УкрРус

Чи потрібна Україні Шевченківська премія

Рішення Шевченківського комітету, як завжди, було несподіваним. На цьому й вичерпується його подібність з Нобелівським комітетом.

Лауреатом найпрестижнішої в Україні премії з літератури став Юрій Буряк, хоча напередодні одні літературні експерти віддавали перевагу Володимирові Даниленку, а інші – Юрієві Щербаку. Газета "День", випереджаючи події, навіть назвала переможцем Юрія Щербака, одного зі своїх довголітніх авторів, але потім це повідомлення було видалене із сайту видання. У своєрідних опитуваннях серед дотичних до літератури людей Юрій Буряк, щоправда, займав почесне третє місце. Зараз висловлюють думки, що Шевченківський комітет вирішив не ставати на бік однієї зі сторін, а прийняв соломонове рішення. Щодо цього я, звичайно, сумніваюсь, бо все-таки рішення приймають живі люди. Склад Шевченківського комітету є таким. Був би інший, було би інакше рішення, і я переконаний, що не те що Буряк, а й Даниленко та Щербак і близько не були би допущені до конкурсу.

І тут виникає протиріччя між так званою громадськістю в особі літературних експертів, бо насправді громадськість байдужа до того, хто стане лауреатом найпрестижнішої державної премії України, та людьми поважного віку, які цю премію присуджують. З точки зору логіки, премію мав би отримати Володимир Даниленко - за художні якості своїх творів, як стверджують літературні експерти, хоча тут можна посперечатись. Юрій Щербак, як на мене, піднімає більш вагомі суспільні проблеми й націлений на майбутнє, хоча з художньої точки зору його романи бажають бути кращими. У мене склалося враження, що його трилогію літературні експерти просто не дочитали. Юрій Буряк, нинішній лауреат, узагалі не відомий широкій громадськості, та й літературні експерти у масі своїй його не знають, а тому й не можуть сказати щось по суті. Художні цінності його творів добачила "Просвіта", яка й висунула його на Шевченківську премію.

Як на мене, не можна Шевченківську премію перетворювати на приватну справу, віддавати перевагу власним смакам і уподобанням при оцінюванні художніх творів. Робота Шевченківського комітету має бути кардинально змінена в бік прозорості та відкритості, відповідно – мають бути замінені ті, хто одним розчерком пера вирішує долі людей. Про це говорять багато, але віз і нині там. Шевченківська премія щороку все більше й більше втрачає свою престижність. Її лауреатами стають або вже розкручені письменники, як, скажімо, Мирослав Дочинець минулого року, або ті, про кого ми й не чули, а після вручення премії вже й не почуємо. Тому Шевченківська премія має бути престижною відзнакою для справді заслужених майстрів слова або для тих, хто поки що знаходиться в тіні через мізерні наклади своїх творів, але має перспективу стати знаним в Україні та за її межами.

І як тут не згадати слова нинішнього віце-прем’єра України, міністра культури В’ячеслава Кириленка про те, що Шевченківську премію слід присуджувати раз на три роки. Можливо, тоді б не виникало питань, чи потрібна Україні Шевченківська премія.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги