УкрРус

Передчасна втрата геніїв – карма українського народу

"Білії зорі, тихі прозорі, немов очима, з неба дивляться вниз. Білії зорі, тихі прозорі… Друзі до зустрічі зійшлись…" - цитата з пісні, яку я написав.

Особливо актуальними ці слова були 3 червня, коли в Луцьку згадували видатного земляка, геніального музиканта В'ячеслава Хурсенка, - на сцені та в залі Драмтеатру зібралися справжні друзі композитора. Безмежно приємно, що мені випала нагода долучитися до тісного кола близьких людей.

Цього року В'ячеслав Володимирович міг би відзначити 50-річний ювілей. Сумно, що з такої нагоди усі знайомі, друзі, колеги та прихильники митця зібралися не за святковим столом, а біля могили музиканта. На превеликий жаль, уже минуло 7 років від тоді, як українська земля втратила талановитого й безмежно закоханого в Батьківщину В'ячеслава Хурсенка.

Уже по завершенню урочистого заходу, я поринув у роздуми. Раптово зробив невтішний висновок: чомусь ми плачемо, страждаємо й жалкуємо тоді, коли вороття назад уже немає, коли людину втратили назавжди. За життя не цінуємо, лише після фатальної події наш мозок у стресовому режимі активується й усвідомлює масштабність трагедії.

Парадоксально: свідомість народу з дивовижною стабільність спрагло потребує кумирів. Колись ми шукали ідолів серед комуністів, потім впали в інші крайнощі – сліпо вірили священнослужителям. А чи не варто зупинити шалений масовий інстинкт наслідування й спробувати розгледіти пророків у талановитих співвітчизниках? Адже Україна – це не просто географічна назва, Україна – це цілий народ зі своєю самобутністю, багатою історією, неповторним колоритом. Саме це щиро любив В'ячеслав Хурсенко, саме нерозділену любов до Батьківщини поет виливав у свої пісні. Він не писав звичайні співзвучні співаночки, митець творив музичні шедеври, пронизані глибоким смислом. Хіти В'ячеслава Хурсенка не втрачають актуальності, це нетлінне золоте надбання творчої української скарбниці.

Мабуть, трагічний і передчасний відхід на небеса обдарованих людей – це карма нашого народу. Таким чином, Господь намагається послати на український народ прозріння – немов промовляє: "Дивіться, ХТО був поряд в з вами, і КОГО ви не цінували й не вберегли!" Я хочу вірити, що ми все ж таки засвоїмо безцінний урок, зробимо правильні висновки. І доки на білому світі буде жити хоча б одна українська душа, а в її серці битиметься серце нащадка славетного козацького роду, то звучатимуть пісенні шедеври В'ячеслава Хурсенка.

Зараз перед сучасниками постало вагоме завдання: дати пісням В'ячеслава Хурсенка нове життя, щоб безсмертні кораблі мелодій полинули творчим океаном української музики та знайшли затишні пристані в серцях навіть тих українців, яким ім'я композитора до нині було мало знайоме.

Не випадково у пісні, яку мені випала честь виконати, В'ячеслав Хурсенко написав:

"В городе моем ну что-то стало одиноко мне,

А на календаре напомнит осень зло о предстоящем дне.

Может потому, что опустели гнезда перелетных птиц,

Или потому, что надоели мне улыбки серых лиц…"

Закликаю всіх схаменутися вчасно, відкинути геть буденні маски похмурості, хай обличчя засяють променями щастя і любові! Поважаймо та цінуймо один одного за життя, адже воно таке швидкоплинне!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги