Блог | Один бездарний наїзд, або Горілка без пива – гроші на вітер
У недругів Голови ДФС Романа Насірова, схоже, здають нерви. У когось, як казав незабутній Шукшин, "деньги жгут ляжку". Бо замовити відверто чорнушний матеріал проти нього у глянцевому журналі хоч марно, але й дуже дорого. Адже цей журнал, який час від часу зривається з ланцюга, за розцінками на публікації – дорогий, як коньяк, за словами Євгенія Леонова. Ну, дуже дорогий. Особливо перша сторінка глянцу, ще й у такому безпардонному варіанті.
Вибори відкладаються, а коні у партійних стайнях уже збили копита до крові, тому ця стаття виглядає останньою спробою хоч на щось вплинути.
Не будемо гадати, хто замовник наїзду. Бажаючі зняти з посади Насірова не тільки розгулюють Верховною Радою, гріють плечі під одеським сонцем і гасять пожежу на львівському смітнику. Є дуже багато людей різного рівня статків і розуму, котрі бажали б хоч трохи порулити митницею, переорієнтовуючи фінансові потоки у свої кишені і партійні каси.
Вони раз по раз б’ють у штангу, проте, не вгамовуються. Усі їхні PR-кампанії аж до голосування на комітеті ВР з питань податкової та митної політики регулярно сходять на пси, викликаючи телеістерики в окремих депутатських панночок.
Останнього разу за недовіру Насірову проголосувало аж чотири члени комітету й то - представники "Самопомочі" та наближені до Міхо з Дерибасівської.
Так що ж інкримінують в огульній критиці Роману Насірову? У статті немає жодного реального факту, жодної цифри, яка відповідає хоч якимось реаліям. Усі особи, котрих намагаються нечесно використати як обвинувачів, прямою мовою нічого не кажуть. Уся публікація побудована на припущеннях і тезі "буцімто". А це - дешева белетристика.
Проте, пройдемося за текстом. Автори згадують про петицію, яку просунули на президентський сайт із вимогою звільнити Насірова. До речі, і там конкретики – нуль, одна патетика. Але комусь важливо було повідомити загалу, що під фейковою петицією вже зібрали більше, ніж півтори тисячі підписів. Невже хтось вважає, що для багатомільйонної України це цифра, яка справляє враження. Крім того, Насіров керує не симфонічним оркестром, щоби його задаровували букетами, а збирає з людей гроші, з якими ті дуже важко розлучаються. Причому важче - ті, у кого більше.
У нібито серйозному аргументному ряду намагаються використати гендиректора компанії Віннер Імпортс Україна Петра Рондяка, котрий торгує в Україні престижними автомобілями. Мовляв, дотепер Віннер працювала "в білу", а зараз її чомусь перевіряють податківці. Тобто, раніше, в тому числі й за Януковича, їх не перевіряли? А може раніше Віннер, яка стісує товсту стружку фантастичними для світу накрутками на авто не тільки з української злодійкуватої еліти, розраховувалася з папєрєдніками лімузинами? Це при тому, що у згаданій статті сам менеджер Петро Рондяк якогось особливого невдоволення не висловив, просто констатував розчарування. Скажіть, будь ласка, а хто не розчаровується, коли до нього приходять податківці з підозрою, що державі він платить не все, що мав би платити. Та й Віннер з його крутими БМВ, Мерседесами й автами вище за еліткою не виглядає для простих людей незайманкою-Попелюшкою, у якої нехороші податківці вирішили з’ясувати, а що там у неї під підв’язочками.
Другий аргумент, вже заїжджений на сайтах, - приклад одинокий, як парус на тлі корабля. Мовляв, проти Насірова повстали навіть його власні підлеглі. Як приклад, наводять, знаєте кого? Правильно, Юлію Марушевську. Основними аргументами у використанні Марушевської є те, що вона скоротила час оформлення імпорту й забезпечила зростання надходжень від штрафів. Про ріст митних платежів за рахунок зниження частки контрабанди, яка в Одесі валить через порт, як пролетарі на буфет, автори наразі не заїкаються.
Скажіть, будь ласка, а до якої доказової бази можна присобачити чергову куртуазну фразу статті: "конечно, претензии к ГФС есть, но рассказывать о них наказуемо, - признается собственник крупных ресторанов в Киеве, прося об анонимности"? Не в брів, а в око, як кажуть по той бік митного пункту Хутір-Михайлівський. Хоча, з іншого боку, власнику мережі київських ресторанів з їхніми несусвітніми цінами та імітацією серйозних європейських кухонь, краще у цю розмову не встрявати. За нинішніх часів жоден ресторан в Україні не вижив би без оптимізації податків, зарплат у конвертах і продажу дешевих продуктів за дорого.
Іншим серйозним обвинувачем безцеремонний автор намагається подати Голову Технохолдингу КМ Core Євгена Уткіна. Наводимо дослівну його викривальну риторику у трансформації замовників матеріалу: "Налоги и те, кто их собирает, часть общей унылой картины сегодняшнего дня, - заявил бизнесмен, сравнив попытку реформировать ГФС с лечением кариеса у онкобольного". Дуже влучне порівняння, серйозне звинувачення, а головне – яке образне. Щоправда, головний український Стоматолог нині перебуває в екзилі.
Чорт ногу зломить і в притягнутих за вуха закидах щодо "Київстару". Мовляв, при Януковичу компанію змусили платити хабарі з продажу карточок для поповнення рахунку через фірму-посередника "Ельбрус", а тепер держава у особі ДФС намагається отримати податки у повному обсязі з "Київстару", який раніше працював за тіньовими схемами. Те, що кошти виводили за часів Клименка, і Насіров тут ні до чого, автори у розрахунок не беруть, та й навіщо. Головне – здійняти пургу.
Далі у хвіст і в гриву видання намагається експлуатувати тему ПДВ. І хоча у замовників тече слина, як у вовка, який зустрів самотню корову на галявині, тут теж ніякого фактажу не нарито. Головне, черговий абзац із двозначними натяками сформовано, щоби вкластися у кошторис за розмірами статті проти сплаченої за неї суми.
Наступний шматок матеріалу стосується норвезької риби. Журнал заявляє, що його журналісти буцімто звернулися за довідкою про морепродукт у ДФС, а ті буцімто відписали їм листа на трьох аркушах. Витягів із віртуального послання ДФС у статті не подають, проте у цьому абзаці Насірова змушують відповідати за всю Норвегію із її рибою, нафтовими майданчиками і фіордами. Насірова звинувачують у тому, що хтось нехороший купляє у Норвегії рибу і завозить її в Україну вже за документами фірм, зареєстрованих в офшорах. І наплювати, що всі ці операції відбуваються за межами України, і з юридичного боку, вірогідно, не мають складу злочину. Але саме голова ДФС, на думку авторів, винен у тому, що лосось в Україну заходить за ціною нібито нижчою за біржову. Про те, що риба буває кількох сортів, різних стандартів ґатунку та, зрозуміло, різної вартості, тут не йдеться. Схоже, ловити норвезьку рибу у мутній воді якраз намагається не Насіров, а ті, хто всіма засобами домагаються його відставки. Те, що Насіров настійливо добивається від Евросоюзу обміну інформацією в режимі онлайн, намагається впровадити Європейський митний кодекс в Україні, інтегрований до стандартів ЄС, запускає новітні системи з виявлення існуючих ризиків саме, щоб виявляти подібні підміни в документах на імпорт, автор, звичайно, ні пари з вуст. Він, схоже, переконаний, що народ краще сприймає напівправду, на якій паразитує бульварний варіант журналістики. А тому й оперує сентенціями на рівні раків, які вчора були великі, але по 5, а сьогодні маленькі – але по 3.
Цією рибою-фіш можна було б завершити дорогущий бенкет на сторінках видання, котре, напевно, єдине залишилося у виграші від публікації цього опусу. Проте, як не повитягувати із шаф старі, не раз апробовані скелети, якщо замовник так розщедрився? Тому наостанок автор згадує говорену-переговорену квартиру у Лондоні, яку Насіров взяв у дешеву довгострокову оренду у давні часи, коли займався серйозним бізнесом. Бізнес дружини теж згадати не полінувалися. За норвезьку рибу мають відповідати всі.
Але, розуміючи, що, як би він не розганяв текст, ті, кому адресувалася стаття, вигукнуть, прочитавши її, знамениту фразу Станіславського: "Не вірю!", автор пішов далі.
Остапа понесло. Вірогідно, він, навіть, вибився з рамок замовленого замовником. Бо наостанок попри Насірова заходився звинувачувати усіх: Генпрокурора Луценка, Президента, Прем’єра, покійного Ігоря Єремєєва, модного нині Олександра Оніщенка з його рисаками, кобилами і прокладками, а також Хомутинніка. Останнього – у дружбі із Коломойським у частині авіакомпанії МАУ й ангару у Борисполі.
Здійняв автор, було, палець і над великою літерою "Я", маючи на меті дотулити до пазлу і прозахідну реформаторку, екс-Міністра фінансів Яресько, але, певно, спам’ятався, вінегрет уже й так випадає з тарілки.
Ось такий замовний атентат проти ночі і чотирьох наступних святкових днів з приводу Дня ще не переписаної Конституції. Але чомусь від усього цього спадає на думку один непереможний афоризм: "горілка без пива – гроші на вітер". А грошей, схоже, напхали, що носовичок нікуди діти.
Потрапивши у цейтнот, опоненти Насірова все більше нагадують людей, які перераховують банкноти з відкритої валізи, повної грошей, на даху швидкого потяга.
