УкрРус

Як Нацбанк послаблює промисловість та економіку України і чому треба міняти монетарну політику та голову НБУ

За два попередні роки Україна втратила 16% реального ВВП та 22% промислового виробництва, а також 68% курсової вартості національної грошової одиниці, встановивши сумний антирекорд. За даними Світового банку, за 2014-2015 рр. ВВП нашої країни на душу населення у доларах США в поточних цінах знизився на 47%. Це пов’язано і з втратою російського ринку та виробничих потужностей в зоні АТО, але більше – зі зниженням світових цін на товари українського експортного кошику, провальною економічною політикою уряду та руйнівною політикою НБУ.

На початку цього року ріст цін сировини на світових ринках призупинив падіння української економіки, чим встиг викликати певну ейфорію. Але дані за червень 2016 року вказують, що падіння вітчизняної промисловості відновилось. Це і не дивно, бо наша економіка на 95% залежна від цін на сировину – сталь, зерно, залізну руду тощо, а вони після нетривалого зростання знов пішли донизу. За даними Світового банку, в II кварталі 2016 року пшениця подешевшала на 7%, а ціни на залізну руду, досягши свого піку ($70/т) у квітні 2016 року, у червні повернулись до рівня $55/т.

Є високі ризики того, що Україна у 2016 році не виконає ані прогнози МВФ щодо приросту ВВП на 1,5%, ані ще скромніші прогнози Світового банку та МЕРТ щодо 1% економічного зростання.

Економічна та монетарна влада замість розгортання контрциклічної політики, старту модернізації та прискорення розвитку економіки консервує економічну депресію та зберігає за Україною статус сировинної колонії в центрі Європи, критично залежної від закордонних кредитів. Ця проблема не тільки посилює дивергенцію за рівнем доходів з Європою та віддаляє нас від ЄС, а й вже набуває масштабу загрозливого для суверенітету України.

Провина НБУ в економічному провалі країни не набагато менша, ніж уряду, оскільки саме тут сконцентровані найбільші важелі впливу на фінансову систему (прямі) та на реальний сектор економіки (опосередковані). Від політики НБУ залежить дуже багато.

Що наробив НБУ

Під керівництвом Валерії Гонтаревої, до речі, номінованої минулого року на звання кращого центробанкіра світу:

1)       Нацбанк роздмухав системну банківську кризу, створюючи нові дисбаланси та системні ризики для економіки, знищуючи довіру суспільства та інвесторів до фінансової системи, а також до національної економіки та держави в цілому.

2)       Нацбанк послабив українську промисловість та реальний сектор економіки, погіршуючи їх конкурентні позиції, стримуючи динамічне відновлення виробництва, його експортний потенціал та "рух догори" в ланцюгах створення доданої вартості, блокуючи можливості модернізації країни та формуючи штучну залежність від паліативної допомоги МВФ.

3)       Нацбанк зробив населення значно біднішим через шокове знецінення гривні (девальвацію), значний стрибок цін (інфляцію) та втрату частини банківських вкладів у "зачищених" НБУ банках.

Помилковість та деструктивність політики НБУ полягає в тому, що замість проведення скоординованих з урядом заходів, спрямованих на порятунок вкладів населення та підприємців і збереження довіри до національної банківської системи, максимальної орієнтації на потреби реального сектору економіки й відновлення його кредитування, а також створення умов для залучення інвестицій та збільшення експорту, НБУ вдався до непрозорого та невмотивованого "демонтажу" банківської системи (без належної компенсації втрат вкладників), встановлення штучних регуляцій, реалізації політики "дорогих грошей" для власної економіки та збільшення залежності від закордонних кредитів.

"По плодах їх пізнаєте їх"

Президент називає Гонтареву одним з кращих центробанкірів світу, що викликає неабиякий подив і у підприємців, і у суспільства в цілому, адже в кінцевому підсумку діяльність НБУ за останні роки призвела до того, або ж сприяла тому, що відбулось:

1)    Падіння реальних доходів громадян

В результаті шокового знецінення гривні з 8 до 25 грн/дол. США на фоні значної імпортної залежності (імпорт товарів та послуг сягає 57% ВВП) та внаслідок підвищення комунальних тарифів, інфляція тільки у 2015 році сягнула 48,7%, а ціни на окремі групи товарів зросли ще більше (ліки: +50%, хліб +55%, риба +60%, житлово-комунальні послуги +116%). При цьому, середня номінальна заробітна плата у 2015 році зросла в порівнянні з 2014 роком лише на 20%, а середня пенсія була підвищена лише на 8%.

