Заява партії щодо пакту Путіна-Порошенка і "виборів" на окупованих територіях
2 жовтня 2015 року Президент Порошенко привіз із Парижу чергову "дипломатичну перемогу" з далекосяжними для країни руйнівними наслідками. Учора ми почали пожинати її перші плоди – "Звернення Президента України щодо повернення Донбасу", в якому він просить Верховну Раду підтримати проведення виборів на окупованих територіях – без виведення російських військ та ще до повернення цих земель під український суверенітет.
Тобто завдяки "зусиллям" президента агресію Росії щодо України повністю переведено в площину громадянського конфлікту. Порошенко заплющив очі на те, що паризькі, як, власне, й мінські, домовленості ігнорують першопричину конфлікту – військову агресію Росії. Україна не розглядається як жертва агресії, Росія не визнається країною-агресором, Україна чомусь покладає на себе зобов'язання вносити зміни до Конституції, висловлює готовність приймати закони, що легалізують бандформування і їхніх лідерів та закріплюють "особливий статус" окупованих територій України.
На зустрічі "нормандської четвірки" президент Порошенко не зміг скористатися несприятливим для Путіна міжнародним фоном переговорів і допустив подальше викривлення Мінських угод за нав’язаним Росією сценарієм.
Досягнуті "дипломатичні перемоги" Порошенко викликали неприховану радість лідерів бандформувань і російських пропагандистів, які відверто говорять, що після проведення місцевих виборів "ДНР" і "ЛНР" стануть "запобіжником у тілі України", яким керуватимуть з РФ.
Проведення місцевих виборів на окупованих територіях до виведення російської військової техніки і найманців прямо суперечить Мінським угодам та Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Але Порошенко у своєму зверненні 11 жовтня жодного слова про це не говорить. Замість чіткої заяви про неприпустимість виборів до виведення російських найманців – розмита фраза про якийсь "тісний зв'язок" виборчої кампанії з виведенням окупаційних військ і закриттям кордону. Оскільки закриття кордону за Мінськими угодами має розпочатися після виборів, підозрюємо, що й виведення військ окупанта Паризькі угоди "автоматично" перенесли на невизначений термін. А отже, війська не будуть виведені ніколи, Росія не понесе за це ніякої відповідальності, а в Україні офіційно з'явиться ворожий озброєний анклав із визнаною світовою спільнотою владою, який Україна повинна буде ще й годувати.
Нічого не сказав Порошенко і стосовно амністії бойовикам. Зате про неї згадував Франсуа Олланд, а терористи ж і росіяни вже визначились із своїм трактуванням: за їхніми твердженнями, амністія буде загальною. Якщо президент України мовчить про амністію, чи не означає це, що він боїться реакції громадян і збирається провести відповідний закон тишком-нишком? Що амністія, згідно з пактом Путіна – Порошенка, і справді дозволить бойовикам законно пересуватися всією Україною, обиратися до органів влади, обіймати посади на держслужбі?
Очевидно, що при підготовці та підписанні пакту Путіна – Порошенка Президент перевищив свої повноваження. Петро Порошенко поклав на себе негласні міжнародні зобов'язання, які перебувають за межами його посадових повноважень і суперечать інтересам країни.
Усвідомлюючи очевидну загрозу суверенітету, безпеки і територіальній цілісності країни, партія УКРОП вимагає:
1) Негайно оприлюднити всі домовленості, що їх було досягнуто у Парижі 2 жовтня 2015 року, і документи, що будь-коли та будь-ким підписувалися у рамках "нормандської четвірки" і Тристоронньої контактної групи;
2) Винести законопроект про особливості місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей на всенародне обговорення із забезпеченням максимальної публічності;
3) Реалізувати дієвий механізм парламентського контролю над діяльністю президента, включно із законом про імпічмент;
4) Змінити формат переговорів щодо нормалізації ситуації на Донбасі, включивши туди представників усіх країн-гарантів українського суверенітету в рамках будапештського меморандуму, на основі розмежування РФ і сепаратистів як окремих сторін конфлікту.
