УкрРус

Безбожники!

14.1т

У Феодосії на історичному місці, де раніше була ханська мечеть Джума-Джамі, окупанти збираються побудувати храм Російської православної церкви. "За часів українського контролю над Кримом, на цьому місці планувалось провести археологічні розкопки, а потім відновити частину споруд цього релігійного комплексу, що є дуже важливим для кримського історичного, релігійного та культурного спадку, - пише Лариса Волошина для День. - Був, навіть, проект реставрації", написав з цього приводу Муфтій мусульман України Шейх Саід Ісмагілов. Кафа (середньовічна назва Феодосії), за словами муфтія, була містом відомих на весь мусульманський світ кримських богословів та містиків. Серед вчених Кримського ханства, найбільш відомими були ті, хто мав прізвище Кафаві - тобто народжений у Кафі. І центром всієї наукової та богословської думки був комплекс Джума-Джамі.

Про те, що така діяльність є спланованою провокацією, написав на своєму Facebook голава ЦВК Курултаю Заір Смедляєв: "Незважаючи на те, що в Конституції Російської Федерації жодна релігія не може бути названа державною, відбувається публічне ігнорування проживання в Криму його корінного народу — кримських татар, які сповідують Іслам". На окупованому півострові "повсюди відбуваються спроби знищення пам’ятників духовної спадщини кримськотатарського народу, переписування його історії.

Нові жителі Криму під час будівництва промислових об’єктів і своїх маєтків зносять стародавні скіфські кургани, які є пам’ятками історії та археології", — продовжує Заїр Смедляєв. Він також зазначає, що з початку окупації під приводом реконструкції в Бахчисараї зносяться архітектурні пам’ятки. "Тепер на історичному місці Джума-Джамі в Феодосії загорілися бажанням побудувати церкву. Я з повагою ставлюся до різних релігій, але жодним чином не можу мовчати, коли все це роблять безбожники з однією лише метою перетворити Крим у гарячу точку, — написав голова ЦВК Курултаю.

Окупанти в Криму цілеспрямовано стравлюють православних і мусульман вже не перший рік. Ще до анексії Кримом розповсюджувалися чутки про чужинців "татаро-монголів", які є носіями споконвічної ненависті до "всього православного". Тільки но в населеному пункті з'являлася нова мечеть, можна було бути певним – десь неподалік неодмінно виникне величезний хрест. Навіщо? Звісно ж не за для оберегу "православних". Хрести ставили на в'їздах і в кримськотатарські поселення. Так підтримувалася недовіра до кримськотатарської спільноти. Розділяй і володарюй. Розділяли кримські "дєятєлі", які експлуатували зневагу до української держави, наполягаючи, що Україна підтримує виключно кримських татарів, ігноруючи "права російськомовної більшості".

Золоте правило журналістики — "спочатку спростити, потім перебільшити", яке в 50-і роки вивів головний редактор The Economist, в нашому повоєнному українському варіанті перетворилося на "спрощуй та применшуй". Відбуваються спроби заколисувати в народі відчуття небезпеки. Ми маємо добре розуміти, що насправді представляє з себе "руський мір". Опинившись у стані війни зі східним сусідом, багато українських громадян продовжують перебувати в ілюзії, що навіть встановлення Росією протекторату над Україною, чи то військового, чи політико-економічного не є загрозою винищення українського народу. Мовляв певних "навіжених націоналістів" може і виженуть, або навіть заарештують. Але іншим людям нічого не загрожує. "Яка різниця під якою владою жити? Ми ж інтелігентні люди. Яка небезпека?".

В тому то справа, що справжня. У нас є приклад Криму, який доводить, що ніякого народу, крім збіговиська манкуртів сучасна Росія не потерпить. Так або по іншому з українством доведеться розпрощатися. В Криму сьогодні на кримських татар здійснюється шалений тиск. Кого переслідують за молитву не в той день, кого за визнання української приналежності півострова, а кого просто за кримськотатарський прапор. Але все це одне явище – руйнування народної солідарності, культурних та соціальних зав'язків. Окупанти нищать народ, намагаються перетворити його на населення. Тому і напад на культурні пам'ятки. Навіщо аборигенам культура? Так само і українського духу - козацького, "культурно-буржуазного", україноцентричного - ніхто не стерпить.

Галас, який підіймається сьогодні стосовно спроб збільшити присутність української мови в інформаційному просторі, ввести квоти, запровадити стандарти свідчить про те, що основна боротьба проти України ведеться не на полі бою, а в культурній площині. Насправді поле бою, тобто наявність окупованих територій, лінії розмежування є загостренням війни проти українських культурних маркерів. Просто холодна війна, яку загарбник вів проти всього українського весь період її незалежності, прийняла нині гарячі форми. Тому говорити про виживання українського народу в разі поразки, чи добровільної капітуляції – більш ніж наївно.

Спецоперація з храмом на місці стародавньої мечеті має на меті принизити кримських татар. Можливо спровокувати їх на дію. В результаті чого окупаційна влада отримає можливість перевести репресії проти народу на новий рівень. Але навіть у разі відмови від протесту, мету яку мають на увазі окупанти, буде досягнуто. У тому щоб віддати своє, навіть під примусом обставин, завжди є ганебний присмак. Він руйнує гідність, породжує відчуття безсилля і в результаті породжує в народі своєрідний комплекс меншовартості. – "Нас не багато. Мусимо зважати на обставини. Маємо думати, як наші дії будуть сприйняті "тією стороною". Треба почекати, поки ті, хто порушує наші культурні, ментальні та реальні кордони зрозуміють, що нічого ворожого в наших побажаннях нема". А потім починають звучати пропозиції пояснити агресорам, що господарі захопленого ними дому, їм не вороги.

Щось подібне зараз пропонується українцям. Як тільки-но піднялося питання захисту українського інформаційного та культурного простору, одразу ж почався галас про необхідність діалогу. Українцям радять зважати на обставини, смаки більшості, "духовні зв'язки" та скрєпи. Апелюючи до волі більшості глядачів, до ринкових кон'юнктур, борці за "свободомовність" в українському теле і радіопросторі натякають на ту ж меншовартість. Мовляв, не час зараз в Україні думати про українське. Ба більше! Українська мова не буде сприйнята більшістю вітчизняної аудиторії.

Варто подивитися на Крим, щоб побачити як за тріумфом "волі більшості" приходить руйнація цінностей суб'єктної меншості. Треба зрозуміти, що промовки про безглуздість відстоювання себе є тією відмичкою, за допомогою якої ворог приходить в наш дім. Якщо свідома меншість не має механізмів захисту, вона рано чи пізно опиниться в ситуації де будь який спротив буде небезпечним. В Криму, суб'єктність кримських татар не була захищена державою. Вони відстоювали себе, боролися, але ключовою при прийнятті стратегічних рішень завжди була більшість. Її страхи, ілюзії, ненависть і бажання жити в неукраїнській Україні. Сьогоднішні окуповані території – це результат помилок в національній політиці, розплата за загравання з маніпулюваною інертною більшістю.

Не варто повторювати помилки минулого і відмовляти сьогодні в суб'єктності українцям. На українській землі. В українській державі. Ми вже маємо ситуацію, при якій український національний простір в Україні треба захищати. Ще крок і цілком може статися, що на українських руїнах хтось зовсім чужий збереться будувати черговий окупантський олтар.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги