УкрРус

Чи зможе Україна перемогти Росію

Це питання, з огляду на появу час від часу не аби яких закидів щодо нереальності виконання Мінських домовленостей та навіть їх тупіковості від самих різноманітних політичних сил та соціальних прошарків, не таке вже й гіпотетичне, тому відповідь на нього є важливим елементом усвідомлення майбутніх дій щодо подолання кризи на Донбасі.

Перш за все, не завадить чітко усвідомити, чи є в нас потенціал до ведення активних бойових дій. Але ж ведення цих самих бойових дій, напряму поєднано із аналогічними спроможностями країни до ведення активних дій за геть іншими напрямками – політичним, економічним, нарешті інформаційним. І якщо хоча б один із перерахованих напрямків не є продуктивним, всі інші будуть малоефективними. У цьому і є сенс гібридної війни, коли дії ведуться одночасно за різними складовими і військова компонента, в даному випадку не є єдино-домінуючою.

А тепер поглянемо на дії Росії, що дасть нам можливість зрозуміти власні перспективи.

Суть концепції "гібридної війни" формулюється її апологетами як: "досягнення мети за рахунок підриву воєнного та економічного потенціалу противника, здійснення інформаційно-психологічного тиску на нього, підтримка опозиції (5 колони) та рухів опору.

А тепер, що з цього переліку не робить Росія з Україною? Весь перелік в дії і треба зауважити, робить доволі ефективно. Задамося зустрічним питанням – чи робить щось з цього приводу у відповідь Україна? Думаю відповідь очевидна, хоча б для тих, хто здатен не лише кричати патріотичні гасла, а й трошки мислити, тому до наступної частини питання, щодо ефективності навіть не бачу сенсу звертатись.

Якщо ж конкретно, Росія нині працює за 3 напрямками: 1 – традиційне використання власних збройних сил; 2 – створення та використання НЗФ; 3 – невійськові операції, перш за все – інформаційні, разом з тим аспект тут багато ширше і включає також економічні, політичні, кібер та інші. Саме в цих, окреслених кордонах і працює Росія в різних країнах за різними напрямками, віддаючи тому чи іншому перевагу, залежно від конкретних задач і наявних можливостей.

На сьогодні, Росія задіяла власні сили та засоби для участі як мінімум в 3 масштабних гібридних війнах одночасно, це Сирія (Туреччина), ЄС та Україна. І треба віддати належне, вона непогано справляється.

Чи можемо ми протиставити цьому свій потенціал. Якщо слухати гучні заяви, що наша армія за 2 роки стала одною з найкращих в Європі, то нам залишилось трошки почекати поки в нас так само і економіка стане однією з найпотужніших у Європи, а потім і політико-дипломатичний корпус дотягне до одного із найкращих.

Але, фантазії це не моя царина, тому й намагаюсь, схиливши голову щоб не бачити очей, вірити гучним заявам наших лідерів, просто очікуючи, коли ж нарешті це можна буде, якщо не відчути, то хоча б побачити на власні оченята, але ж при цьому, поки очікування не втомило в край, не зрозумілим лишається одне питання, яке дуже давно мене бентежить.

Росія з самого початку, ще будучи татарським улусом, почала завойовувати, красти чи під різними приводами забирати території сусідів. Україна, має гарну давню історію за яку, після розпаду Київської Русі, сторіччями не мала однієї дрібнички – власної держави, постійно перебуваючи під п’ятою чужинця, лише час від часу вибираючи величезною кров'ю, в кого із загарбників ця п’ята менш смердюча.

Якщо ж поглянути на сьогодні, то російські олігархи та чиновники крадуть не менше наших, може ще й більше, але це не заважає їм виділяти скажені гроші на розвиток власної армії, її технічне оснащення новітніми зразками техніки, на інформаційні операції, які проводяться наразі як не найпотужніші в світі, на розвідку, на, на, на ще багато яких "на", що дозволяють Росії довгі роки бути геополітичним центром світу і зауважте це тягнеться віками, не зважаючи на революції та форми правління цієї держави, яка змінює царів на генсеків, а тих на президентів, але ж незмінною залишає імперський, державницькій менталітет власного народу, якого ми призирливо і не безпідставно вважаємо алкогольно-залежним.

В нас же, лише завдяки цій страшній війні, добра половина народу згадала за державні символи, за власну історію, за ту ж саму вишиванку і відчула нарешті за це гордість, але ж коли одні воюють, решта, відчувшого гордість народу, живе своїм мирним життям і таке враження, ніби скоро взагалі забуде, що ми є воюючою країною, але ж це не з вини тієї решти.

Сама головна причина в такому ставленні до катастрофічної ситуації, в якій потрапила наша країна, це фантастично-реформаторське до кулі в лобі керівництво нашої держави. Лише з останніх прикладів – підвищення тарифів на теплову енергію та послуги центрального опалення фактично вдвічі і це при тому, що у всьому світі йде таке саме здешевлення, а у нас діє якась дивна формулу "Роттердам +", за якою ціна на вугілля розраховується від його вартості в порту Роттердама плюс доставка в Україну це при тому, що жодного камінчика вугілля Україна в тому Роттердамі ні коли не купувала і купувати не буде, а як і раніше возитиме його з окупованих територій і це все при такій тотально-показовій боротьбі з корупцією.

От і виходить, що поки наша вікова ментальність не зміниться, поки ми не второпаємо, що держава, це перш за все – ми з вами, а не щось там таке ефемерно-назойливе, розташовано десь там за хатою скраю, ми ніколи, не те що Росію, власну дурість не здолаємо, а тільки-но й будемо базікати про щось там у нас найкраще в Європі, ні разу ту Європу не бачивши і не маючи змоги порівняти власне болото з їх калюжею.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги