Блог | Передчасна втрата геніїв – карма українського народу
"Білії зорі, тихі прозорі, немов очима, з неба дивляться вниз. Білії зорі, тихі прозорі… Друзі до зустрічі зійшлись…" - цитата з пісні, яку я написав.
Особливо актуальними ці слова були 3 червня, коли в Луцьку згадували видатного земляка, геніального музиканта В'ячеслава Хурсенка, - на сцені та в залі Драмтеатру зібралися справжні друзі композитора. Безмежно приємно, що мені випала нагода долучитися до тісного кола близьких людей.
Цього року В'ячеслав Володимирович міг би відзначити 50-річний ювілей. Сумно, що з такої нагоди усі знайомі, друзі, колеги та прихильники митця зібралися не за святковим столом, а біля могили музиканта. На превеликий жаль, уже минуло 7 років від тоді, як українська земля втратила талановитого й безмежно закоханого в Батьківщину В'ячеслава Хурсенка.
Уже по завершенню урочистого заходу, я поринув у роздуми. Раптово зробив невтішний висновок: чомусь ми плачемо, страждаємо й жалкуємо тоді, коли вороття назад уже немає, коли людину втратили назавжди. За життя не цінуємо, лише після фатальної події наш мозок у стресовому режимі активується й усвідомлює масштабність трагедії.
Парадоксально: свідомість народу з дивовижною стабільність спрагло потребує кумирів. Колись ми шукали ідолів серед комуністів, потім впали в інші крайнощі – сліпо вірили священнослужителям. А чи не варто зупинити шалений масовий інстинкт наслідування й спробувати розгледіти пророків у талановитих співвітчизниках? Адже Україна – це не просто географічна назва, Україна – це цілий народ зі своєю самобутністю, багатою історією, неповторним колоритом. Саме це щиро любив В'ячеслав Хурсенко, саме нерозділену любов до Батьківщини поет виливав у свої пісні. Він не писав звичайні співзвучні співаночки, митець творив музичні шедеври, пронизані глибоким смислом. Хіти В'ячеслава Хурсенка не втрачають актуальності, це нетлінне золоте надбання творчої української скарбниці.
Читайте: Українським політикам має бути соромно
Мабуть, трагічний і передчасний відхід на небеса обдарованих людей – це карма нашого народу. Таким чином, Господь намагається послати на український народ прозріння – немов промовляє: "Дивіться, ХТО був поряд в з вами, і КОГО ви не цінували й не вберегли!" Я хочу вірити, що ми все ж таки засвоїмо безцінний урок, зробимо правильні висновки. І доки на білому світі буде жити хоча б одна українська душа, а в її серці битиметься серце нащадка славетного козацького роду, то звучатимуть пісенні шедеври В'ячеслава Хурсенка.
Зараз перед сучасниками постало вагоме завдання: дати пісням В'ячеслава Хурсенка нове життя, щоб безсмертні кораблі мелодій полинули творчим океаном української музики та знайшли затишні пристані в серцях навіть тих українців, яким ім'я композитора до нині було мало знайоме.
Не випадково у пісні, яку мені випала честь виконати, В'ячеслав Хурсенко написав:
"В городе моем ну что-то стало одиноко мне,
А на календаре напомнит осень зло о предстоящем дне.
Может потому, что опустели гнезда перелетных птиц,
Или потому, что надоели мне улыбки серых лиц…"
Читайте: Дзеркальні химери минулого в сучасній політиці України
Закликаю всіх схаменутися вчасно, відкинути геть буденні маски похмурості, хай обличчя засяють променями щастя і любові! Поважаймо та цінуймо один одного за життя, адже воно таке швидкоплинне!
