Блог | Карабах 2.0. "Доба секонд-хенд"
КАРАБАХ 2.0. "Доба секонд-хенд", як точно обізвала її Світлана Алексієвич, - це не тільки коли дожовуються запліснявілі ідеї третьої свіжости, а ще й розконсервовуються поржавілі бомби, закладені покоління тому...
У 1988 р., коли Москва грала "за Баку" й Ґорбачов починав гарячково стуляти імперію докупи танками й каральними загонами, це все вражало ще "по живому" - підлість і цинізм Кремля, його гендлювання ("шинкування", за ТГШ!) людською кров'ю, горе простих людей, що мусили втікати з рідних осель у чім стояли, - і мені писалось таке:
Ах, Карабах!..
Звук - кинджалом вихопивсь,
Брязком об ребра - і охнуло в тілі...
Якого треба сплатити викупу,
Щоб чистим зостатись в брудному ділі?..
Так мустанґери коней укоськують:
За першим разом - звір іще дибиться,
За другим - ногами, наче по ковзькому,
Пряде і, басуючи, чорно дивиться,
За третім - йде клусом...
Та втретє, і внадцяте
Зблиском білка синювато-придимленим
Спахає Вірменія - загнуздана нація,
Що все іще гідна свойого імені.
23.07.1988
(Вперше я про цей вірш згадала позаминулої зими - коли почула, що батьки Серьожі Нігояна - якраз утікачі з Карабаху: ті, хто зберіг і переніс в Україну, як запалений смолоскипчик у часі й просторі, тодішню вірменську "невкоськаність"...)
А сьогоднішній Карабах - ні, не болить: враження от власне що "секонд-хенд" - згнило, струхлявіло... Свою трубу Вірменія в міжчасі віддала Газпрому, "пішла клусом", - і конфлікт, який конче потрібен Кремлю на Кавказі, щоб заблокувати доплив у Європу іранської нафти, смердить - принаймні з відстані! - уже тільки й виключно гноєм - навіть якщо цей гній із кров'ю...
Пліснява на людстві, ціла ця ваша "бензоколонка". Просто, пліснява, не чищена віками ("скверна", знов-таки за класиком!), що вбиває живе життя всюди, де проникає: в людей, в народи... І якщо її не вичистити зараз, то ще за два покоління згниємо ВСІ: цілим глобусом.
(Вічної вам труби на тім світі, злидні, - всім "рознощикам плісняви". Вічної нафтової ванни киплячої - всім, хто згоден грітися на чужій крові.)
От і все, що цим разом спадає на думку. І ніяких віршів - вірші тут зайві((. Просто, в черговий раз тупо бачиш, що перед нами - гігантська, найбільша в історії асенізаторська робота: сьомий подвиг Геракла. А це не вірші, це епос - зовсім інший жанр...
І тільки один практичний висновок: нічого "забрудненого" не можна "покидати надовго". Бо пліснява - вона розмножується. І Криму з Донбасом це стосується також, у першу чергу.
І не тільки їх...
