УкрРус

Змінити курс країни. Хто і якими ідеями?

Серед українського суспільства і політикуму досить поширеним є уявлення, що в Україні за 25 років незалежності склалася якась неправильна система влади, несправедлива за своєю суттю, яка не дає країні нормально розвиватися. Багато експертів назвали цю систему олігархічно-люмпенською економічною моделлю, що загнала країну у пастку бідності з якої неможливо вирватися.

Ці, загалом правильні, відчуття і означення потребують, проте, доступного і зрозумілого опису - що таке ця таємнича система і як її подолати. Без правильного розуміння суті цієї системи важко зрозуміти її глибинні вади, а також сформулювати як здійснити перехід від теперішнього стану нашого суспільства до іншого, кращого.

Схематично, на мою думку, справа виглядає наступним чином.

Спочатку про творців системи.

ЇЇ творці - це економічні еліти які сформувалися в Україні протягом 90-х років минулого століття, від оголошення незалежності до початку другого терміну Л. Кучми. Ця еліта стихійно визріла з комсомольських функціонерів що поринули у бізнес освоювати гроші "партії", червоних "директорів", які прибрали до рук очолювані ними підприємства, підприємців-цеховиків, рекетирів та просто бандитів. До цієї еліти влились також достатньо чесні і талановиті управлінці, бізнесмени, однак вони не мали домінуючої ролі і швидко засвоїли нові правила гри.

Набуття ними в процесі приватизації державної власності відбулося, як правило, незаконно або за заниженою вартістю. Постійна небезпека і страх втратити цю власність визначили домінуючу модель поведінки цієї нової "еліти".

Оскільки приватизовані були в першу чергу добувні і високорентабельні виробництва з високим експортним потенціалом, які давали миттєву віддачу відпадала потреба у довгострокових інвестиціях у приватизовані підприємства, натомість формувалася гонитва за швидкими та великими грошима. Це визначило домінування в економічній діяльності нашої держави і преференцій для виробництв з низькою віддачею (виробництво і експорт сировини, с/г продукція з низькою переробкою і т.д.).

Сумнівно здобута власність викликала гостру потребу корумпування державних чиновників, для її захисту і подальшого набуття нової, а згодом і потребу походу у політичну владу.

На якомусь етапі формування цих соціальних відносин найбільш наглі "нові капіталісти" по суті узаконили в країні практику рейдерства, відбирання чужого бізнесу, неринкових преференцій. При цьому державні інституції і чиновники використовувалися саме для цих цілей, а не для здійснення держаної політики у тій чи іншій галузі.

Само собою, для збереження здобутого капіталу у країн, що живе за поняттями, а не за правилами, виникла необхідність його виведення за кордон, в офшорні зони, вкладання коштів у нерухомість в інших країнах.

В додаток до цього була запроваджена свідома політика низьких заробітних плат для найманої робочої сили, яка дала додаткову ренту для і без того захмарних надприбутків нових українських олігархів. Це і сьогодні є однією з причин негативної демографічної ситуації в Україні та втечі робочої сили за кордон. Крім всього іншого, ця обставина створювала добрі можливості "прикормлювання електорату" під час виборів різними матеріальними подачками.

Ще одним джерелом додаткової ренти для українських олігархів стало цинічне нехтування екологічними стандартами. Відсутність твердої державної політики в цьому напрямку зробило для них непотрібним, зайвим, інвестиції в екологію виробництв.

Найгіршим наслідком утвердження такої моделі стало укорінення у цієї політ-економічної еліти ірраціональної жадоби до збагачення і розкошів. Через зрощення з державною владою, її тотальне корумпування була досягнути неймовірна концентрація капіталу у більшості провідних галузей, що породило супер монополізм в економіці і вбило будь-яку конкуренцію.

Така бізнес еліта, що отримала і політичну владу, як правило, мислить категоріями швидкої наживи, немає інтересу до розвитку переробних галузей з високою доданою вартістю, які вимагають довгострокових вкладень і генерують прибуток у більш тривалій перспективі. Ця еліта зацікавлена в пригніченні конкуренції, задушенні малого і середнього бізнесу, немає потреби фінансувати науково-технічні розробки та інновації.

Така політика неминуче привела до стиснення і стагнації внутрішнього ринку, деіндустріалізації країни, занепаду та зникнення виробництв і галузей, які працюють на кінцевого споживача. Низькі доходи населення звужували внутрішній ринок, вбивали власну переробну промисловість і сформували тотальну залежність від імпортних споживчих товарів.

Через підконтрольні державні інститути ця "еліта" охоче брала і бере зовнішні кредити, частина яких тут же розкрадається, а решта пускається на споживання і соціальні подачки. Адже віддавати не їм, а державі і наступним поколінням.

Крім цього така еліта є відцентрово-орієнтованою: вони тримають гроші за кордоном, купують нерухомість за кордоном, навчають своїх дітей за кордоном і при першій загрозі власним інтересам одразу виїдуть за кордон.

Така система і така якість її провідних носіїв по-суті перетворили сьогодні Україну в країну колонію, безнадійного боржника і сировинний придаток розвинутих держав.

Насправді, Україні необхідна рішуча зміна економічного курсу, по-суті нова національна економічна політика.

Нам не підходить ідея чистого лібертаріанства та вільного ринку, оскільки вона не враховує етап переходу від стану бідності до стану процвітання. Україна має сформувати власну активну промислову політику. В її основі має лежати пріоритет розвитку обробної промисловості з високою доданою вартістю. Необхідно, за допомогою держави, засновувати, субсидіювати і захищати динамічні кластери (драйвери) економічного і технологічного росту. Має проводитися політика диверсифікації виробництв з зростаючою віддачею, що дасть мультиплікаційний ефект в економіці. Необхідно також суттєво обмежити або взагалі відмовитися від експорту сировини та напівфабрикатів з неї (тут я лише повторюю тези, неодноразово висловленні рядом вітчизняних та закордонних економістів.).

Відповідно до такого підходу потрібно суттєво переглянути умови так званого Вашингтонського консенсусу з точки зору національних інтересів України. Вони лежать в основі вимог МВФ щодо надання Україні зовнішніх кредитів. Це вимога необмеженого відкриття ринків, повної лібералізації торгівлі, жорсткої бюджетної економії, ринкових тарифів та низьких заробітних плат і тотальної приватизації державної власності та землі.

Щоб здійснити таку зміну економічного курсу в Україні треба або змінити мотивацію і поведінку правлячої економічної еліти ( що майже неможливо) або знайти і привести до влади іншу еліту, з принципово іншими стратегічними пріоритетами, способом думання та діяльності.

Де її шукати?

Серед пасіонарної частини Майдану, добровольців, волонтерів, експертів, активістів громадянського суспільства, прогресивних представників малого, середнього та великого бізнесу.

Механізмом та інструментом пошуку, форматування нової контреліти, формування стратегії її діяльності повинен виступити широкий рух, заснований на мережевій структурі, етичних засадах та принципі колективного лідерства.

Окрім загальної згоди щодо необхідності подолання олігархічно-люмпенської економічної системи і переходу від суспільства обмеженого доступу до суспільства з відкритим доступом (за Дугласом Нортом) активістів і прихильників такого руху мають об'єднувати ще принаймі три цілі.

Перше. Оскільки питання Російської агресії і безпеки є ключовим, Україна має взяти на озброєння концепцію воюючої країни, яка прямо випливає з її місцеположення як цивілізаційного пограниччя. Найкращий приклад - система оборони Ізраїлю. Основні елементи концепції: якісна, навчена контрактна армія, система територіальної оборони, резервна армія, обов'язкова річна служба в армії всіх юнаків, що досягли 18 років, максимальне бюджетне фінансування і нарощення потужності вітчизняного ВПК.

Іншими словами, Україна має показати здатність самостійно себе обороняти, здатність стати надійним щитом для цивілізованого світу від нашестя орди. І тоді вона з проблеми для Заходу перетворюється у розв'язання проблеми, що у сто крат збільшить зацікавленість світу у її незалежності і, відповідно допомогу в тому числі військову.

Само собою зрозуміло, що не може бути й мови про виконання політичної частини так званих Мінських домовленостей, які передбачають особливий статус для частини Донбасу, вибори на окупованих територіях і амністію колоборантам. Вони підписані під зовнішнім тиском і юридично нікчемні.

Друге. Земля є найважливішим ресурсом української нації. Розв'язання земельного питання має відбутися в інтересах українського селянина і громадянина. Зняття мораторію на купівлю-продаж земель с/г призначення сьогодні неприпустиме. Наш ідеал - формування українського фермера як власника і господаря на землі. Сімейні фермерські господарства мають стати домінуючою формою в аграрній галузі. А не земельні латифундії, що вирощують переважно монокультури і при знятті мораторію легко перейдуть під контроль іноземних власників.

Тому ринок с/г земель буде запроваджено лише тоді, коли створяться належні умови для появи фермера власника. Коли він буде мати достатню купівельну спроможність для придбання землі. На першому етапі продаж земельних паїв може бути дозволений лише в руки держави, з подальшим запровадженням інститут довгострокової оренди. На другому - продаж дозволяється лише громадянам України при виконання ними певних кваліфікаційних вимог з обмеженням максимальної площі в одні руки.

Такий підхід дасть змогу зберегти землю у власності українців та їх нащадків, може зробити Україну аграрною наддержавою та ключовим фактором вирішення продовольчої проблеми у світі.

Третє. Україна потребує укладення нового суспільного договору між громадянами у формі прийняття нової Конституції спеціально обраними для цього Конституційними Зборами. Нова Конституція закріпить нові суспільні відносини, покликані до життя двома Майданами і новий державний лад, ліквідувавши дуалізм влади як одну з головних причин слабкої спроможності держави.

Національна ідея України на цьому історичному етапі, на мою думку, полягає у тому щоб збудувати, нарешті, сильну (в розумінні ефективну) і успішну Державу, яка самостійно здійснює свою внутрішню політику і є геополітично суб'єктною на зовнішній арені. Сам факт реалізації Україною цього завдання остаточно поховає російський імперський проект в його нинішньому вигляді.

Проте найголовнішим для українців є те, що власна і успішна Держава дасть нам дві речі, яких бракувало впродовж багатьох століть - безпеку і матеріальний добробут.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги