УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Психологи в зоне АТО: Вся страна переживает одну большую травму

Психологи в зоне АТО: Вся страна переживает одну большую травму

В Донецкой и Луганской области работают мобильные группы военных и гражданских психологов, которые помогают украинским военным адаптироваться к боевым действиям в зоне АТО – и к миру, который уже никогда не будет прежним. По их словам, через год Украину может захлестнуть "афганский синдром".

"Психотравма уходит в тело"

Виктория Арнаутова, руководитель общественной организации "Ресурсный центр "Майбуття".

– Расскажите, каким образом вы помогаете военнослужащим?

– Психологи нашей организации прошли длинный путь по адаптации и реабилитации военнослужащих после службы в армии в течение последних 10-ти лет. Сейчас мы продолжаем работу с украинскими с военнослужащими, но уже в условиях АТО. Кроме того, наша команда имеет опыт волонтерской психологической работы в условиях Майдана с разными сторонами противостояния, что позволяет нам быть возможно более подготовленными к работе в экстремальных условиях. В нашей команде собраны психологи-консультанты и тренеры, представляющие разные психологические школы, что в свою очередь обогащает наши реабилитационные программы наиболее эффективными инструментами, апробированными в воюющих подразделениях многих развитых стран.

Благодаря частичной финансовой помощи международных организаций, у нас есть возможность оказывать психологическое сопровождение военнослужащих Вооруженных Сил Украины и Национальной гвардии Украины.

Сегодняшний проект психологического сопровождения - это пилотная, экспериментальная группа, в составе военного психолога-координатора и двух гражданских психологов.

За неделю мы поработали с достаточным количеством военнослужащих в группах и в индивидуальном режиме. Мы старались просветить бойцов о протекании стресса, о реакциях человеческого организма на экстремальные обстоятельства, чего ожидать от себя, как оказать себе помощь и как понять, что тебе необходима помощь посторонних. Потому что в школах, к сожалению, нас не этому не учат.

Военнослужащие постоянно, находятся в боевом стрессе, даже когда не находятся в прямом контакте с врагом. Это проявляется в постоянной тревоге, страхах, накопленной усталости. Поэтому было целесообразно в таких условиях овладеть техниками самопомощи и оказанию помощи другим, которые мы и отрабатывали в группах.

– Приведите пример техники, которая помогает людям справляться с негативными состояниями.

– Очень большую роль играет работа с телом. Если травма во время не отрабатывается, то негативный заряд поселяется в теле, и потом позже начинаются психосоматические заболевания, вплоть до онкологии. Поэтому большинство упражнений направлены на работу с телом, на осознавание собственных ощущений, чувств, эмоций.

К примеру, метод "Ключ Хасая Алиева" – это система психофизиологической саморегуляции, основанная на идео-рефлекторных приемах и упражнениях. Метод прост в исполнении, быстр в получении результата, снимает внутренние зажимы, повышает устойчивость к стрессам.

Фото Андрея Дихтяренко

"После участия в боевых действиях психика человека меняется"

Полковник Виталий Рютин, начальник кафедры Национальной академии Национальной гвардии Украины, кандидат педагогических наук:

– Здесь много людей, которые нуждаются в психологической помощи?

– Дело в том, что тут почти нет травмированных людей. Почти нет. Они проходят через стресс, но далеко не всех стресс приводит к психотравме. Это нормальная реакция на ненормальную ситуацию, обусловленную боевой обстановкой.

– Вы военный психолог?

– Да. В данный момент выполняю функции офицера психологической службы, потому что мое базовое образование — социальный психолог-педагог. А в это военное... ну, вернее, скажем так — в особое время, которое характеризуется боевой обстановкой, я должен выполнять свою основную функцию психологического сопровождения. А морально-психологическое состояние войск является важным условием успешного выполнения боевых задач. А если говорить о методике — могу сказать о ней пару слов.

– Конечно, расскажите!

– Работа, которая была нами проведена, показала, что эффективность психологического сопровождения повышается на порядки, если работает группа психологов. В нее должны входить практический психолог, социальный психолог, и, скажем так, офицер-координатор, который организовывает и оптимизирует работу данной группы. Работа данной группы выполняется в специфической военной среде, которая характеризуется императивностью, временными ограничениями, частой сменой обстановки, служебной иерархией, функционированием в отношениях между военнослужащими принципов субординации и единоначалия.

Подобный тандем показал, что эффективность работы основывается не только на взаимном обмене опытом, а и на определенных качественных, новых подходах, которые приносят в военную среду гражданские психологи. Мы не говорим о каких-то глобальных тренингах, которые проходят один-два дня, что позволительно для мирной обстановки.

В военной обстановке для личного состава, который находится здесь, важна работа непосредственно до участия в боевых столкновениях и после. Но не во время боя! В нашем случае мы стремились научить личный состав оказывать помощь самим себе, или своему боевому товарищу, который, может быть, оказался в состоянии ступора, боевого возбуждения, или в ином психическом состоянии, неадекватным боевой обстановке. И, конечно, мы этот опыт, который сейчас приобретаем, будем обобщать, чтобы система психологической работы с личным составом имела более качественные результаты.

– Но ведь Украина, грубо говоря, никогда не воевала. Можно сказать, что в обстоятельствах этой "странной войны" закладываются основы национальной военной психологии?

– Нет, я не могу с вами согласиться. Сейчас идет практическая наработка личного опыта украинских военных психологов в боевых условиях. Кроме того, нельзя говорить, что существует украинская военная психология, или российская… Есть мировой опыт военной психологии. Теоретические и научные размышления на тему профилактики посттравматических стрессовых расстройств и сложных психических состояний в постбоевой обстановке велись давно. Но реальная практика для психологов появилась только сейчас и многие методы и разработки практических психологов успешно реализовываются в работе с личным составом всех категорий.

Нынешняя ситуация, конечно, тоже имеет свои психологические особенности. Видите, какие стороны принимают участие: никто, наверное, не мог и предположить буквально несколько месяцев назад то, что Россия и Украина будут в таких вот, мягко говоря, напряженных отношениях. Но, к сожалению, это случилось, и, очевидно, ситуация тоже имеет свои психологические последствия для каждого из нас...

Вообще, чтобы вы правильно понимали, психика человека изначально настроена на мирный лад, ведь мы рождаемся не для того чтобы воевать, и не для того чтобы умирать. Мы настроены на создание семьи, чтобы работать, рожать детей и радоваться мирной жизни.

Существует понятие – "крушение базовых иллюзий". Эти иллюзии, вообще, рушатся с детства: когда в первый раз вас ударили по мягкому месту, впервые проявили заботу не о вас, а о ком-то другом…

Но военная обстановка вносит свои коррективы: она призывает нас менять себя, быть готовым стрелять в человека-врага, иначе враг это сделает первым.

– В чем состоит особенность работы психолога с личным составом?

Многие военнослужащие получили первый опыт участия в психологических тренингах, отработали навыки саморегуляции, оказания само- и взаимопомощи. Таким образом, были во многом разрушены стереотипы неэффективности работы гражданского психолога в военной среде. Работа велась с группами военнослужащих, так и индивидуально. Уже после занятий ребята подходили и благодарили, хотя изначально воспринимали нас скептически.

Мобильная группа психологов: Людмила Царенко, Виталий Рютин, Виктория Арнаутова. фото Андрея Дихтяренко

"Наша країна – найтравмованіша в Європі"

Людмила Царенко, старший науковий співробітник інституту психології імені Г.С.Костюка, НАПН, м. Київ

— Який основний напрямок роботи мобільних груп?

Профілактика посттравматичних розладів. Сьогодні вся Україна — і військові, і суспільство, — всі ми переживаємо велике потрясіння, що почалося з Майдану. Важливо правильно пережити травматичну подію. Якщо цього не зробити, то приблизно через півроку-рік країну чекають серйозні наслідки. Те, що було з людьми після Афганістану, з тими, хто повернувся після участі у воєнних конфліктів у інших країнах. Людям було дуже важко "вписатися" в мирне життя. У багатьох суттєво погіршилося здоров’я, багато стали залежними від алкоголю, людьми з нестійкою психікою.

Я недавно розмовляла з солдатом, котрий свого часу воював в гарячих точках. Він розповів, що повернувся разом із трьома друзями: двоє з них стали наркоманами, один алкоголіком. Вони прожили менше року після повернення! Зараз їх уже немає. Мій співрозмовник сказав: "я півроку пив, потім зупинився".

На жаль, про це зараз не говорять, не пишуть, замовчують.

— Чому людям так важко повернутися до мирного життя?

– Мало хто знає, що в Україні багато людей із травмами розвитку. Травматична подія спричиняє ланцюгову реакцію, активізується все, що було накопичене впродовж життя. З одного боку, стан неймовірно важкий, а з іншого – це великий плюс...

Плюс у тому, що ми більше підготовлені до травм, чи як?

— Ні. Вперше я це почула про це три роки тому від Дженей Уайнхолд, психотерапевта, автора багатьох книжок. Дженей проводила семінар, що стосувався роботи з травмами. На семінарі вона розповіла про таку особливість нашої країни. Д.Уайнхолд раніше працювала майже в усіх країни східної Європи, проте жодної, такої травмованої європейської країни, як Україна не бачила!

Вона сказала: "Я, починаючи з 1986 року, приїжджаю сюди щороку тому, що знаю: початок духовного відродження Європи почнеться в Україні, в Києві". Тоді це здавалося дуже дивним. Але, коли почався Майдан і я перечитала записи семінару, то зрозуміла, що це об’єктивно. ін.

Травми накопичуються і мають тенденцію до повторення. Травма передається від батьків до дітей – якщо травмовані батьки, то велика ймовірність, що будуть травмовані й діти. Якщо говорити про народ, то травма передається тут через покоління. Згадаймо передісторію України за останні сто років: жодного разу не відбулося позитивного завершення травматичної події, досвід не був конструктивно переосмислений і інтегрований у життя.

Накопичені травми в душі людини і в душі народу, залишаються в замороженому стані: ниють, непокоять. Душа прагне звільнитися від цього.

Що ж тоді відбувається?

— Травма завжди впливає на процес переробки інформації. Залежно від того, наскільки глибоко людина травмується, руйнується картина світу – частково чи повністю. І це не всі витримують цей крах, катастрофу. Руйнуються всі захисти, звички, стереотипи.

Але водночас, це великий шанс. Завжди криза – це можливість для змін.

Перебування в зоні воєнних дій – дуже велике навантаження на психіку. Люди, що зазнали травмування перебувають у зоні ризику: у них можуть розвинутися посттравматичні розлади (ПТСР), алкоголізм, психосоматичні розлади (інфаркти, інсульти, язви), може погіршитися імунітет – і як наслідок – онкологічні захворювання. Я вже не говорю про депресії, тривожні розлади, суїцідальні тенденції... Процес реабілітації тривалий – 6 – 9 років. Але якщо люди вийдуть із цього стану, то стануть зовсім іншими, вони вже не зможуть витримувати того приниження і несправедливості, як раніше. Здавна було відомо, що порятунок душі можливий через великі страждання і скорботи.

— І в цьому наш шанс?

Так. Ми не можемо допустити, щоб Україну розірвали на шматки, щоб люди спивалися і помирали зневірені й покинуті всіма. Всі разом маємо робити все можливе, аби спрацював сценарій відродження і оновлення нашого народу, сценарій кардинальної зміни української історії.

— А що робити, щоб скористатися цим шансом, не втратити його?

— Бог ніколи не дає більшого випробування, ніж те, яке народ може винести. Я вважаю, що в нас є сила для перемоги. Біда в тому, що люди не завжди бачать вихід, дехто вважає, що російські війська – все це кінець, крах, смерть. Але ж скільки людей добровільно йде на війну, тому що знають – правда за нами! Один із добровольців із Харкова, талановитий командир і світла людина, говорив мені: "Я даю людям надію, дороговказ, ось зірочка, до якої ми прямуємо! Тоді в них з’являється сила!".

А я часто розказую історію про щурів.

"У щурів була надія"

— Що це за історія?

— Був проведений такий цікавий експеримент. Щурів кинули в скляну посудину з водою. Вони все обстежили й зрозуміли, що вибратися звідти неможливо. Через три години почали тонути. Тоді їм кинули канат: тварини вибралися в безпечне місце, зігрілися, поїли, відпочили. Через якийсь час цих же щурів посадили в ту саму посудину з водою. І тепер скажіть, як ви думаєте, перший раз вони плавали три години, скільки плавали щури вдруге?

– Думаю, що більше.

– Так, але наскільки? Вони плавали три доби! У щурів була надія, вони знали, що є шанс вибратися; вірили, що в якийсь момент може з"явитися канат, і вони врятуються. Якщо люди знають, що все ж таки є шанс вижити, у них з’являється неймовірна сила. Люди мають знати, що в України є шанс не тільки вижити, а й жити так добре, як ми не жили ніколи раніше!.

– Чи можна те, що зараз відбувається проявом накопичень цих травм? Це і є привід для війни?

– Привід для війни зовнішній. Але починати треба з Майдану. Якби не було готовності суспільства до змін, не було б і Майдану? Але ми ніколи не хотіли війни, не хочемо і сьогодні. Але готовність до змін була – це правда.

– А ви вивчали ситуацію у східних областях? Чому люди тут так відреагували? Може, це не вони так відреагували, але є певна доля місцевих, які взяли в руки зброю, і пішли проти іншої частини нашого суспільства?

Велику роль зіграла інформаційна війна. Дві сусідки в поїзді "Київ – Донецьк" буквально повторювали слова з пісні з днрівського каналу "не стреляй в младенцев", "пожалей стариков". Хоч жодна з них нічого подібного не бачила. Розповідали про страшні руйнації, я їм повірила. І дуже здивувалася, коли побачила, що Славянськ не зруйнований, на пляжі загорають відпочиваючі!

Є ще й фактор маніпулювання релігією. Говорять, що Америка веде проти православної віри війну. Навіть у Києві є люди з такими переконаннями.

Одним словом, дезінформація.

І плюс покинутість, поодинокість. А ще й у цьому регіоні, який був прибитий, придавлений більше, ніж інші. Якщо говоримо не про політичні, а психологічні причини, то як на заході пішов підйом, то й у східних регіонах, тільки з протилежним знаком.

А це не має значення. Є сила, а їй вже не має значення, з яким знаком. Є сила, і є потреба звільнитися від того, бо воно усіх достало. Достало людей! А вже хто ту силу підхопив, то це вже не їхня провина…

"Чим глибша травма — тим більший потенціал ми маємо"

- Ми тут весь час говоримо про "травму" в психологічному сенсі. Як взагалі відбувається перебіг травми?

- Ми живемо у нормальному стані, і коли відбувається якась подія, яка становить загрозу для нашого життя – достатньо нова, несподівана, різка, – в нас з’являється тривога, від легкої (перша стадія) до шоку, ступору.

І це нормально, тому що стадію шоку природа придумала, й не тільки для людини, а й для тварини. В мозку спрацьовує запасний клапан, який відключає всі частини мозку, залишаючи лише стволову частину: починає діяти рептильна система (парасимпатична). Йде виділення гормонів: по-перше – знеболюючих гормонів, по-друге — ендорфінів (ейфорія буває), і, по-третє — адреналіну, з'являється дуже велика сила.

Усі, кого я запитую, поранені — вони не відчували болю, зовсім.

Хтось каже: "Я дві години ще бігав з осколком...". Або якщо відчували, то це так... як глухо щось ударило — неспівмірно тому, яка травма фізична і больовий ефект.

Йде підйом адреналіну, потім включається вже лімбічна система, і людина до восьми годин без ніякої шкоди для здоров'я може не їсти,не пити, не спати, виконувати такі речі, які вона не може виконувати у нормальному стані. Потім, після цього, йде етап стресу. Це — шок.

На етапі стресу відчувається страшенна втома. Людина дуже втомлена не тому, що вона набігалася-натомилася, як раз навпаки: тому що розпадається адреналін і відбувається інтоксикація, вона просто отруюється. І потім, після цього, пішов процес виходу з травми: на цьому рівні працює симпатична нервова система, парасимпатична.

І "система соціального і емоційного контролю". Це вже, власне, людська особливість, і цей процес виходу, півроку на нього вважається нормою (ми не говоримо про посттравматичні розлади), і навіть до року.

І тут вже включається "думалка" – когнітивна функція. Людина повинна відповісти, вона починає розповідати... Далі вона розповідає вже те, що вона переживала, не просто як глядач.

В неї з'являється цілий ряд питань, тому що травма завжди порушує процес переробки інформації. Травма, взагалі, завжди зв'язана з інформацією. Людині потрібно відповісти на цілий ряд запитань, які її хвилюють: "Хто мій ворог? (особливо, якщо брати цю війну). Проти кого ми воюємо? За що ми вмираємо?" Ці питання повинні мати відповіді.

Але часто все дуже стрімко відбувається, ми потрохи вилазимо зі стресу, але вже дуже скоро, знову до нього потрапляємо. Зростає роздратування, злість. В якийсь момент ми впадаємо в ступор, коли вже абсолютно все байдуже. Ми можемо так сковзати, але все одно, якщо ми пройшли якийсь шматочок, то потім сюди ми дорогу вже знаємо, швидко виходимо і ліземо далі.

І цей рівень завжди буде на порядок вищий, наскільки була глибока травма, наскільки зміниться нове наше буття від того, що трапилося. Чим глибша травма — тим більший потенціал ми маємо.

– Може саме про це Ніцше казав: "Те, що мене не вбиває — робить мене сильнішим..."

— Так, ми повинні стати сильнішими після цього: або загинути, або стати сильнішими. Ми не можемо повернутись до цієї початкової вже точки. Ніяк не можемо.

Я говорю інколи з матерями, до яких повертаються, хоча б навіть у відпустку, діти. І матері говорять, що дитина замкнута: він не хоче зі мною говорити, не хоче спілкуватися, тільки й думає, що хоче повернутися туди, до хлопців, його нічого крім того не цікавить...

І я говорю: ні, він не зазомбований, просто він змінився! Він уже таким, як був, ніколи не буде, він змінився. І говорю їм: допоможіть так і так, але не чіпайте його! Просто побудьте поруч — він відкриється.

"Навіть в зоні АТО потрібно робити собі свято"

– А які приклади ви можете навести, як поводять себе бійці під час стресу?

Необстріляним – їм важко відразу адаптуватись, й може статися, що завгодно: людина може зібратися, а може застряти в цьому стані. "Молоді" бійці непорушно сидять, бліді, очі не мигають, в одну точку втуплені. Зовсім не говорять, або так: пауза, і потім щось уповільнено кажуть.

І ще приклад, дуже цікавий. Коли людина перебуває в стані надзбудження, це така неймовірна сила! Як розповідав один з бійців: "Як захватив я товариша ззаду за плечі, так він мене і протягнув на собі метрів 10!". Розумієте яка надзвичайна сила, коли це відбувається!

- Які поради можна надати нашим читачам, щодо адаптації до травми?

- Що треба обов`язково порадити, бо це дуже важливо – це підбиття підсумків, на психологічному язику - дебріфінг. Важливо проговорити все, що відбулося, встановити певну картину, бо якщо цього не робити, то можуть бути провали в пам'яті. Потім проходить час, і наша психіка не може його переробити і осмислити, доки не згадає, а згадати вона не може. І психолог теж не може допомогти, бо він там не був, наче "гумкою витерто".

Другий момент – це біда, що чоловіки не можуть визнати, що бояться, і страх подавлюється, не усвідомлюється. Вони самі собі бояться зізнатися, що страшно, а боятися – це нормально, тому, якщо не буде страху, то не будуть виділятися потрібні для адаптації гормони. Не бояться лише хворі люди.

Але чоловіки подавлюють все це, й постійно перебувають в стані надзбудження, стають пильними, й страх не дає розслабитись, і тоді дуже важко працювати із цим станом роздратування, якщо людина не визнає страху. Треба визнати страх. Це важливий момент.

Ще хотіла сказати: коли людина виходить із такого стану, на неї находить приступ порожнечі, суму і хочеться плакати. Жінки дають собі можливість поплакати, а чоловіки стереотипно – ні. Вони ходять і починають себе "стискати", "змучувати", і потім з’являються різні психосоматичні захворювання. Тоді я раджу, якщо не можеш виплакатись у психолога, священика чи іншої людини, треба запалити свічку і біля цієї свічки поплакати і виговорити все, що на душі. Це допомагає.

Ще дуже допомагає, коли людина пише, занотовує все, що її тривожить.

Фільми певні, пісні і творчість допомагають.

Дуже допомагають домашні тварини – і ви самі бачили, майже на кожній базі чи на блокпості є свої улюбленці кошки й собаки – всі ці Пулі, Атошкі, Гільзи…

Взагалі, дуже важливо, щоб людина, в якому б не була стані (це стосується і родин, які перебувають в зоні АТО, і біженців), потрібно робити собі свято, а не постійно бути у напрузі. Люди там вміють робити собі свято. Треба більше цього свята.

– Я бачив ці стенди з дитячими малюнками на базах, де живуть військові, аж сльози навертаються. "Папа, возвращайся, мы тебя ждем!"

– Так, дитячі малюнки, дитячі листи скрізь… Вони з такою любов'ю розміщуються в центрі частин, й зовсім інакше сприймаються.

фото Андрея Дихтяренко

А ще потрібно усвідомлювати одну річ, в першу чергу дружинам, матерям чоловіків, що перебувають в зоні АТО. Вони зміняться, і це нормально.

Часто чоловіків з`являються претензії, вимоги – "А чого ти не йдеш, а коли ти будеш, а корова телиться, а грошей нема"… Я розумію, що це тривога, вони переживають, й вони дуже часто дзвонять, шарпають… Хлопцям навіть забороняють розмовляти з жінками, що лаються, й вони згодні, говорять, що це на краще.

Дорогі жіночки! Не потрібно їх "шарпати", "дьоргати", висувати претензії, звинувачення. Бійцям зараз необхідна підтримка.

Славянск.

ПАМ`ЯТКА

Дорогий друже! В зоні бойових дій та в період відновлення:

1. Починай свій ранок зі склянки теплої води! Щоденне вживання питної води, краще теплої, із розрахунку 30-40мг на 1 кг ваги виводить із твого організму токсини.

2. Намагайся щодня вживати здорову їжу: свіжі овочі і фрукти, продукти бджільництва, домашній сир тощо. Твоєму організму вкрай необхідні вітаміни, мікроелементи, амінокислоти. Поповнюй їх брак вітамінами ("Дуовіт"), які безпечно можна вживати декілька місяців; комплексом амінокислот, наприклад "Омега-6". Добре вживати антистресовий препарат "Гліцесид", "Гліцин", він поліпшує розумову діяльність, зменшує потяг до алкоголю, поліпшує сон.

3. Щоб сон твій був кращий і ти міг відновитися, будь ласка, відмовся від кави і чаю.

4. Людям, які переживають психотравмуючу подію, повністю протипоказаний алкоголь (горілка, вино, пиво). У випадку вживання цих напоїв ти ризикуєш стати в мирний час надмірно дратівливим, агресивним, залежним від алкоголю, що може зруйнувати тебе і твою родину.

Під час бойових дій вживання алкоголю може спричинити невиконання бойового завдання, нанести непоправну шкоду тобі і твоїм бойовим товаришам, навіть привести до загибелі.

5. Не забувай відпрацьовувати кілька разів на день заспокійливе дихання: вдихаємо носом, а видихаємо ротом. Видих має бути довший, аніж вдих (або "квадратне дихання").

6. Для профілактики надмірного збудження або заспокоєння кілька разів на день пий таку суміш: 15 капель настоянки валер’янки, 15 крапель пустинника і 15 крапель глоду (до 30 діб).

7. Щовечора або після стресової події роби вправи для розслаблення м’язів плечового пояса: розминай м’язи плечей, шиї; розтирай руки, ноги. Попроси товариша зробити тобі масаж. Використовуй комплекс вправ "Ключ Алієва" (їх можна знайти в Інтернеті).

8. Щоб твій сон був міцний, роззуйся, помий ноги, спи босоніж без взуття і шкарпеток. Взута людина не може розслабитися.

9. Якщо є можливість, двічі на день обливайся холодною водою.

10. Щоранку, а також при зустрічі вітайтеся один з одним словами "Доброго дня!" чи "Доброго здоров’я!".

11. Якщо ваш товариш засмучений, не проходьте мимо, запитайте: "Що сталося", "Як ти себе почуваєш", "Що можеш зробити для себе зараз, щоб покращився твій настрій".

12. Навіть у найважчій ситуації можна зробити для себе і своїх друзів щось приємне (чи бодай помріяти про це).

13. Якщо так сталося, що тобі нема до кого звернутися за порадою чи підтримкою, у будь-який час дня і ночі на твій дзвінок чекають на "Телефоні довіри". Зателефонуй на якийсь із зазначених нижче номерів і отримай корисну для себе інформацію і підтримку.

"Телефони довіри"інституту психології імені Г.С.Костюка:

099-632-18-18; 063-609-30-03; 068-770-37-70

14. Знаходь час для молитви. Молитися можна просто, багато разів повторюючи "Господи, Ісусе Христе, сину Божий, помилуй мене грішного" або тільки "Господи, помилуй".

Збережи своє здоров’я – збережеш Україну!

Хай Бог збереже тебе, твою родину, друзів і Україну!