Тепленька не пішла

Кожен киянин (і не тільки киянин) знає, що влітку традиційно зникає гаряча вода. Позаяк саме влітку комунальні траси піддають косметичному ремонту. Саме косметичному, бо комунікації в містах України – "времен Очакова и покоренья Крыма", проте міняти труби на нові ніхто не збирається. Тимчасових латань, між тим, вистачає ненадовго.

Прорив на трасі стається, як правило, відразу після планової перевірки. І обов’язково взимку – це вже неодмінний ритуал. Але важливо навіть не це. А те, що влітку 2013-го у відключеннях гарячої води з’явився новий нюанс: після завершення "планових перевірок" вода у крани не повертається. Або її подача відтерміновується, або – і це трапляється частіше – містянам взагалі нічого не пояснюють.

"Обозреватель" вирішив з’ясувати, в чому річ, хоч відповідь ми знали ще до того, як прозвучало наше питання: вся справа, звісно, у боргах. У боргах Київводоканалу перед підприємствами-партнерами. Врешті-решт, нас цікавила конкретна сума заборгованості. Не так давно ЗМІ повідомляли про 3,3 мільярди гривень, проте у відповіді, яку отримав від Київводоканалу "Обозреватель", фігурують скромніші цифри:

"Заборгованість Київводоканалу перед енергопостачальною компанією ПАТ Київенерго за спожиту електричну енергію станом на 01.07.2013 становить 465 мільйонів 600 тисяч гривень", – написали нам у відповідь на наш запит.

"На сьогодні одним із основних напрямків погашення заборгованості за спожиту електроенергію є вжиття заходів щодо освоєння коштів в 2013 році за механізмом, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №167.

Відповідно до затвердженого зазначеною постановою розподілу субвенції з державного бюджету міського бюджету м. Києва, на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення передбачені кошти у розмірі 568 мільйонів 611 тисяч гривень", – пише "Обозу" Київводоканал.

Таким чином, одна недержавна компанія заборгувала іншій, проте чекає і сподівається субвенцій з державного бюджету. Якщо вони будуть отримані, ці 568 мільйонів, то борг перед Київенерго (465 мільйонів) буде перекрито, ба навіть з надлишком.

Про таку суму наразі поки не йдеться, але проведена 19 серпня сесія Київради (проти якої так протестувала опозиція), затвердила виділення з бюджету міського 18,9 мільйона гривень на часткове погашення цієї заборгованості.

Щоб краще зрозуміти ситуацію, слід заглибитись у деяку специфіку стосунків між Київводоканалом та Київенерго. По-перше, зауважимо, що називати ці дві "контори" комунальними підприємствами не є правильним.

Згадані компанії виробляють продукт, який належить житлово-комунальному господарству, тому їх автоматично записують до цієї ж сфери. Київводоканал – це публічне акціонерне товариство, а Київенерго час від часу змінює статус (останнє актуальне визначення – також ПАТ, хоча часто його назву супроводжує абревіатура АК – акціонерна компанія).

Виходить, що обидва підприємства є, як кажуть, самостійно господарюючими суб’єктами, на які не має впливу ані Київрада, ані громада міста.

Щоправда, частина акцій Київводоканалу таки належить територіальній громаді Києва, але їх кількість (близько 20%) не дозволяє мати вирішального впливу на процес. Колись 12,7% акцій Київенерго також належали "комуні", але з часом вони просто... загубились.

Зникли невідомо де – знизують плечима у Київраді. Столичні депутати точно пам’ятають, що вони не ухвалювали рішення про відчуження цієї частки акцій, але куди в такому разі зникли цінні папери, ніхто не знає.

Що ж до державної частки акцій Київенерго, то на сьогодні вона дорівнює 50% плюс одна акція. За прем’єрства Юлії Тимошенко було видане розпорядження про приватизацію низки Обленерго. Компанія Київенерго потрапила до їх числа. Наприкінці 2009 року Тимошенко видала наказ, аби до 1 грудня 2009-го державний пакет акцій Київенерго було виставлено на продаж. Проте цього так і не було зроблено.

Поряд із цим відомі на весь Київ ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 є комунальною власністю. Як і більшість бойлерів. Те саме стосується й насосних та водонапірних станцій. Експерти кажуть, що місто взагалі може обійтися без Київенерго та Київводоканалу. Останні буцімто лише виступають перешкодою між містом та його майном. Без Київенерго паливо цілком може надходити безпосередньо на теплоелектростанції.

Отже, підсумуємо: 50% плюс одна акція Київенерго – нині у власності держави. Решта, відповідно – у приватній власності. Акціонери Київенерго та Київводоканалу ніяк не можуть дійти між собою згоди у виробничих питаннях.

В ідеалі власники обох підприємств мали б сісти за стіл переговорів та з’ясувати раз і назавжди: або Київенерго закуповує воду, підігріває її та відпускає споживачам, а відтак, отримавши плату, згідно із встановленими тарифами, розраховується зі своїм партнером за отриманий товар. Або ж підігрівом займається Київводоканал і платить Київенерго за використану електроенергію.

Свого часу було прийнято рішення про створення так званого Київенергохолдингу. Це була спроба зібрати в одному флаконі всіх подателів основних комунальних благ. Тож до Київенергохолдингу увійшли акції Київводоканалу та відкритого акціонерного товариства "Київгаз". Туди ж мали бути залучені й згадані вище 12,7% акцій Київенерго, які належали територіальній громаді і згодом випарувались невідомо куди. У результаті ідея, можна сказати, зазнала фіаско.

Ось така склалася на столичних теренах ситуація. Київводоканал очікує покриття боргів з міської чи державної скарбниці, а кияни сидять без води, за яку регулярно сплачують (рівень фінансової відповідальності столичних мешканців є досить високим, комунальні послуги оплачують понад 90% містян).

Розрив у цифрах надавачі послуг традиційно пояснюють тим, що населення платить значно менше, ніж мало би. Населення так не вважає. А останнім часом, якщо відслідковувати дане питання по соцмережах, все активніше схиляється до встановлення в квартирах бойлерів. При всіх мінусах такого варіанту (коштують деякі моделі водонагрівачів до 3,5 тисяч гривень, що дорівнює місячній зарплаті деяких родин, і це без оплати встановлення!), у бойлерів є солідні плюси.

Передусім, це – цілодобова і не залежна від сезону, ремонтних робіт тощо подача гарячої води. По-друге, це зовсім незначне перевищення усталених щомісячних витрат на "комуналку". Пораховано, що бойлер здатен витягти з кишені господаря десь 75 гривень на місяць. Тоді як кубометр гарячої води в квартирі з лічильником обходиться у 17,41 грн. Якщо виходити з того, що родина з трьох осіб споживає біля 4 кубів на місяць, то оплата за гарячу воду становитиме 70 гривень.

Якщо схилити до встановлення бойлерів всіх жильців дому / під’їзду / стояку, то відключити від подачі гарячої води можна буде, відповідно, увесь дім / під’їзд / стояк тощо. Відтак доведеться молитися вже не трьом богам, а лише двом: холодній воді та електриці. При наявності в будинку цих двох складових та встановленого бойлеру можна обійтися і без гарячої води.

До речі, деякі бойлери нагріваються газом. І це ще більша економія фінансів. Однак про газ ми вже поговоримо іншим разом.