УкрРус

Без права на повернення: депортація продовжується

11 травня 44-го року було підписано Постанову Державного комітету оборони СРСР "О крымских татарах", з грифом "совершенно секретно". В преамбулі цього документу кримські татари звинувачувалися у зраді "радянській Батьківщині", зокрема у масовому дезертирстві з лав Червоної Армії, співробітництві із німецькою адміністрацією, участі в каральних акціях проти радянських громадян, а також у підготовці їх вивезення на примусові роботи до Німеччини.

Ці звинувачення стали підставою для виселення всього кримськотатарського народу з Криму. Сама спецоперація з їх депортації відбулась впродовж трьох діб - 18-20 травня. Забезпечували її 32 тисячі співробітників НКВС, для виселення було задіяно 67 залізничних ешелонів.

Впродовж 45-46-го років ще майже 9 тисяч демобілізованих військовослужбовців кримських татар були направлені до трудових таборів Сибіру та Уралу і лише у 53-му році їм дозволили возз’єднатися із своїми родинами. Серед них – і двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-ас Амет-Хан Султан. Отаким був особливий цинізм сталінського керівництва до кримських татар, зокрема й героїв Другої Світової.

Ще близько 6 тисяч осіб, звинувачених у співпраці з німцями, відправили до ГУЛАГу. Загалом цифра депортованих кримських татар із Криму становить 200 тисяч осіб.

Більшість, 85%, було вислано до спецпоселень Узбекистану. Решта до Сибіру, Уралу та Казахстану.

За офіційною радянською статистикою під час депортації загинула 191 особа. Зрозуміло, що їх було більше. Впродовж першого року на спецпоселеннях загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Отакими були лише прямі демографічні втрати у перший рік депортації.

У квітні 56-го року кримські татари були звільнені із спецпоселень без права повернення до Криму та без повернення, конфіскованого у 1944-му році майна. У грудні того ж року відповідною постановою визнавалося неприпустимим повернення їх до Криму, а також "недоцільність" їх розселення в Миколаївській, Херсонській, Одеській та Запорізькій областях.

У 67-му році указом президії Верховної Ради СРСР було скасовано звинувачення кримських татар у зраді, але їм все рівно не дозволялося переселятися до Криму. Формально цю заборону було знято 74-го року. І лише у 1989-му році Верховною Радою СРСР було прийнято декларацію про визнання злочинним примусове переселення кримських татар у травні 1944-го року. З цього часу репатріація кримськотатарського народу на свою батьківщину набула масового характеру.

В контексті анексії Російською Федерацією Криму у 2014-му році можемо провести деякі аналогії. Нещодавнє рішення, від 26 квітня цього року, про визнання Меджлісу кримськотатарського народу "екстремістською організацією" та заборону його діяльності - схоже з постановою 44-го року.

Як і тоді кримські татари звинувачувалися у "зраді радянської Батьківщини", так і зараз. Так званий прокурор Криму Поклонська назвала й головне звинувачення проти Меджлісу кримськотатарського народу - це "антиросійська діяльність на догоду Заходу". Таке собі дежавю 44-го року, коли весь кримськотатарський народ звинуватили в антирадянській діяльності. З часу депортації минуло понад 70 років, але, вочевидь, Росії важко відмовитися від ярликів на кшталт "народу-зрадника".

Попри те, що формально декларується рівність кримських татар, українців і росіян в окупованому Криму, як і в 44-му, так і сьогодні, кримських татар це не стосується. І рішення від 26 квітня стосовно Меджлісу — яскраво це засвідчує.

Постійні обшуки у помешканнях членів Меджлісу кримськотатарського народу, зникнення більше 20-ти кримських татар з часу анексії Криму 2014-го, свідчить про те, що небезпека для життя всього кримськотатарського народу залишається. Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, діє за сталінською парадигмою "немає народу – немає проблем".

До речі, у 44-му році у доповідній записці на ім’я Сталіна, Берія говорив, що зважаючи на те, що Крим є "прикордонною околицею Радянського Союзу", подальше проживання кримськотатарського народу там "є небажаним". І це було чи не головною підставою для переселення кримськотатарського народу.

Для Російської Федерації, як і Радянського Союзу, головною є власне територія Криму як плацдарм. А його корінне населення, кримськотатарський народ, для них є проблемою.

Тому питання їхньої депортації — це не лише питання минулого, а й питання майбутнього. Нині кримськотатарський народ, хоч і "м’якше", ніж за Союзу, але все-таки витісняють із Криму. Як і колись, на місце 200 тисяч депортованих осіб, в їх будинки заселяли вихідців із тодішньої радянської Росії. Те саме спостерігаємо й зараз.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги