УкрРус

Чи полюбив Донбас "укропа", або Замітки з Часов Яру

Щойно приїхав з Часов Яру, де мав зустріч з громадськістю. Питання постало просте - військові, вирішили укріпити власні позиції і обнесли місце свого тимчасового перебування забором з колючого дроту, чим викликали невдоволення місцевих мешканців маленького селища.

Почавши розмову, відразу впало в око наскільки більшості з присутніх байдуже щодо потреб військових, напряму пов’язаних з їх власною безпекою, бо головне ж для них, це власний спокій і комфорт, до якого вони звикли і з який не бажають втрачати навіть під час війни, бо не воюють вони і воювати не збираються.

Більш того, багато з них своєю відвертою агресією, яка фонтанувала до українських військових під час розмови, прямо продемонстрували власну прихильність до "тих, хто нині в Донецьку".

І хоча не вперше стикаєшся з цим міксом, коли напроти тебе стоять жінки і якщо одна бачить у тобі захисника, відверто про це говорячи, але тихенько, шепотом, щоб навколо не чутно було, то інші, і їх багато, готові кинутись на тебе і не через той клятий паркан, який ніби то їм неймовірно завадив доступ до незначної частки лісу, "в якому вони всі виросли і в якому їх діти і онуки нині ростуть", а через те, що цей паркан збудували саме українські військові, які, як сказала одна з присутніх: "й досі бомблять Донецьк", про що вона якимось чином дізнається, сидячи у часовярівському лісі.

Безумовно, ми знайшли компроміс і багато з тих, хто на початку агресивно лаялись, наприкінці дружньо жали руки, а один навіть молоко пропонував, але, як то кажуть – ложечка знайшлась, а от осадочок лишився, бо ж зрозуміло, що для більшості цих людей український солдат й досі залишається об’єктом занепокоєння та роздратування.

А ще зрозуміло, що це величезний людський пласт, який потребує постійної роботи і турботи, щоб зламати їх антиукраїнську спрямованість, а чи робимо ми щось за для цього?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги