Блог | Невиліковність
Блага вість зійшла на нас – росіяни починають вважати себе й українців різними народами. Аж 47% раптом отямилися від шовіністичного дурману. А ще 10 років тому, у 2005 році, 81% опитаних вважали росіян і українців одним народом і лише 17% – різними.
Тобто для того, аби "старший брат" відвалив зі своїм братанням, він мусить отримати по зубах. Будь-які чемні слова, історичні дослідження, висновки вчених зарадити не могли. Росіяни вчепилися в українців, як кліщі, і нізащо відчіплятися не бажали.
Та це й не дивно, якщо навіть журналісти, зазвичай, не знають не тільки історії, але й географії. Творець сайту "Петр и Мазепа" Алєксандр Нойнєц в інтерв’ю В. Портнікову заявив, що в Литовському князівстві жили "русские", а московські бояри "бежали именно в Литву, потому что не надо было учить других языков, потому что там жили русские, потому что это была еще одна русская земля, еще одно русское княжество. Было Московское княжество, там жили русские и другие народы. Было Литовское княжество, там жили русские и другие народы".
Отака маячня. Зате російська гігантоманія присутня. Бо ті, кого він називає "русские", так ніколи не називалися. Вони мали іншу назву: РУСИНИ або РУСЬ. А тих, котрі згодом вибрали собі етнонім РУССКИЕ, увесь світ називав "московитами", бо не було тоді й Росії на жодній карті. А русини або русь – це для усієї Європи не хто інший, як українці (rutenus).
І, зрештою, московити переважно називали себе "православными". Іван Аксаков в листі Ф. Достоєвському писав: "Мудрено написать воззвание о русских наряду с тем, как пишут в других странах. Francaes! или Британцы! – "Русские" – не годится, самый язык не терпит. А на всех сходках ежедневно по всему пространству России держится речь с воззвания "православные". Вот как определяет русский народ свою национальность".
Те, що якісь московити втекли до Литовського князівства, не означає, що вони там творили середовище спільне з русинами. І діаспора їхня була там дуже маленька – менша, ніж вірменська або караїмська.
І мова була різна. Те, що вона була схожа в писемних пам’ятках, не означає, що була такою самою в усному мовленні. Вся середньовічна Європа писала латиною, але розмовляла на безлічі мов.
Тому роздування останнім часом ідеї Князівства Литовського і РУССКОГО – це якась нова фішка російських ура-патріотів, які хочуть себе теж бачити у Європі.
Натомість росіяни у всі віки бачили в українцях лише зрадників. Хоча зрадниками були вони ще від часу Богдана Хмельницького. Тоді був тільки початок серії великих зрад, які не завершилися й досі.
У наш час нестримне бажання росіян привласнити нас, як народ, пояснюється зовсім не палкою любов’ю до "єдинокровного брата", а жахливою перспективою, яка чекає Росію. Цю перспективу чітко бачать уже й самі росіяни, звертаючи увагу на демографічну катастрофу, яка "попросту отталкивает Россию в пропасть…Уход Украины и Белоруссии из единого государства – гигантская потеря для России, поскольку украинцы и белорусы обладали (и продолжают обладать) более высокой по сравнению с многочисленной Россией пассионарностью. Без их энергии удержать и освоить обширные территории будет много трудней" ("Литературная Газета". 7. 02. 2008).
Тут нарешті визнано, що не без нас було колонізовано Сибір, Далекий Схід, Середню Азію та Кавказ. Не без українців і Крим завойовано.
Винних в тому, що два "братні народи" не злилися в одне ціле, російська пропаганда знайшла дуже швидко. У всьому, як з’ясувалося, винен був Бісмарк, який буцімто виголосив отаке: "Могущество России может быть подорвано только отделением от неё Украины… необходимо не только оторвать, но и противопоставить Украину России, стравить две части единого народа и наблюдать, как брат будет убивать брата. Для этого нужно только найти и взрастить предателей среди национальной элиты и с их помощью изменить самосознание одной части великого народа до такой степени, что он будет ненавидеть всё русское, ненавидеть свой род, не осознавая этого. Всё остальное – дело времени".
Але насправді нічого подібного Бісмарк не говорив. Це також підтвердив доктор Ульф Моргенштерн з фонду Бісмарка, заявивши, що "нема жодних свідчень, в яких би йшлося про щось подібне. Окрім того Бісмарк просто не знав слова "Україна".
Різниця між українськими патріотами і російськими націоналістами та, що коли перші прагнуть з усіх сил відірватися від Росії, другі натомість прагнуть вхопити нас у свої ведмежі обійми. Навіщо? А на це є дуже відверта відповідь Алєксандра Дугина: "Русский народ – всем народам народ…Он великоросс, великий русский... и пропадут все народы в русском и не узнают более себя, миг – и нету никого, только русские, и лишь солнце пляшет над ними, русское наше солнце" ("Литературная Газета. 30. 04. 2003).
Розчинити в собі – оце і є мрія кожного росіянина. Навіть демократа і антипутінця. Не вірите?
То згадайте такого собі такого Андрєя Зубова, який 4 березня 2014 року опублікував у російських "Ведомостях" статтю "Это уже было", де, аналізуючи агресію Росії щодо України і введення російських військ до Криму, вказав на схожість рис із приєднанням Австрії до нацистської Німеччини в 1938 році. Після цієї публікації Зубова було звільнено з Московського державного інституту міжнародних відносин. Того ж дня Київський університет запропонував Зубову посаду професора Інституту міжнародних відносин. Бо традиційно ми дуже шануємо усіх російських заробітчан та політичних емігрантів. Тепер гаспадін Зубов почесний доктор НаУКМА.
Я не знаю, можливо, з віком у Зубова відбулися кардинальні зміни в його ідеології, але у 1993 році він писав у журналі "Знамя" (№3-4): "Но если в балтийских государствах, кроме инструментальной, массовой была и подлинно этническая цель – национальное спасение, изгнание русских оккупантов, то на Украине такой этнической цели, может быть, за вычетом Галиции, ни у кого не было и попытки политико-интеллигентов навязать её народу явно не удались".
Тобто й він заперечив різне етнічне походження двох народів. Для демократа Зубова ми теж одне ціле.
То як тут не згадати ще раз відомі слова В. Винниченка про росіян?
