Руслана: мені приносили окровавлені бронежилети та каски, на яких був людський мозок..

Громадський діяч та співачка Руслана Лижичко віддає шану та згадує минулорічні трагічні події на Майдані, адже такого героїзму Україна ще не демонструвала.

Українцям є про що робити фільми, є про що писати книжки, є що вписувати в підручники історії. Руслана вважає, що українці зобов’язані це робити, але розслідування справи Небесної Сотні – це відповідальність держави перед суспільством.

Рік тому Руслана Лижичко проводила на Майдані добу за добою. Вона пам’ятає та ніколи не забуде все, що сталося. Співачка згадує, як на початку лютого 2014 року вона мала розмову з журналістом Сергієм Рахманіновим, він сказав: "Руслано, тобі треба внутрішньо приготуватися. Майдан буде жертовною кров’ю. Лише жертовна кров невинних людей зупинить все це чорне".

Артистка тоді відмовилася це прийняти, а тепер згадує пророчі слова журналіста:

- Питання, яке залишилося в мене: хто це зробив? – говорить Руслана. – Або, якщо точніше, чиїми руками? Бо хто командував, відомо. Вважаю, що за всім стояв Путін: від розгону студентів до вбивств Небесної Сотні.

Я вважаю, що Майдан весь час був "пороховою бочкою" під Путіним. З його сторони це була розправа над Незалежністю України, над її спробою жити так, як вона хоче.

Україна мала цивілізаційний вибір. Диктат в Україні ніколи не пройде. У мене є інформація, що коли заходила нова команда в СБУ, вони стали свідками знищення матеріалів. Ця інформація неперевірена, але я її кажу, бо чула. Втім… всі докази знищити неможливо, - вважає артистка.

Читайте:

Руслана: Я Кузьму знаю, скільки знаю себе… ця смерть – помилка!

Згадуючи найжахливішу ніч для України з 19-го та 20-те лютого 2014 року, Руслана поділилася:

-Ніч з 19-го на 20-те стала кульмінаційною. Пам’ятаю, коли я 19-го повернулася на Майдан, у той вечір мене зустріли словами: "Руслана повернулася, можна трохи відпочити"... – зітхає зірка. - Вночі я ходила на барикаду, але дівчатам і жінкам там було "табу". Мене буквально нецензурною лексикою виганяли звідти.

Умовна лінія була біля Стели. При мені священику, який стояв ліворуч, пробило кулею капелюха. Зі сторони все виглядало як сцена з фільму, але я хочу сказати, що це, на жаль, був далеко не фільм.

Дуже важко зрозуміти і уявити, як було насправді, якщо ви там не були. Мене змусили вдягти бронежилет і каску, сказавши, що сцена теж під прицілом.

На сцену несли гранати, кулі, нашивки "МВД России" – все, що люди знаходили. Пам’ятаю, як мені принесли кулю і сказали, що це куля із снайперської гвинтівки Драгунова, яких немає в Україні. Мені також передали прострілений телефон вбитого хлопця (цей телефон досі в мене).

Мені приносили окровавлені бронежилети з шматками людського м’яса, окровавлені каски, на яких був людський мозок... Я виключила усвідомлення того, що відбувається. На якийсь час я стала механічним роботом, який просто виконував свою роботу. Інакше би я цього не витримала.

Я протрималася до перших похорон. Похорони були ще страшніші. Повертатися до почуттів я почала лише через дні, але все в тумані було ще кілька місяців,- розказала Руслана.

Читайте:

Руслана: ми закликаємо світ приєднатися до України та попередити майбутні жертви