Блог | Питання масової культури – це питання безпеки нації
Питання масової культури – це питання безпеки нації. Це не прості слова. Давайте звернемо увагу на ту ідеологічну платформу, яку мають розвинені країни. Чому вони приділяють увагу? Популяризації свого національного – музичного продукту, кіно продукту. Саме це формує ментальність.
Про яку Європу ми можемо говорити, якщо ми ніколи не будемо в Європі, навіть якщо територіально нас приєднають. У нас не та ментальність, ми не європейський народ. Ніхто не відміняв філософію, почитайте Карла Маркса: "Общественное бытие определяет общественное сознание". Я не хочу вдаватись в філософію, я можу дуже довго про це говорити. Але культура впливає фантастично: все, що ми бачимо, все, що ми чуємо, потім дзеркально відображається в нашому побуті, в нашому баченні розвитку держави, в нашому відношенні до самої держави.
Чому коли будувалась російська імперія, таку фантастичну роль відігравало кіно? Ви подивіться радянські фільми – вони всі заточені під патріотизм, під радянський спосіб життя, під моральні принципи будівництва комунізму. Ви подивіться, що роблять Сполучені Штати Америки! Вони самі кращі, самі сильні, один поліцейський може вбити сто тисяч бандитів, один солдат може завоювати Афганістан.
А що ми? Шоу-бізнес буде насправді тоді, коли буде шоу і буде бізнес. А там, де бізнес, там сплачені податки, там створені робочі місця. Ніхто не звертає увагу на те, що у нас в цій сфері абсолютно повний нігілізм, повний "бєзпрєдєл" Чомусь звертають увагу на корупцію у владі, на політиків, на бізнесменів, вони дорого одягнені, дорого обуті, у них дорогі автомобілі. Але ніхто не звертає увагу, чи заплатили вони податки, так само як і наші продюсери та артисти.
Якщо ж говорити про шоу, то в шоу не може бути з однієї людини з радіомікрофоном, а з боку звукорежисер і фонограма. Хто не дає можливості розвивати національну музику? У них тільки бажання потрапити на російський ринок шоу-бізнесу, все! Немає ні національної гордості, ні свідомості – нічого! Мені на думку приходять слова Богдана Хмельницького, коли той був на прийомі у польського короля і дивувався – чому ж козаки воюють за гроші, а шляхта воює за чин, за короля, за жінок і дітей. На що відповідь була простою - воюють за те,чого не мають.
Ось вона, ментальність та національна гордість в дії - це стосується телебачення, радіо і інформаційних агенств і так далі.. Це головний інструмент!
За рахунок театрального мистецтва ти маси не перелаштуєш, за рахунок симфонічних оркестрів - не зміниш свідомість. А за рахунок масової культури! Яка українська пісня за 23 роки існування України стала народною? Як "Рідна мати моя", як "Два кольори мої два кольори" чи "Чорнобрівці"… І вони й не стануть, тому що в нас всі радіостанції та телеканали встановили свій формат. Якщо "14 новел про осінь" - не український фільм, то нехай мене закидають камінням!
З піснями у нас жорстка ситуація! Якщо ми говоримо про розквіт культури, то для цього у нас повинна бути національна ідея, якої немає.
А якщо ми нічого не будемо міняти, нічого не будемо робити, то через 5-7 років ситуація зміниться в результаті так званих демократичних виборів. В цьому бурьяні бездуховності – проросте інша, не українська духовність. Нація - це ж не тільки люди близькі по крові, але й духовно близькі. Одна духовність і одна ментальність. Духовність – це одна релігія і одна церква, один кінопростір… Це і мова – не заставляти розмовляти всіх українською, а зробити так, щоб українською було престижно розмовляти! Колись нас усі вчили, що престижно розмовляти російською, для цього була запущена величезна машина агітації.
Поки ми, всі українці, не усвідомимо, що Україна – понад усе, ніякого розквіту не буде. І це має складатись з усього – з музикантів, артистів, з науковців, скульпторів. Це все називається ідеологія. Хто у нас виступає обличчям України перед цілим світом, хто у нас займається популяризацією України? Саме ми маємо зняти фільм про Майдан, один, другий, третій, а не американціі. Скільки грошей у нас в державі потрачено на те, щоби створити PR-кампанії для популяризації України, та усього українського взагалі?
Вихід може бути такий, який був у Франції, Італії. Вони переживали це, у них було так само – величезне засилля іноземної музики, кіно. Але вони перечекали цей час і з’явилась масова культура. У Франції з’явились Шарль Азнавур , Джо Дасен, Мірей Матьє, Даліда та інші, які стали народними улюбленцями і стали нести французьку пісню і далі, за межі своєї країни. В Італії з’явився свій Челентано та інші співаки, актори. Їх знає весь світ!
Я пишаюсь українськими сучасниками. Серед них є дуже багато відомих по всьому світу. Але, що ми можемо показати світові? Чи є у нас так званий український бренд бук?
На сьогоднішній день культура не фінансується масово, я не говорю про шоу-бізнес. У нас закриті та знищені будинки культури як у великих містах, так і в районних центрах. Тому вся "творчість" побудована на сільській ментальності, адже основна маса населення це селяни. Так, вони співають у караоке та слухають пісні зірок шоу-бізнесу, але хто їм дав альтернативу? Хто у нас зараз займається творчістю, хто вірить в те, що Україна може бути великою державою, якою кожен з нас буде пишатись? А хіба це не злочин, сарказм над усім українським?
