УкрРус

Агресія Росії щодо Грузії та України

9 квітня 1991 року перший президент Грузії Звіад Гамсахурдіа урочисто заявив про відновлення державної незалежності своєї країни. Це сталося за вісім місяців до остаточного розвалу Радянського Союзу і за п’ять місяців до проголошення державної незалежності України. Гамсахурдіа сприймав Грузію не як нову державу, а як країну, яка продовжить традиції окупованої більшовиками Грузинської Демократичної Республіки 20-х років. До такого розуміння традицій власної державності в Україні на загальнонаціональному рівні підходять тільки зараз – і дуже обережно.

Здавалося б, те, що Грузія стала першою – якщо не брати до уваги балтійські країни – республікою, яка заявила про відновлення незалежності, мало дати потужний поштовх до її державного будівництва. Але сталося навпаки. Навесні 1991-го радянська номенклатура була ще дуже сильною. І з Грузією в 1991 році зробили те, що з Україною зробили в 2014 році.

Головне – це фактичне відторгнення Абхазії і Південної Осетії. Влада незалежної Грузії фактично ніколи не контролювала своїх автономій. Ще одна автономія – Аджарія – дистанціювалася від центру, повернути контроль над цією територією вдалося тільки Міхеїлу Саакашвілі через більш ніж десятиліття. Питання територіальної цілісності стало головним питанням грузинської державності і послаблювало позиції будь-якої влади. Гамсахурдіа, який припустився невиправних помилок в національному питанні і фактично допоміг Кремлю встановити контроль над Абхазією і Південною Осетією, був повалений через дев’ять місяців після проголошення незалежності. Країна стала ареною кровопролитної громадянської війни.

Повернення в політику колишнього першого секретаря ЦК Компартії Грузії Едуарда Шеварднадзе – незабаром його оберуть другим президентом Грузії – сприймалося як порятунок. Але Шеварднадзе, за якого на виборах двічі голосувала переважна більшість грузинів, теж не зміг вирішити питання відновлення територіальної цілісності Грузії. Більше того, країна програла війну в Абхазії, тисячі грузинів були змушені покинути свої рідні домівки. Це стало додатковою проблемою для розвитку країни, зумовило розкол в елітах і насторожене ставлення суспільства до влади. Спроби знайти рішення проблеми автономій мирним шляхом не принесли ніяких результатів. В результаті президент Шеварнадзе, якого на виборах 2000 року підтримало 82 відсотки виборців, був змушений достроково залишити свій пост в результаті Революції троянд.

Його наступника Міхеїла Саакашвілі підтримало на дострокових президентських виборах у 2003 році ще більше виборців – 96 відсотків! Більшість населення розраховувала, однак, не тільки на реформи, а й на відновлення територіальної цілісності – і нова влада обіцяла цього домогтися. Саакашвілі вважав за краще називати речі своїми іменами, перестав сприймати російські війська в Абхазії і Осетії як миротворців, пропонував ввести на території автономій міжнародний контингент. У 2008 році операція з відновлення конституційного порядку в Південній Осетії призвела до повної втрати Грузією контролю над всією територією як Осетії, так і Абхазії і етнічних чищень вже в Осетії – тисячі грузинів були змушені покинути свої будинки. Росія фактично анексувала обидві автономії, заявила про визнання їхньої незалежності. Ще через чотири роки партія Саакашвілі зазнає поразки на парламентських виборах, а сам він змушений буде покинути Батьківщину. Нова влада не наблизилися до вирішення питання про відновлення територіальної цілісності навіть на крок.

Ми багато говоримо про успіхи Грузії, але її розвиток всі ці 25 років пов’язаний із справжньою трагедією. Це трагедія держави, яка не контролює свої міжнародно визнані кордони. Це трагедія держави, тисячі жителів якої виявилися внутрішніми біженцями без перспектив повернення до рідних домівок. І ця ситуація – на руку Кремлю, який демонструє, що буває з тими, хто ухвалює рішення жити окремо від Росії.

Через 24 роки після проголошення незалежності Грузії Росія стала проводити практично ту ж політику стосовно України – анексія територій, війна, залякування. І українське суспільство, до речі, поводиться передбачувано – українці також хочуть швидких рішень, також не довіряють владі, також вважають, що міжнародне співтовариство могло б вести себе більш жорстко стосовно агресора. Питання відновлення територіальної цілісності вже стало одним із головних політичних подразників. З його допомогою – як ми бачимо на прикладі Грузії – можна влаштовувати громадянські війни і зміщувати лідерів. Хороший музикант може зіграти на ображених почуттях населення будь-яку мелодію.

Економічного успіху ми можемо навчитися у багатьох країн. Але тільки грузини можуть підказати українцям на власному прикладі, як уникнути пастки зацикленості на територіальній проблемі.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги