УкрРус

Карабах 2.0. "Доба секонд-хенд"

КАРАБАХ 2.0. "Доба секонд-хенд", як точно обізвала її Світлана Алексієвич, - це не тільки коли дожовуються запліснявілі ідеї третьої свіжости, а ще й розконсервовуються поржавілі бомби, закладені покоління тому...

У 1988 р., коли Москва грала "за Баку" й Ґорбачов починав гарячково стуляти імперію докупи танками й каральними загонами, це все вражало ще "по живому" - підлість і цинізм Кремля, його гендлювання ("шинкування", за ТГШ!) людською кров'ю, горе простих людей, що мусили втікати з рідних осель у чім стояли, - і мені писалось таке:

Ах, Карабах!..

Звук - кинджалом вихопивсь,

Брязком об ребра - і охнуло в тілі...

Якого треба сплатити викупу,

Щоб чистим зостатись в брудному ділі?..

Так мустанґери коней укоськують:

За першим разом - звір іще дибиться,

За другим - ногами, наче по ковзькому,

Пряде і, басуючи, чорно дивиться,

За третім - йде клусом...

Та втретє, і внадцяте

Зблиском білка синювато-придимленим

Спахає Вірменія - загнуздана нація,

Що все іще гідна свойого імені.

23.07.1988

(Вперше я про цей вірш згадала позаминулої зими - коли почула, що батьки Серьожі Нігояна - якраз утікачі з Карабаху: ті, хто зберіг і переніс в Україну, як запалений смолоскипчик у часі й просторі, тодішню вірменську "невкоськаність"...)

А сьогоднішній Карабах - ні, не болить: враження от власне що "секонд-хенд" - згнило, струхлявіло... Свою трубу Вірменія в міжчасі віддала Газпрому, "пішла клусом", - і конфлікт, який конче потрібен Кремлю на Кавказі, щоб заблокувати доплив у Європу іранської нафти, смердить - принаймні з відстані! - уже тільки й виключно гноєм - навіть якщо цей гній із кров'ю...

Пліснява на людстві, ціла ця ваша "бензоколонка". Просто, пліснява, не чищена віками ("скверна", знов-таки за класиком!), що вбиває живе життя всюди, де проникає: в людей, в народи... І якщо її не вичистити зараз, то ще за два покоління згниємо ВСІ: цілим глобусом.

(Вічної вам труби на тім світі, злидні, - всім "рознощикам плісняви". Вічної нафтової ванни киплячої - всім, хто згоден грітися на чужій крові.)

От і все, що цим разом спадає на думку. І ніяких віршів - вірші тут зайві((. Просто, в черговий раз тупо бачиш, що перед нами - гігантська, найбільша в історії асенізаторська робота: сьомий подвиг Геракла. А це не вірші, це епос - зовсім інший жанр...

І тільки один практичний висновок: нічого "забрудненого" не можна "покидати надовго". Бо пліснява - вона розмножується. І Криму з Донбасом це стосується також, у першу чергу.

І не тільки їх...

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги