УкрРус

5 привілеїв для "особливого" Донецька і Луганська

Як відомо, Закон України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" був ухвалений у березні 2015 року і на сьогодні є чинним.

Загальний підхід, дискусія та необхідність даного Закону чітко визначена у преамбулі, де читаємо, що "Цей Закон визначає ТИМЧАСОВИЙ порядок організації місцевого самоврядування, діяльності органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей з метою створення умов для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення правопорядку, конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб…".

Цей тимчасовий характер Закону уточнюється і ст. 1, згідно з якою, "ТИМЧАСОВО, НА ТРИ РОКИ з дня набрання цим Законом чинності, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей…"

Отже, якщо Закон не буде скасовано, він діятиме ще 2 роки і 7 місяців, оскільки майже 5 місяців цей Закон є чинним.

Все вищезгадане є дуже важливим для розуміння того, що тимчасовий законопроект, який ухвалювався на три роки, незважаючи на доцільність для європейських структур чи США, не варто і навіть шкідливо легітимізовувати в Основному Законі України, бодай у прикінцевих положеннях.

Нагадаю також попередню дискусію про направлення змін до Конституції до Конституційного Суду, де, як відомо, передбачалося внести зміни до Перехідних положень Конституції (про те, що особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом). Прихильники такої конституційної норми про особливості місцевого самоврядування навели два "суттєвих" аргументи щодо її доцільності. Перший стосувався того, що дані положення нібито не надають спеціальних прав, повноважень чи якоїсь "автономності" цим територіям, а другий – таких змін не хоче Путін і Росія, а тому треба за них проголосувати.

Стосовно "другого аргументу" щодо Путіна і Росії - я вже спеціально писав про це, де, нагадаю, вказав на те, що з 288 народних депутатів за направлення до КС змін до Конституції проголосували 204 представники коаліції "Європейська Україна" та 84 представники Опозиційного блоку, двох депутатських груп та позафракційних, левова частина яких ще донедавна складала так званий "клуб прихильників Путіна та "русского мира". Тому цей аргумент важко вважати серйозним.

Стосовно першого аргументу – відсутності будь-яких прав, привілеїв чи інших ознак автономії – то з цим так само важко погодитись. Зокрема, текст чинного на сьогодні Закону, який пропонується зробити складовою Конституції, що містить 9 статей і п’ять пунктів статті 10-ї (Прикінцеві положення), як мінімум, має 5 привілеїв для так званих "особливих" Донецька та Луганська.

Перший привілей – щодо амністії

Так, ст. 3 Закону: "Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей".

Отже, фактична амністія учасників цих подій, специфіка якої повинна бути розписана окремим законом, однозначно є привілеєм для учасників подій на території Донецької та Луганської областей, які ми офіційно називаємо АТО, а реально – війною.

Другий привілей – щодо мови

Так, ст. 4 чинного Закону закріплює "право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність".

Третій привілей – щодо судів і прокуратури

Ст. 5 Закону передбачає впровадження "особливого порядку призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань".

Четвертий привілей – щодо соціально-економічних пільг та преференцій

Значне розширення повноважень на цих територій передбачені ст. 6, яка дає право укладати угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів.

Відповідно до ст. 6 передбачено, що ці угоди розробляються відповідними органами місцевого самоврядування та подаються до Кабінету Міністрів України, який разом з відповідними відомствами готують проекти таких угод, і така угода набуває чинності з дня її схвалення Кабміном.

Окрім того, ст. 7 передбачає, що в такій угоді чи в іншого роду документах може бути запроваджено "відмінне від загального економічного режиму здійснення господарської та інвестиційної діяльності, спрямованого на відновлення об’єктів промисловості, транспортної та соціальної інфраструктури, житлового фонду…".

Також ці, так звані "соціально-економічні преференції" поширюються і на зовнішньоекономічні відносини, оскільки ст. 8 передбачає право територіальним громадам, органам місцевого самоврядування підписувати угоди про прикордонне співробітництво, спрямовані "на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації".

П’ятий привілей - щодо "народної міліції"

В ст. 9 Закон дає можливість на підставі рішень міських, селищних, сільських рад створювати загони народної міліції, на які покладається реалізація завдання з охорони громадського порядку в населених пунктах цих районів.

Загони народної міліції утворюються на добровільних засадах із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах цих районів, і найважливіше - "координація діяльності загонів народної міліції з охорони громадського порядку в населених пунктах здійснюється відповідним сільським, селищним, міським головою".

Тож, досить прочитати Закон України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", щоб зробити неупереджений висновок: за характером повноважень, що передаються на три роки окремим районам Донецької та Луганської областей, можна з впевненістю говорити про надання цьому регіону своєрідного "особливого статусу" з доволі широкими повноваженнями.

Закріплення такого "особливого статусу" на рівні Конституції України не лише забезпечує вищу ступінь легітимації цього трьохрічного закону, а і, фактично, визначає більш постійний характер привілеїв та преференцій для нинішньої окупованої частини Сходу.

Тому, на моє глибоке переконання, ідея внести проблему окупованих територій до Конституції України є не лише неправильною, але і шкідливою для національних інтересів України.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги