Блог | Криваве похмілля
Мовчати неможливо. Навіть тоді коли це загрожує тобі, твоїй сім’ї і маленьким діточкам. Навіть тоді коли тебе оголошують терористом. З метою закрити рота, знищити в тобі громадянина, залякуючи єдиним джерелом твого існування. Ти знаєш хто це зробив, але безсилий щось змінити. Поки що. Бо твоя совість, честь, порядність, вихованість, інтелігентність стають зброєю проти тебе. Ти вже давно був заручником і зараз пора звільнитися від цього. Це саме той час. Твій єдиний. І можливо останній. Бути людиною і українцем. Розглядати свободу як головний мотив твоїх поступків і віру в справедливість. Але їх треба захищати і за них треба боротись. Після вчорашнього страшного і дикого полювання, божевільного сафарі на беззахисних проти бронебійних куль озвірілих снайперів, разючих навпіл автоматних черг, майже впритул, у своїх, кров від крові, плоть від плоті, братів і сестер, "безпрєдєла" відморожених, цинічних, зухвалих урок-тітушок, ти зобов’язаний діяти, говорити, боротись. Будь-де і будь-якими способами. Пам’ятай, що це остання можливість не кусати собі лікті, битись головою у кам’яну стіну коли буде пізно.
Повстала вся Україна. Від дітей - до людей похилого віку і інвалідів у колясках. Нам, як ніколи, треба бути разом. І діяти спільно. Як єдиний живий і п’ючий спрагу життя організм.
Не бійтесь. Страх породжує тільки страх, немічність і покірну стадність. Не просіть - бо народ нічого не просить, хіба що в Бога. І через невинно убієнних вчора на Майдані Незалежності він сказав українцям що робити, як діяти, і куди йти. Але вірте в себе. У тих, хто за три місяці на Майдані відвоював Україну для кожного з нас. Ми перед ними в неоплатному і вічному боргу. Який можемо окупити тільки нашою невідступністю від їх ідеалів що кинули їх із тонесенькими щитами, без будь-якої зброї, навіть каменюки, та сильних, неймовірно величних духом, під підлі кулі всміхнених катів.
Схилимо голови. На колінах. І піднімемось громадянами.
У нас з’явився неймовірний шанс бути нарешті нацією, створити нове життя, нову історію, нову державність. Перезаснувати країну. Позбутися, нарешті, важких хвороб, які перетворили, один із найдревніших європейських етносів, у третій світ.
Ще далеко не все закінчено. Треба бути готовим до крові, до зради, до несправедливості. Але Майдан, що пережив катастрофу розстрілів, яка нагадує практику геноциду і буде та мусить визначати всю внутрішню і зовнішню політику України. Бо він основний оберіг і варта нашого Майбутнього. Він прийме тільки ті компроміси, які будуть відповідати пам’яті більш, аніж 200 безвинно вбитих, замордованих живцем, спалених за вільне життя кожного з нас. Якщо опозиція буде діяти згідно його волі, ми швидко вийдемо на нову магістраль відносин між народом і владою. Справедливу і раціональну. Одночасно, треба усвідомити, незалежно від підписаних паперів, що порозуміння відбудеться тільки у випадку прийняття рішення майданами по всій Україні.
Ключовим, також, стане і те, що відносно наслідків насильства, незаконних дій посадовців буде діяти не стільки національне, як міжнародне право. Чи варто тут бути жорсткими, непоступливими, принциповими до кінця? Саме це покажуть наступні дні подій в Україні. На стороні українців увесь світ. Ясно не визначилась Росія. Вона ще чітко не заявила, що вже не друг України. Але ще не стала ворогом. Нам вкрай потрібно зберегти добрі відносини із Москвою. Вона ще більше має бути в цьому зацікавлена. Бо мир, відновлення стабільності функцій влади і дієздатності народу дає шанс на прогрес і реформи сусідської наддержави. .
Між повстанням у Північній Африці, "арабською весною", збудований вже міцний міст цивілізаційного переходу. На Майдані люди стояли не за зміну влади, не з метою змінити одних олігархів, корупціонерів, сильних світу нашого, на інших. Вони міняють епохи: пострадянську, яка трималась на силі, підкупі, підлостях, маніпуляціях - на світ свобод, верховенства права і високої гідності громадянина, людини. Це була довга дорога цивілізаційної хвилі глобальної перебудови світу після фінансово-економічної кризи 2008р. Тепер вона на просторі колишнього СРСР. І звідси буде будувати мости з України в ближній пострадянський світ країни, які болюче відриваються від його мертвого, але ще такого сильного своєю історичною гравітацією, неживого тіла.