В результаті, середній наявний місячний дохід українця (сума, що  залишається "на руки" після оподаткування) у 2015 році склав 2 600 грн/міс. або близько $120/міс. На цьому фоні частка заощаджень у 2015 році скоротилась до 0,4% (від видатків населення). Тобто люди втратили здатність відкладати частину доходів і вичерпують раніше сформовані заощадження.

Відсутністю чіткої стратегії та комунікації Нацбанк допустив некеровану девальвацію, яка спричинила інфляційний шок на фоні мінімального зростання номінальних доходів та падіння реальних доходів громадян.

2)    Знецінення та часткова втрата заощаджень населення

Мало того, що допущена Нацбанком девальвація призвела до трикратного зменшення купівельної спроможності гривнених вкладів населення (які на кінець 2015 року складали 199 млрд грн) та підприємств (які на кінець 2015 року складали 169 млрд грн) відносно імпортної продукції, але, окрім цього, через "зачистку" майже 80 банків, вкладники, згідно даних Українського кредитно-банківського союзу (УКБС), втратили близько 60 млрд грн на своїх банківських рахунках, адже Фондом гарантування вкладів компенсуються лише суми до 200 тис. грн ($8 тис.).

Зазначені дії також створили суттєве додаткове навантаження на Державний бюджет України. Так, за інформацією УКБС, на рахунках банків, що були визнані неплатоспроможними, перебувало понад 128 млрд грн коштів фізичних осіб (станом на 01.01.2016). Сукупні виплати фізособам-вкладникам цих банків перевищили 63 млрд грн, з яких 78% (майже 50 млрд грн) профінансовано за рахунок Держбюджету, і лише п’яту частину (13,5 млрд грн) було виплачено за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів.

3)    Втрата обігових коштів підприємств в ліквідованих банках

Підприємства реального сектору економіки, за оцінками Українського кредитно-банківського союзу (УКБС) та Українського товариства фінансових аналітиків (УТФА), втратили у збанкрутілих банках близько 80 млрд грн обігових коштів – це 25% усіх коштів підприємств, розміщених в банківський системі станом на 1 січня 2016 року.

Частина цих коштів умовно "заморожена", але через складнощі у роботі ФГВФО вони ніколи не будуть виплачені. Виведення значної ліквідаційної маси на ринок в і без того складних економічних умовах призведе до подальшого здешевлення цих активів та проблем з їх реалізацією. Тому діяльність ФГВФО більше нагадує схему з перерозподілу привабливих активів, що знаходяться у заставі ліквідованих банків, ніж механізм реального захисту інтересів вкладників.

Втрачені в банках кошти підприємств – це частина обігових засобів, якими вони фінансували свою діяльність, а інколи й інвестиційні ресурси. Їх нестача спричиняє скорочення виробництва на багатьох підприємствах та навіть банкрутства.

4)    Скорочення споживчого попиту та послаблення виробництва

Трикратне знецінення доходів громадян в еквіваленті твердих валют, а значить і відповідне здорожчання імпортних товарів, двократне відставання темпів зростання номінальних доходів населення від зростання цін, майже нульовий рівень заощаджень населення та втрата частини коштів вкладників у майже 80 "зачищених" НБУ банках – це нищівний удар по купівельний спроможності домогосподарств. А саме вона є головним рушієм економіки, адже формує майже 70% ВВП України.

То про яке відновлення економічного зростання при такій політиці може йти мова?

5)    Необґрунтована масова "зачистка" банків та спотворення конкуренції

В результаті масової "зачистки" банків, викривлення конкуренції, посилення адміністративного тиску, надмірного регулювання, а головне – за відсутності аналізу наслідків таких дій та їх впливу на соціально-економічний розвиток нашої країни, збільшилась залежність від банків з іноземним капіталом та найбільшого банку країни – Приватбанку.

У першій половині 2016 року Нацбанк намагався штучно прискорити графік докапіталізації невеликих банків, необґрунтовано підвищуючи мінімальний розмір регулятивного капіталу. Втім, після того, як за ініціативою Радикальної партії було зареєстровано законопроект №4230 щодо обмеження повноважень регулятора по прискоренню докапіталізації, НБУ фактично повернувся до старого графіку докапіталізації.

Спроба штучного знищення малих та середніх банків була зупинена у 2016 році, інакше вже з січня 2017 року банки повинні були б мати мінімальний регулятивний капітал у сумі 300 млн грн, тобто більше 10 млн євро, що вдвічі вище аналогічних вимог ЄС. І це при тому, що питомий масштаб європейської економіки (реальний ВВП на душу населення ЄС) майже у 5 разів більше ніж в Україні!

Загалом з 01.01.2014 по 01.07.2016 кількість діючих банків в Україні зменшилась з 180 до 102, а розмір їх активів, при галопуючій інфляції, скоротився на 1,38% в номінальному вимірі. Це свідчить про катастрофічне падіння ролі банківської системи в економіці. Натомість частка іноземного капіталу в капіталі банків зросла до рекордних 54,7%.

Зазначене свідчить про масштабний "демонтаж" банківської системи, переважно національного її сегменту, а також про сприяння її штучній монополізації.

6)    Недоступні кредити та зменшення "фінансової глибини" економіки

Через дороговизну кредитів в Україні відбувається катастрофічне падіння кредитування реального сектору економіки. Якщо у 2009 році співвідношення наданих кредитів до ВВП становило 84%, то у 2015 році – лише 49%, а за працюючими кредитами – взагалі 38%.

У ренкінгу Світового банку за рівнем кредитної ставки Україна за підсумками 2015 року посіла ганебне 7-ме місце:

1. Мадагаскар – 60%;

2. Бразилія – 44%;

3. Таджикистан – 25,8%;

4. Аргентина – 24,9%;

5. Киргизія – 24,2%;

6. Уганда – 22,6%;

7. Україна – 21,8%;

8. Гондурас – 20,7%.

Такі непомірні кредитні ставки "заморожують" економіку та унеможливлюють життєво необхідні Україні реіндустріалізацію та експортну експансію.

7)    Тінізація валютних операцій

Запровадження дискримінаційного пенсійного збору та "паспортизації" операцій з купівлі валюти, драконівські вимоги щодо обов’язкового продажу валютної виручки призвели до посилення тінізації валютних операцій. За оцінками УКБС, частка тіньового валютного ринку вже сягнула 50%, що створює додатковий девальваційний тиск на гривню та ускладнює механізм функціонування офіційного валютного ринку в країні. Громадяни почувають себе незахищеними: банки втрачають конкурентоздатність, тіньові ділки – "валютні міняли" процвітають, криміногенна ситуація погіршується.

Поки НБУ реалізує тактику поступового пом’якшення валютного регулювання – "чорний ринок" процвітає. До речі, до парламенту внесено два законопроекти, покликані радикально виправити ситуацію – №4741 щодо скасування пенсійного збору та паспортизації при купівлі валюти та №4866 щодо обмеження верхньої межі обов’язкового продажу виручки резидентів.

8)    Непродуктивне "зв’язування" грошової маси

Через систему депозитних сертифікатів НБУ протягом 2015 року "абсорбував" з банківської системи майже 70 млрд грн "зайвої ліквідності" – на цю суму комерційні банки в умовах монетарного голоду фактично прокредитували регулятора. Причому кошти залучались НБУ під достатньо високі процентні ставки (близько 20%), що аж ніяк не спонукало банки до кредитування вітчизняної економіки. Ці десятки мільярдів попри кредитний та інвестиційний голод економіки не пішли в реальний сектор – на розбудову інфраструктури чи то на розвиток виробництва або стимулювання експорту.

Нацбанк, по суті, із "кредитора останньої інстанції", яким у всіх країнах світу у кризовий період виступає центробанк, перетворився в Україні у "позичальника останньої інстанції", висмоктуючи гроші з "судин" і без того слабкої економіки.

"Зв’язування" таких великих коштів без їх одночасного використання для прискореного розвитку економіки – задорога "ціна" для боротьби з інфляцією. Якщо б Україна скористалась досвідом США і випустила державні середньострокові боргові цінні папери – облігації розвитку, які б придбали українські банки, то ми б мали якісно іншу економічну ситуацію та перспективи.

9)    Сумнівне рефінансування

Вітчизняна система рефінансування комерційних банків ніколи не була взірцем ефективності. Але за останні 2 роки вона перетворилась на систему розбазарювання державних коштів. НБУ знов і знов повторює один і той самий сценарій – видає рефінансування під заставу, визнає банк проблемним, приймає рішення про неплатоспроможність банку, а потім тривалий час намагається "вибити" рефінансування з банку, в якому вже працює тимчасова адміністрація, або коли банк вже ліквідується.

Плоди такої політики стали очевидні вже на початку липня. Так, станом на 01.07.2016 року заборгованість банків, що були визнані неплатоспроможними, перед НБУ складала 53,3 млрд грн, а заборгованість з рефінансування платоспроможних банків лише
32,25 млрд грн. Цікаво, що із 32,25 млрд грн 75,5% або 24,35 млрд грн приходилось на Приватбанк. У порівнянні із загальним обсягом кредитів і заборгованості клієнтів платоспроможних банків на 01.07.2016 (666,62 млрд грн) заборгованість платоспроможних банків за рефінансуванням є мізерною, а вільна ліквідність вкладається у ті ж депозитні сертифікати НБУ, що уповільнює ділову активність в країні.

Тому є обґрунтовані сумніви, що рефінансування НБУ банків хоч якось сприяло кредитуванню ними реального сектору економіки.

10)    Скорочення інвестицій та експорту

Низка регуляторних обмежень Нацбанку створили штучні перепони для інвестування в Україну та для легального експорту продукції з України. Інвестори відверто кажуть, що не стануть вкладати кошти в нашу економіку, доки вони навіть не можуть легально вивести прибутки, зароблені в Україні. Не буде серйозної валютної лібералізації – не буде й інвестицій. Про це наочно свідчить статистика прямих іноземних інвестицій (ПІІ), які за 2 роки скоротились майже на $15 млрд: з $58,2 млрд в 2013 році до  $43,3 млрд в 2015 році.

Аналогічна ситуація і з експортерами, які роблять все, щоб не заводити валютну виручку в Україну, де вони будуть вимушені продавати більшу її частину, наражаючись на додаткові валютні ризики. Товарний експорт України у 2015 р. скоротився на 29,3% (-$15,8 млрд): з $53,9 млрд у 2014 р. до $38,1 млрд у 2015 р. Натомість частка сировини і товарів з мінімальним ступенем обробки виросла з 60% до 62%, що свідчить про подальшу примітивізацію експорту та зниження його доданої вартості.

Тобто шокова девальвація не тільки "вбиває" купівельну спроможність всередині країни, а й знижує інвестиційну привабливість та, на фоні валютних обмежень і дорогих кредитів, не стимулює експорт.

11)     Збільшення залежності від закордонних кредиторів

"Адвокати" НБУ та уряду наголошують, що загальний рівень державного боргу протягом 2014-2015 років скоротився з $73,2 млрд до $65,5 млрд. Але вони забувають сказати, що за ці два роки закордонні запозичення України виросли з $37,6 млрд до $43,4 млрд, а їх частка в загальних запозиченнях збільшилась з 51% до 66%. При цьому, рівень держборгу до ВВП з 2014 до 2015 року виріс з 40% до 79%, що значно перевищує максимально припустимий МВФ та законодавчо дозволений в Україні рівень (60%).

НБУ та уряд в найтяжчі часи наражають країну на валютні ризики, заміщуючи внутрішній державний борг зовнішнім. Результати ми вже бачимо. Якщо у 2014 році видатки держбюджету на сплату відсотків за державним та гарантованим державою боргом складали 49 млрд грн, то у 2015 році (навіть після відомої реструктуризації держборгу) вони вже сягнули 88 млрд грн. В Держбюджеті-2016 ця стаття зросла майже до
100 млрд грн – це друга найбільша стаття державних видатків, що практично дорівнює сумі, яку Україна під час військової агресії витрачає для захисту на армію та безпеку.

Але НБУ, очевидно, не тільки не вважає це проблемою, а навіть навпаки, разом з урядом пишається подібними "реформами".

12)     Гальмування національної економіки

Світовий Банк пророкує Україні 1% економічного зростання у цьому році і 2% у наступному. Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings погіршило прогноз зростання економіки України до 1% приросту ВВП у 2016 році і 2% – у середньостроковій перспективі.

Це ще одне свідчення того, що політика уряду та НБУ веде країну в нікуди. З такими темпами Україна не буде європейською за рівнем добробуту. Не кажучи вже про Азію, адже очікується, що китайська економіка зросте цього року на 6,7% після 6,9% у минулому році, а індійська економіка збереже темпи зростання на рівні 7,6%.

Навіть при 4-відсоткових темпах приросту реального ВВП на душу населення ми зможемо наздогнати Польщу за 30 років, і це за умови, що вона "стоятиме на місці". 

Політика НБУ, як і помилкова економічна політика уряду, унеможливлює адекватне потенціалу країни прискорене економічне зростання, а значить і підвищення життєвого рівня громадян.

13)     Втрата довіри до банківської системи та держави

Після того, як всього за два з половиною роки кількість діючих банків в Україні скоротилась з 180 до 102, а люди і підприємства втратили значну частину своїх коштів на рахунках, рівень довіри населення до банків критично знизився.

Неодноразові гучні заяви членів Правління НБУ про те, що вони підтримають той чи інший банк, та наступне швидке й "непередбачуване" банкрутство цих банків звело до мінімуму рівень довіри не тільки до НБУ, а й до влади в цілому.

Критичне зниження довіри населення ілюструє і офіційна статистика самого ж НБУ, згідно якої депозити домашніх господарств у 2014 році скоротились на -31,2%, а у 2015 році на -22,1%.

14)    Ігнорування фінансових та економічних інтересів України

Замість того, щоб сприяти розвитку національної економіки та відновлювати фінансову стабільність через створення умов для масштабного залучення інвестицій, стимулювання виробництва та експорту продукції з високою доданою вартістю, сприяти створенню нових робочих місць та підвищенню доходів населення, Національний банк здійснює рестриктивну монетарну політику, зберігає невиправдані валютні регуляції та бар’єри для інвестицій, непрозоро "зачищає" банківську систему і сприяє збільшенню фінансової залежності країни від закордонних суб’єктів.

НБУ під керівництвом Гонтаревої повернувся спиною до вкладників, власних громадян та підприємців і проводить волюнтаристську антипромислову й антисоціальну політику, періодично дослухаючись лише до міжнародних фінансових організацій, які надають Україні технічну допомогу та кредити. Така політика ставить під загрозу не тільки добробут населення та конкурентоздатність вітчизняних виробників, а, в кінцевому підсумку, й суверенітет країни.

15)   Супротив розвитку промисловості та підприємництва

Радикальна партія запропонувала відразу низку проектів, які б дозволили підсилити інституційність фінансової системи, забезпечити її позитивний вплив на реальний сектор економіки, суттєво наростити інвестиції та експорт. Мова йде, зокрема, про створення Експортно-кредитного агентства (ЕКА), Державного банку розвитку (ДБР), Агентства розвитку малого бізнесу (АМБ), через які держава отримала б швидкий прямий вплив на кредитний ринок для розвитку виробництва, підприємництва та сприяння експорту продукції українського виробництва.

На жаль, очільниця НБУ Гонтарева офіційно виступає проти, наприклад, створення ЕКА, хоча зазначена ініціатива має широку підтримку промисловців, експортерів, громадськості та експертів. Супротив таким системним і конструктивним ініціативам – це, по суті, антипромислова та антипідприємницька позиція. Немає логічного пояснення та виправдання подібним діям НБУ, особливо в умовах катастрофічного падіння експорту та згортання інвестиційної активності в економіці.

Підсумки

НБУ реалізує свою політику фактично безконтрольно (через відсутність Ради НБУ) та волюнтаристськи (без публічного широкого обговорення з експертами та громадськістю). Гонтарева й досі не затвердила новий склад Громадської Ради НБУ, хоча остання вже відібрана на конкурсі.

Альтернатива грошово-кредитній політиці НБУ є. Вона запропонована Радикальною партією, у тому числі в Антикризовій програмі економічного розвитку, направленій мною спільно з Олегом Ляшком Президенту, Прем’єр-міністру та Спікеру ВР ще у січні 2016 року (http://www.slideshare.net/galasyuk/ss-57665693), а також у Стратегії розвитку банківської системи України 2016-2020, розробленій за ініціативою голови Комітету ВР з питань фінансової та банківської політики, нардепа від РПЛ Сергія Рибалки.

Головне – налаштувати фінансову систему країни на обслуговування виробництва, реального сектору економіки, а також на формування довіри населення до українських банків, економіки та держави. І економіка запрацює!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги