УкрРус

Чи ватники Донбасу чавили яйця в Києві?

У східній філософії є такий постулат, як колективна карма, за яким вважається, що в духовно чистому та розвинутому суспільстві немає місця негараздам, а такі колосальні біди, як війна, взагалі можливі лише там, де люди, у своєму житті занадто нагрішили і це, як сигнал, що духовність в цьому суспільстві перебуває в критичному стані, а само суспільство потребує очищення через страждання.

Ця війна багато чого змінила в наших серцях. Зокрема, ми, геть по іншому почали дивитись на "братів наших старших". З одного боку, в нас відпала меньшевартість, яку нам віками натягували на голову ці самі "брати" і це звичайно ж дуже добре. З другого ж, ми породили іншу проблему – українці, на хвилі небувалого патріотичного підйому почали культивувати ідею власного звеличення над тим самим вчорашнім гнобителем "старшим братом", розглядаючи його не інакше як через образ "російського ведмедя", при чому обов’язково малокультурного, вічно п’яного, а подекуди й неймовірно безглуздого, аж до вати в голові.

Пригадайте, з яким смакуванням українці поширювали в соцмережах картинки роздачі млинців з шуфлі в Росії. В радянські часи на це навіть не звернули б уваги, або звели все до креативності організаторів свята, але не зараз.

Зараз, це стало фантастичним по важливості доказом російського свинства в цілому – дикуни, не інакше. Ми ж, на противагу їм, такі чемні всі до гурту, у вишиванках біленьких з рюшечками, відпрасованими втомленими руками матері старенької, прямо під черешнею, що біля хати батьківської чомусь повільно похилилася, але дуже трошки й майже непомітно, якщо не приглядатись спеціально, а от так скоренько пробігти навпражки через город, відвернувшись принципово, а деякі з нас всіх, ті що самі найкращі, ще й з хрестиком під отою вишиванкою на шиї. І спробуй після цього не пишатись – не вийде.

Одним словом – два протилежних світи, альфа і омега, світло і темрява, рай і пекло.

І от тобі на. Все, одним махом рушиться і летить буквально в прірву через ці прищелеповаті акційні яйця. Невідомо, що за скажені кури їх несли. І де? Та ні не знесли, а де полетіло – в самому Києві, центрі української культурності, де не лише запаху, а й натяку на якогось там, розумово обмеженого "ватника", чи культурно зубожілого москаля в принципі бути не може.

А от, як виявилось – може.

Разом з тим, це як дзвіночок, принаймні для мене, що насправді немає аж такої разючої різниці між нашими, абсолютно протилежними за духом народами. Як не банально це звучить, але, по суті люди всюди однакові і різнить їх лише ступень культури, до якої вони у своїй переважній більшості дотяглись, що іноді ще озвучується, як ментальність народу.

Коли навколо усе добре, то хамовитість і безкультур’я якось тихенько дрімають у надрах суспільства, а от, як тільки починаються фінансові чи інші негаразди, тут громада, суспільство, народ й показують усе гидотне, що насправді завжди мали при собі, але ледащо прикривали це ситним задоволенням.

Для нас українців, зараз, в по-справжньому важкі часи, занадто важливо не вишукувати будь які, культурні чи інші проріхи в нашого бідолашного сусіда, там і так все доволі сумно – країна, яка розв’язала братовбивчу війну, апріорі не може бути при здоровому глузді, а зосередитись на власних гріхах, бо, саме нам з ними жити і саме нам, не позбувшись їх, ніколи не бачити, а ні Європи, а ні банального сприйняття ні, не азійською за духом Росією, а культурно розвинутими західними сусідами.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги