УкрРус

У декрет назавжди

Перше, на що я завжди звертаю увагу, опинившись у громадському транспорті чи якомусь парку за кордоном, це молоді спортивного вигляду чоловіки з дитячим візочком в одній руці, сумкою з продуктами в іншій, дитячою іграшкою у зубах і самою дитиною під пахвою. Іноді – з кількома дітьми. Чоловіки ці задоволені життям, доглянуті, освічені і матеріально забезпечені. Дивлячись на них, я розумію, чому період догляду за немовлям називають "декретною відпусткою". Адже вони явно насолоджуються можливістю тимчасово пожити в зовсім іншому світі, ніж звична рутина офісу, сприймають своє батьківство не як обтяжливу повинність, а як цікаву пригоду. І поводяться цілком природно, здається, навіть не підозрюючи, що в українському трамваї на них би точно дивилися у кращому разі співчутливо, пише Наталка Сняданко для сайту "Повага".

Не менш приємно поспілкуватися з такими чоловіками на теми найкращих підгузників, розвиваючих ігор для різного віку, ідей для організації цікавого дитячого дозвілля і психологічних порадників із виховання. В Україні на такі теми у чоловічому товаристві можна поговорити нечасто.

Так само рідко можна прочитати в українських ЗМІ роздуми про те, як створити привабливий імідж батьківства і материнства у молоді, зламати традиційні стереотипи про те, що пари з дітьми перестають виглядати сексуально, не стежать за собою, а їхнє існування складається із суцільного стресу. Не кажучи вже про публікації на тему створення дитячих садочків в офісах, щоб молодим батькам зручніше було поєднувати сімейні обов’язки з професійними, чи про соціальний захист молодих батьків.

Попри те, що і у нас давно існує закон, який дозволяє чоловікам іти в декрет, користуються цим правом лише одиниці. І не лише з матеріальних міркувань, адже чоловіча праця зазвичай краще оплачується, ніж жіноча, а й тому, що це суперечить класичному уявленню про гендерний розподіл ролей у родині. Чоловік, який бере активну участь у вихованні власних дітей, рідко асоціюється у свідомості пересічних українців із образом прогресивного і сучасного. Це нескладно зауважити у тих же ЗМІ. Якщо інтерв’ю беруть у відомої жінки, то незалежно від її професії, обов’язково питатимуть про родину, гобі, улюблені рецепти. Чоловіків про це питають значно рідше, а якщо питають, то часто ризикують нарватися на звинувачення у "жовтизні" формату. Це не стосується сімейних портретів у вишиванках, які люблять друкувати на перших полосах, а реальної щоденної заангажованості у побут. Думаю, якби провести бліцопитування серед політиків на тему того, які щеплення були зроблені їхнім дітям і чи хворіли ці діти свинкою, можна було би отримати промовисту ілюстрацію того, наскільки малопривабливою вважається модель партнерських стосунків у сім’ї в сучасному українському суспільстві. На всіх його соціальних рівнях.

Дільнична лікарка, яку батько викличе до хворої дитини, зазвичай першим ділом запитає, де мама і радше проконсультує маму по телефону ніж батька вживу. А виписати лікарняний для догляду за дитиною батькові – це взагалі прецедент. Лікарка боротиметься до останнього, питаючи, чи немає поблизу хоча би бабусі, ну бо не татові ж справді доручати дитину з вітрянкою?

Батько, який щодня водить до школи дітей, викликає у вчительок велику повагу, але водночас і певні сумніви, тож вони обережно питатимуть у дитини:

"А що там із вашою мамою? Вона з вами не живе? Хвора? На заробітках?".

Якщо мама особисто не забирає першокласника чи першокласницю о 12.00 зі школи, це повинна робити "хоча би" бабця, в жодному разі не старший брат.

Я вже не кажу про те, що критерії оцінювання дівчаток і хлопчиків дуже різні. Якщо про вашого сина говорять: "Ну що ви хотіли, це ж хлопчик", це означає, що не варто бути надто прискіпливими, хлопчикам властива певна безтурботність, лінь, відсутність старанності, їм це можна пробачити. Натомість про дівчинку вам такого точно ніколи не скажуть, зате їй не раз доведеться почути: "Ну ти ж дівчинка, як ти можеш собі таке дозволяти". І це означає, що дозволяти собі дівчинка повинна значно менше, ніж хлопчики, натомість значно ретельніше повинна стежити за охайним зовнішнім виглядом, каліграфією і завжди зразково поводитися.

І якщо дівчинка так і робитиме, то рано чи пізно заслужить найвищу похвалу: "справжній мужик". А хлопчик натомість теж неодмінно почує на свою адресу: "Не розкисай, ти ж не баба", але, ясна річ, не в компліментарному сенсі.

Дівчинка буде чемною і гарно вчитиметься, потім виросте і стане, наприклад, учителем. Тобто, заслуженим учителем її називатимуть у почесній грамоті, натомість у шкільному туалеті позаочі "училкою". А якщо вона стане програмістом або адвокатом, то про вживання фемінітивів може забути назавжди, адже це "неприродно звучить" і "суперечить традиції", так ніби тільки в Україні відбувається болючий і повільний процес перетворення патріархальної культури на більш гуманні форми співіснування статей.

Традиційний розподіл обов’язків в українській сім’ї здебільшого такої гуманності не передбачає. Адже успішна кар’єра не рятує більшість жінок від необхідності тягнути на собі ще і всю домашню роботу та виховання дітей.

Декретна "відпустка" – це для більшості жінок насамперед намагання переробити всю безкінечну домашню роботу, досягнути досконалості у мистецтві створення борщів, вареників, голубців та інших складних у приготуванні страв, догодити чоловікові печеним і вареним, не втратити жіночої привабливості, ретельно дотримуватися купи безглуздих умовностей, які неймовірно ускладнюють побут молодої мами, на зразок щоденних купань у трав’яних розчинах чи необхідності годинами возити візок по запилюженому асфальту мікрорайону, не кажучи вже про фізичну неможливість запхнути візок у переповнену "маршрутку" і поїхати в центр на каву з подругою.

Але найстрашніше починається потім – коли жінка намагається повернутися у попередній робочий ритм, але тут раптом з’ясовується, що всі попередні обов’язки, які вона взяла на себе на час "відпустки", так і залишаються за нею, а на роботі додаються нові, плюс дитячі хвороби, щеплення, складнощі знайти місце в садку, школа, домашні завдання, пубертат і нескінченний конвеєр борщів, вареників і голубців.

Тож нічого дивного, що замість розслаблених і усміхнених молодих пар, які по черзі беруть на себе домашню рутину і завдяки цьому значно довше зберігають взаємну ніжність та теплоту стосунків, українські родини навіть із не дуже великим стажем виглядають засмикано, знервовано, збайдужіло, швидко набирають зайву вагу і впадають у багаторічну апатію, переносячи одне на одного роздратованість і злість за нездійснені мрії і сподівання.

Збираючись разом, жінки скаржаться одна одній на чоловіків, які їх не розуміють і не хочуть допомагати з побутом, а чоловіки скаржаться на дружин, які не розділяють чоловічих зацікавлень і надто обмежені через постійну зацикленість на дрібницях. Чоловікам здається, що жінки перебільшують свої побутові труднощі, але це не спонукає їх кидатися на допомогу. А жінки мовчки сподіваються на таку допомогу замість того, щоб просто розподілити обов’язки у родині порівну і вийти нарешті із довічної декретної "відпустки", а у час, який вивільниться, дозволити собі якусь приємність і послабити напругу, викликану щоденним побутовим стресом.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги