УкрРус

В пошуках крайнього, або Геополітика історії

  • В пошуках крайнього, або Геополітика історії

Хоч Друга світова закінчилася вже понад шістдесят років тому, пам'ять про неї має великий вплив на сьогодення. Суперечки між народами, які опинилися по різні боки барикад, національні спільноти розділені навпіл, воєнні злочини, репарації, депортації — відголоски війни, які продовжують лунати. Це не дивно, адже Друга світова була і залишається найстрашнішою катастрофою в історії людства, катастрофою, що забрала життя десятків мільйонів людей. Питання вини і відповідальності за цю масштабну трагедію підніматимуть ще довго, допоки не зарубцюються її останні рани.

Історики свій вердикт винесли: винними у розв'язанні глобального конфлікту були два тоталітарних режими — німецький нацистський та радянський комуністичний. В питанні відповідальності Радянському Союзу пощастило — допоки він був сильний і могутній, міг своєю крикливою пропагандою про "Велікую Побєду" перекричати будь-які звинувачення у розв'язанні війни. А потім його просто не стало. І попри те, що сучасна Росія іноді нагадує про себе як правонаступника Союзу, винною свою країну у розпалюванні Другої світової російське керівництво ніколи не вважало. Коли мова йде про "визволення Європи від нацизму" — тоді російське дорівнює радянському, коли ж ідеться про пакт Молотова-Ріббентропа та пов'язані із ними злочини — радянське відразу стає чужим.

Німеччина була позбавлена можливості такого простого маневру. До схожого вдавалася в комуністичні часи хіба Німецька Демократична Республіка, яка могла дистанціюватися від іншої Федеративної половини, звалюючи на неї усі гріхи нацистського минулого. Згодом задля пом'якшення травми минулого говорилося про вину "нацистського режиму", а не німецького народу. Промовчуючи при цьому, що перший мав можливість реалізуватися тільки завдяки підтримці другого: Гітлер і його команда здобули владу парламентським шляхом.

Попри це, за понад шістдесят років від закінчення Другої світової війни, німецький уряд зробив чимало символічних та практичних кроків, аби, з одного боку, компенсувати провини своїх предків, з іншого — відмежуватися від їхньої важкої спадщини. Німецька держава однозначно на законодавчому рівні засудила нацистській режим, провела інтенсивну політику "денацифікації". Крім того, німецький уряд виплатив фінансові компенсації країнам, постраждалим від окупації Третім Райхом, вивезеним на рабську працю "остарбайтерам", родинам знищених євреїв. Німецькі чиновники публічно попросили вибачення за злочини нацистської влади.

Але навіть цього виявилося не досить: у свідомості багатьох пересічних європейців надто міцно закарбувався образ жорстокого німецького окупанта і Німеччини як відповідальної за страшні злочини. Тягар минулого досі стоїть на заваді того, щоб ця країна, попри те, що має необхідний потенціал, стала відігравати визначальну роль в Європейському союзі. Перед вступом Польщі до ЄС там з'явилися наліпки та плакати, які зображали Євросоюз як реінкарнацію "Нової Європи" Адольфа Гітлера. Акція була справою маргінальних ультраправих польських середовищ, але поруч з тим уособлювала побоювання багатьох інших громадян щодо посилення ролі Німеччини у євроінтеграції.

Схоже, сьогодні Німеччина знайшла спосіб як позбавитися тягаря минулих гріхів — розділити його з іншими. Одним із найбільших злочинів нацистського режиму був Голокост, знищення мільйонів європейських євреїв. Пов'язані з ним головні події відбувалися не на землях самої Німеччини, де проживало небагато євреїв, а на приєднаних нею в ході війни східних теренах між Балтійським та Чорним морем, які були основним ареалом їх розселення. Реалізацію "остаточного вирішення єврейського питання" займалися спеціально створені структури німецької адміністрації. Задля швидшого втілення поставлених перед ними завдань, а також надання їм "правильного політичного забарвлення" до акцій винищення долучали й місцеве населення. І справді українці, поляки, литовці та інші брали участь у вбивствах євреїв. Хтось робив це через ненависть до радянської влади, піддавшись нацистській пропаганді про "жидобольшевизм", хтось під страхом бути покараним за непослух. Немає сумніву в тому, що принаймні якась частина місцевого населення була співучасниками злочину. Але не слід забувати, що його організатори та натхненники таки прибули на ці землі разом з німецькою армією.

Сьогодні ж із засобів масової інформації, популярних книг та фільмів ми поступово "дізнаємося" про те, що головними виконавцями Голокосту було саме місцеві українці, поляки, литовці. Вирішальна роль окупаційної системи в створенні машини масового вбивства невпинно розмивається. Часом спроби перекинути відповідальність далі на схід набувають карикатурних форм. Вперше я зіткнувся із таким тенденціями ще будучи студентом, тоді один молодий німецький дослідник цілком щиро запитав свого польського колегу: "Як поляки могли допустити, щоб на їх землі існували такі жахливі табори як Майданек та Освенцім?".

Нещодавно завдяки німецькому телевізійному фільму "Наші матері, наші батьки" ми "дізналися" про те, що головними вбивцями євреїв були поляки та українці. Звинувачення перших викликало хвилю обурення в Польщі, деякі газети вийшли із заголовками: "Німці! Голокост – це ваших рук справа!". Очевидно, що крикливими заголовками у сусідній країні не обмежиться. Польські історики вже зробили велику роботу відкриваючи правду про важкі сторінки минулого свого народу і будуть готові аргументовано відповісти на звинувачення. Більш того, деякі з цих істориків можуть не встояти перед спокусою запозичити німецьку модель і перекинути звинувачення далі на схід, тобто в Україну. Адже у нас це питання цікавить лише невелику кількість дослідників, які не можуть розраховувати на якусь підтримку держави. Навпаки, для українських чиновників минуле свого народу не має жодної цінності, і якщо можна його комусь проміняти на дешевий газ, примарну євроінтеграцію — вони, звичайно, підуть на це.

Тож відповідальність за Голокост, як гарячу картоплину, перекидають із заходу на схід, аж поки вона не опиниться в руках "крайніх". Виглядає, що ними можуть стати українці. Адже вже став "головним нацистським злочинцем" Іван Дем'янюк, українець якого судив німецький суд, за те, що свого часу рятуючи власне життя змушений був підкоритися вимогам іншої німецької влади.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги