30 лет со дня смерти Василия Стуса: стихи и цитаты поэта, который умер за Украину

30 лет назад в тюремном лагере СССР умер великий поэт и правозащитник, Герой Украины Василий Стус.

Родился Стус 6 января 1938 года в селе Рахновка, Винницкая область. Его семья в результате коллективизации и перебралась в Донецкую область.

В середине 60-х годов "Хрущёвская оттепель" стала для Стуса новой отправной точкой, с которой он начал свою активную творческую и политическую деятельность.

Так в сентябре 1965 года вместе он перед общественным просмотром фильма "Тени забытых предков" публично выступил с протестом против волны арестов украинской интеллигенции. В результате Стуса исключили из аспирантуры университета, и он был вынужден искать временную работу.

Читайте: Война цитат: Алена Мозговая против Ирины Билык

В январе 1972 года был арестован одновременно с рядом других украинских диссидентов. Состоялся суд с обвинением по ст. 62 УК "Антисоветская агитация и пропаганда". Отбыв пять лет лагерного заключения в Мордовии и два года ссылки в Магаданской области, поэт в сентябре 1979 года вернулся в Киев, где продолжил свою деятельность, выступая при поддержке западных организаций в защиту "узников совести".

Уже в начале 1980 года Стуса задержали во второй раз. Он в нарушение процедуры был лишён последнего слова и удалён из зала суда; приговор ему был зачитан в его отсутствие: он получил 10 лет принудительных работ и 5 лет ссылки.

Умер 4 сентября 1985 года после объявленной 27 августа голодовки в карцере. После его смерти написанные в последние годы стихи и переводы не были переданы родственникам .В 1989 году прах Стуса был перевезён на Украину и захоронен в Киеве на Байковом кладбище.

Читайте: Анатолий Собчак: яркие факты из жизни, дружба с Путиным и трогательные цитаты дочери

Предлагаем вам прочитать отрывки из стихов великого поэта и его лучшие цитаты.

- Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції. (Феномен доби (Сходження на голгофу слави): Розвідка.)

- Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.

- Це щастя: мати таку долю, як у мене...Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі.

- Долі не обирають... Її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

- Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Стихи:

Б'ється серце, як пташа німе,

буде спогадами надити.

Мати сина виглядатиме,

а не діжде — буде плакати.

Багаття згасло. В тебе сон пройшов.

Тікає ніч. Самими нас лишає.

- Я так бажаю...

- Завше ти бажаєш, - відповіла, -

І все не знати що.

В мені уже народжується Бог

і напівпам'ятний, напівзабутий,

немов і не в мені, а скраю смерти,

куди живому зась - мій внук і прадід -

пережидає, заки я помру.

Цей біль - як алкоголь агоній,

як вимерзлий до хрусту жаль.

Передруковуйте прокльони

і переписуйте печаль.

Яка любов! Минула ціла вічність,

як я любив. І марив день за днем,

що все спливе і пам'ять промине

розлуку, геть до титли й коми вивчену.

А знову йду в ту келію, між віт

журливої берези. Ждати буду

якісь незвідані чуття приблудні,

де цнота обертається на встид.

Тримай над головою свічку,

допоки стомиться рука -

ціле життя. Замало - нічку.

Довкола темінь полохка.

Літають кажани, як кулі.

Нестерпом студиться щока.

Де ви, крилаті? Гулі-гулі!

Як вам - нестерпно - без небес?

Аж очі підвели поснулі.

О ні, ти не один воскрес!

Як в бодню - пугачеві скрики.

Десь бродить землячок-дантес.

О шанталавий, недорікий,

а чи поцілиш ти мене?

Свіча в задумі - ні мигне.