УкрРус

Дещо про стосунки солдатів і волонтерів

Уже більше місяця тому один підрозділ розвідників відвели планово на ротацію з Донбасу в Запорізьку область . Відпочинком ті умови, у яких опинилися хлопці гріх назвати. Просто кажучи: кинули у степу, у необлаштованому таборі. Матеріальне забезпечення на рівні партизанського загону - що самі здобули те і ваше, дали намет і то добре. Забезпечення продуктами харчування, м'яко кажучи, не стабільне, завозять рідко, не достатньо і часто-густо просто зіпсовану їжу, якщо привозять не цвілий хліб, то це уже подія гідна святкування.

Навіть зимову форму й ту не видали. Так і живуть під дощами у бруді й голоді. Нагадаю, це зовсім не передова, навіть не зона проведення АТО, комунікація і забезпечення частин там нічим не ускладне, немає жодної необхідності тримати солдатів у таких умовах. Коли розвідники зрозуміли, що кращого забезпечення їм не дочекатися, то стали питати допомоги по знайомих, через ті координати які мав допоміг вийти на місцевих волонтерів у Запоріжжі. Ні для кого не секрет, що майже 2 роки війни суттєво виснажили людей і знайти одразу засоби для допомоги все важче і важче. Виник варіант розповісти про ситуацію у місцевих медіа, так і на допомогу назбирати буде швидше, і керівництво можливо хоч трішки заворушиться і хоч чимось забезпечить. Солдати взяли паузу у спілкуванні, а згодом відмовилися від допомоги. Усвідомлення того, що хтось із їхнього керівництва, як мінімум, погано виконує свою роботу, а скоріше за все, наживається на них, а також усвідомлення того що вони самі заслуговують на краще ставлення і від якості забезпечення залежить їхнє здоров'я, виявилося менш чітким ніж розуміння повної залежності від керівництва.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги