст, відданий українській темі.

Цей фільм я, як міжнародний куратор і Роман як міжнародний менеджер, показали в Берліні в рамках Берлінського тижня альтернативної моди 2014 проекту шоурум – "Мистецтво під час війни" та "Війна тут", та представили проектом України в рамках Мистецтво Берлін 2014. Потім, завдяки відданій підтримці Разом Медіа Груп, Канадському журналу та блогу Разом і його засновників: Вадима та Вікторію Матвієнко і чудової журналістки Оксани Платонової, фільм був показаний в Канаді на державному телебаченні в Торонто – Toronto Sun News, у Вініпегу в рамках проекту "Кленова надія для України" та Ванкувері в рамках проекту "IFAK Fundraiser".

Показ фільму допоміг у зборі таких необхідних коштів на допомогу українським військовим в АТО. Ми з Романом дуже горді тим, що змогли допомогти зібрати кошти для таких необхідних медичних потреб наших солдатів в АТО, зокрема завдяки проекту показу фільму у Вініпезі було забезпечено кожного солдата життєнеобхідними мед аптечками першої допомоги, таким чином тепер кожен солдат зможе в критичну хвилину врятувати своє власне життя, або й життя побратима, не дочикуючись медиків. При пораненнях укол адреналіну в серце чи препарати для зупинки кровотечі можуть стати питанням життя чи смерті і врятувати солдата. Гроші із показу фільму в Берліні пішли на необхідний огляд для солдат і допомогу їхнім сім’ям та дітям. Всі збори грошей проводились західними фондами і організаторами, гарантуючи їх чесність та відданість справі.

В самій передачі "Знайомтесь, Українець!" ми намагались якомога більше підтримувати українських дух, часом жартома, часом серйозно, звертаючись до пана Путіна, аби він нарешті повернув в меню росіян назву "український борщ", жартували в "Криївці" на тему комунізму і "омоскалення", давали уривки славнозвісного гімну "Путін Хуйло, лалала", брали інтерв’ю з бійцями АТО і навіть розповідали історичну правду про те, що коли в Києві існувала Київська Русь, то Москви і Росії ще і згадки не було, хіба що дерев’яні хижі на болотах стояли. Ми не могли не зачіпати цієї актуальної для України теми війни, не зачипати теми конфлікту, хоч і жартома, хоч і поміж рядками, та не говорити про це було неможливо! Проте в передачі зачіпались різні актуальні теми сучасного українського суспільства, що не мають відношення до конфлікту, про які ми відверто говорили і питали українців: гомофобія, расизм, антисемітизм, ксенофобія, сексуальність та ін. На своїх блогах та у Фейсбуці я намагаласьне вдаватись до відвертих постів чи коментарів на тему військових дій та політики, аж поки не стався "Маріуполь". Ця подія, це криваве жорстоке винищення невинного мирного населення перевернуло мій світ. Маріуполь став моїм Рубіконом. Я не мала права більше залишатись осторонь, бо це вже не були військові дії – це було винищення невинних неозброєних людей. Моя власна родина, мій дідусь були звідти, греками донеччини, саме там пройшли чи не найщасливіші миті мого дитинства. Всі мої пости були спрямовані на те, аби привернути міжнародну увагу до того, що коїться на Україні і моя медійна війна з Росією, зокрема з Путінською агресією стала вже відвертою. Першою ластівкою з боку мого "ворога" стало закриття моєї сторінки в Вікіпедії на російській мові, згодом росіяни подали запит і на закриття англомовної версії, а потім ще і запит у "Свобода до створення" ООН про зняття моєї сторінки з їх веб-сайту посланців-лауреатів премії. Згодом на мене подали у Міжнародний суд із звинуваченням в "тероризмі, політичній пропагандіі участі та підтримці нелегальних військових сил". Мої веб-сайти, ім’я, телепроекти і взагалі все, що пов’язане зі мною, було заблоковано в Росії, а мене оголошено "персоною нон-грата".

Спочатку стало прикро і незрозуміло, все здавалось абсурдним – як підтримка моєї країни, моїх солдат, моїх громадян може бути "тероризмом", як правда та історичні факти можуть стати "політичною пропагандою", як меддопомога пораненим українським солдатам і військам може стати "участю та підтримкою нелегальних військових сил"? На що мій мудрий чоловік Роман спокійно відповів мені: "Кохана, значить ми щось робимо вірно!" і по-одеськи посміхнувся.

Моя оротьбя не скінчилась, попереду чудові справи і купа паперів в з’ясувань, проте я б ні на мить нічого б не змінила і не відмовилась бі від жодного акту допомоги і благородства, від жодного слова правди і підтримки своїй Україні. Я вірю в принципи і гідність, залишаюсь вірною їм і ніколи не зраджу собі. Я пережила занадто багато лайна в цьому житті, аби чогось боятись, тим більше Путінської диктатури! Так, "гра з небезпекою" триває, проте "зубате чудовисько" буде переможене цілунком правди і добра, бо темряву перемагає сонце, любов перемагає ненависть, добро завжди долає зло!

Частина Четверта – Мир:

Проїхавши безліч українських сіл, селищ і міст та містечок, спілкуючись, живучм з лемками, бойками, полтавцями, львів’янами, киянами, одеситами – ми чули лиш одне бажання, котре єднало всіх українців – бажання миру. Цим бажанням живемо всі ми, це наша молитва за Україну, за її майбутнє.

Взагалі, все, що ніс в собі проект "Знайомтесь, Українець!", вся самовідданість проекту і Україні була не просто телевізійною, але й глибоко персональною, повністю пережитою. Ми чули і бачили звідусіль страх людей, їх невпевненість у завтрашньому дні. Багато українців виїздило закордон, тікало, рятуючи свої сім’ї і себе. У нас же, все вийшло навпаки: я – американка, котра покинула свою успішну кар’єру і своє професорське місце в університеті і переїхала з Америки до України, віддавши себе повністю їй, бо відчувала, що зараз я їй потрібна більш, ніж будь-коли. Тут я зустріла і одружилась з українцем і не якимось там олігархом чи мільярдером, а справжнім прекрасним українцем з гордого козацького роду Кудлаів.

Хтось тікає, хтось повертається, хтось іде за вигодою, хтось – за душею і серцем, хтось вірить, а хтось уникає, хтось віддає все до останнього, а хтось краде у інших. Війна скалічила безліч життів! Телебачення постійно освітлювало військові події - постійно кров, постійно смерть. Ми й вирішили нашим телепроектом показати ыншу Україну – Україну світової величі, за котру гідно боротись, велич котрої гідно відстоювати. Ми бажали насамперед надихнути українців в усіх куточках країни, аби вони пишалися своїм корінням, своїм гордим ім’ям – українець! Наша війна була інтелектуальною, духовною і моральною. Ми щиро вірили, що на зміну одним героям прийдуть інші. І що діти, котрі дивляться передачу разом з батьками, захочуть вирости і стати світовим героєм – українцем. Що молодь, побачивши героїв наших передач, теж надихнеться їх світовим прикладом, напише свою повість як Лем чи Паланік, зробить свої винаходи як Возняк чи Романків, намалює свої картини як Ворхол і зіграє свої ролі як Анна Стен. І кількість наших прихильників і глядачів вразила нас і надихнула, бо мільйони фанів лише за 11 показів означає, що ми таки щось робимо вірно! Ми розуміємо, що зараз скрутні часи і наші спроби знайти підтримку для подальшого проекту телепередачі не принесли успіху. Проте ми віримо в те, що спонсори, фонди, організації і може сама держава відгукнеться і підтримає цей надзвичайно важливий для Украхїни сьогодні телепроект – "Знайомтесь, Українець!" - і ми всі зможемо приєднуватись до світової величі України, надихатись нею і продовжувати її! З цим закликом про підтримку проекту звертаюсь до всіх українців як в Україні, так і за її межами! Будь-яка фінансова підтрима допомогла б і врятувала б проект. Сам телепроект повністю належить лише нам і всі права на нього наші – тому виходити він може на будь-якому телеканалі і в будь-який час, було б лише фінансування. Ясна річ, що всі – спонсор і рекламодавець матимуть свою рекламу у телешоу, на разі реклами немає, бо проект фінансувався лише нами за наші власні кошти. Проте це унікальна можливість для кожного спонсора і рекламодавця мати свою рекламу в пройм-тайм в телепроекті, котрий дивляться мільйони глядачів!

Дуже сподіваємось на вашу підтримку і будемо раді почути від вас, будь ласка, звертайтесь на мій веб-сайт через контактне вікно: : http://katrakis.com/contact Вірю в те, що патріоти, котрі вірять в Україну і в її світову велич, підтримають нас в цьому благородному і так необхідному для України сьогодні проекті! Я випустила у небесну височінь своїх білих "голубів миру", нехай вони ніколи не покинуть Укарїну і мир вітатиме на вік! Слава Україні!

Фото Kateryni Upit, Tymofiu Zagrebelnomu, Viktoru Jukovu.

БЛОГИ ПУБЛИКУЮТСЯ В АВТОРСКОЙ СТИЛИСТИКЕ

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги