УкрРус

Анамнез Росії: психологічна картина

Психоаналіз каже, що війна – це викид підсвідомої енергії, що довго накопичувалася і не знаходила свого виходу раніше жодним з соціально допустимих способів. А тому й виплескується у вигляді неконтрольованих афективних проявів злоби та агресії.

Тож для того, щоб народ захотів воювати, він перед тим довго має жити в таких умовах, які б всіляко штучно його обмежували, але разом з тим не надто би "депресували", або й навіть навпаки – всіляко збуджували.

Так отримуємо психологічну картину держави, правителі якої готують свій народ до війни. Постійне його накачування і збудження – з одного боку. І ціла низка всіляких обмежень, природних і штучних – з іншого.

Однак таке розуміння воєн залишалося правильним лише для держав доіндустріальної епохи. Тому що для того, щоб розпочати війну, цю агресію треба ще й вміло направити в потрібне для цього русло, спрямувати на зовнішнього чи внутрішнього ворога.

І доти, доки існував патріархально-родовий устрій суспільства, доти це не становило проблеми – ні встановлення рамок дозволеного/недозволеного, ні створення образу ворога – ним автоматично ставав кожен, хто не належить до даного роду чи клану.

Читайте:В МИД уверяют, что россиян от ОБСЕ в Мариуполе совсем немного

Однак, як тільки під наступом капіталізму цей усталений устрій почав руйнуватися, передчасно, а тому й непрогнозовано, звільняючи накопичені в людській підсвідомості енергії, так зразу ж народи, налякані цими неконтрольованими викидами власного несвідомого, інстинктивно почали прагнути до нового об’єднання.

Так виникали нації – люди стали об’єднуватися не тільки залежно від того, якого ти роду, але й від того, якою мовою розмовляєш і які цінності відстоюєш, на якій території живеш і до чого прагнеш. Тож Перша Світова війна стала першою в історії людства війною не родинних кланів правителів, а протиборством народів та націй.

З одним, правда, винятком – один з учасників цієї війни – царська Росія, так повністю і не увійшовши в нову, індустріальну епоху, фактично залишилася однією ногою в минулому. Причому сталося це не тільки через її, насправді дещо перебільшену, економічну відсталість, як через те, що ідентичність її громадян ще до того була порушеною – навіть без тих змін, які вніс у цей процес новонароджений капіталістичний устрій.

Адже проявлялася вона, ця ідентичність, дуже специфічним, спотвореним чином: "Мы все русские!" – незалежно від того, ким ти насправді був, якого роду і племені. Це було вигідним царській владі, бо ззовні нібито додатково об’єднувало людей, але дуже часто не відповідало реальному стану справ – ні за їхньою етнічною ознакою, ні за їхніми життєвими цінностями, цілями і прагненнями.

А в умовах новонародженого ліберального світу, коли нагальною стала потреба відповісти на ключові запитання в житті кожної людини: "Ким ти насправді є? Навіщо живеш? До чого прагнеш?", ця проблема ще більше загострилася.

І якщо цих відповідей людина не знаходила, то інстинктивно починала уникати тих викликів, які ставили перед нею такі незручні запитання – починала стерегтися свободи і шукати нового царя, якому можна було б легко скоритися. Що й стало хорошим підґрунтям для приходу до влади більшовиків.

А пізніша насильницька колективізація та наступна індустріалізація СРСР, знищивши села, ще більше зруйнувала колишній патріархально-родовий устрій, а тому ще більше злякала людей надмірною свободою.

Але не виправила ситуацію і не посприяла творенню націй, адже була зроблена таким чином, щоб замінити це природне прагнення людей до об’єднання в нації (чи в будь-які інші спільноти) прагненням до об’єднання в єдину й монолітну і ще більш тоталітарну державу з верховним "батьком" на чолі, який один має захищати усіх громадян від усіх їхніх негараздів.

Фактично – це відтворило той самий клановий устрій, що й раніше, але тепер вже в масштабах усієї держави. Яка через це стала ще більш патерналістською, але зате була тепер легкокерованою і постійно готовою до війни – за першим же велінням свого правителя.

Це, до певної міри унікальне утворення в світовій історії, частково збереглося до наших днів, бо змін ця новостворена система зазнавала лише двічі.

Вперше – за часів Хрущова, коли вона частково демократизувалася. З ідеологічної точки зору тоді радянська тоталітарна система дещо оновилася духом української вольності – недаремно ж після того в вищому керівництві СРСР з’явилося стільки українців.

Читайте:Россия узнала от ОБСЕ о местах дислокации подразделений сил АТО

Вдруге – з розпадом СРСР і фактичним відокремленням України, через що Росія втратила ту частку "української демократичності", яку мала. І якщо після того Україна здобула хоча б якусь нову ідентичність у вигляді відновлення державності 1918-го року, то росіяни не отримали навіть цього.

Отримали тільки ілюзію того, що стали правонаступниками іншої, колись могутньої, на їхній погляд, держави. Та віру в те, що колись для Росії настануть нові, кращі часи. Оце й усе – особливо якщо врахувати, що в СРСР становище росіян часто бувало не найкращим.

Так завжди буває в імперіях – титульна нація там завжди до певної міри ущемлена, так як несе на собі додаткову "вищу місію". А тому й втрачає ті привілеї, які мають інші народи – скажімо протестувати проти влади, захищаючи свої права.

Натомість це, правда, компенсується ідеєю "вибраності" – приналежності до елітної нації, що несе світло цивілізації іншим народам. Так було з британцями в Індії. Така ж доля спіткала і росіян – вони теж вірили, що служать вищій місії нести "світло прогресу" іншим народам колишнього СССР.

І якщо спершу це компенсувалося вірою в нове, краще демократичне життя, яке мало настати ось-ось, то згодом ця віра цілком закономірно трансформувалася в образу – "нас обманули, нас приучили к тому, что "называться русским стыдно".

Так в Росії з новою силою спалахнула хвиля інфантилізму – як тільки вмерли ці нереалізовані очікування. Адже це так зручно – "Ми ні в чому не винні, ми тільки захищаємо свої інтереси, у всіх наших бідах завжди винен хтось сторонній – фашисти, америкоси, українці тощо".

"Тому якщо я нічого з себе не представляю і нічого добитися не можу, то тільки тому, що кругом одні вороги та інородці. І тому держава має потурбуватися про мене, а я за це буду їй вірно служити і всіляко підігрувати – тим більше, що "перед Родиной мы все в долгу!"

Читайте:Шизоидная ненависть россиян к Украине

Але таке служіння державі і підігрівання її ідеології цілком закономірно робить народ ще більш послушним і керованим, а тому провокує правителів на ще більше маніпулювання ним. Так утворюється замкнута петля розвитку тоталітарної держави – від народу до держави і назад.

Адже тепер так легко, звинувативши когось іншого у власній недолугості, спроектувати на нього всю ту ненависть, яку інакше мав би відчувати до себе. От тільки біда в тому, що як наслідок подібний інфантилізм призводить до втрати здатності творення.

Тож не дивно, що за всі роки російської "незалежності" не створено жодної нової моделі літака, немає значних культурних чи наукових надбань, практично вмерла економіка – так що в результаті Росія дійсно стала сировинним додатком Заходу.

Що, звичайно ж, породжує нову хвилю істерії у вигляді пошуку зовнішніх ворогів, знову провокує біг по колу. Вихід з якого тільки один – спотворене творення.

Бо якщо ти нездатний зробити того, що хочеш, то можна зробити те, що тобі доступно. Навіть якщо це суперечить твоїм життєвим принципам, законам здорового глузду чи нормам людської моралі.

Брехати й обманювати, тому що ти це вмієш. Красти, тому що інший не заслужив багатства. Вбивати, тому що ти сильний і нічого не боїшся. Так часто чинять "важкі" підлітки, яким не вистачає любові, через що вони готові зробити що завгодно, щоб тільки привернути до себе увагу.

Для них це логічно і природно, це їхній спосіб адаптації до світу. Шкода тільки, що вирішуючи одні проблеми, вони таким чином породжують інші й ще більші. Чим ще більше погіршують своє становище.

Тому рано чи пізно їм все-таки доводиться якось домовлятися з цим ворожим для них світом, йти на певні поступки. Подібне очікує тепер і росіян – принаймі тих з них, хто піддався на подібні маніпуляції своєю свідомістю. Скотившись внаслідок цього до рівня розвитку таких же підлітків, вони розпочали чи підтримали війну тільки тому, що ні на що більше виявилися нездатними.

Так, завдяки цьому їм і справді вдалося привернути до себе увагу – весь світ говорить тепер тільки про них. А далі – що? Подальший занепад і розвал Росії, зневага і презирство всього світу, економічна блокада і "війна всіх проти всіх" всередині самої країни?

Ще одна, нова хвиля інфантилізму чи все-таки болісне прозріння?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги