УкрРус

Довга дорога до пунктів обігріву

Читати українською
  • Довга дорога до пунктів обігріву

Із настанням зими людям додається клопотів: ще б пак, оскільки всі ми чудово знаємо, і як "завзято" комунальні служби чистять від криги хідники, і наскільки "ефективно" вони ж розчищають дороги для машин... Але за ковзанням, синцями, багатокілометровими заторами і необхідністю одягатися у товстезні светри-куртки ми якось забуваємо, наскільки ж непереливки тим, для кого вулиця — не просто шлях із пункту "А" у пункт "Б", а справжнісінький дім. Ідеться про безпритульних. Саме для безхатченків зима стає неабиякою перевіркою на витривалість, перший приз у якій — не замерзнути на смерть і дочекатися жаданої весни. Відповідні служби нібито дбають про них, але роблять це так, що ліпше не робили б нічого...

Сорокачотирирічний Олексій Комаровський колись не тільки мав непогану роботу інженера, але й був творчою натурою — складав вірші, грав на баяні та гітарі. Хрест на всіх починаннях чоловіка поставив, як то часто буває, зелений змій. І відтак уже четвертий рік поспіль в Олексія немає даху над головою, тож він змушений тинятися від закутка до закутка, шукаючи, де тепліше. Наразі він сидить на сходах підземного переходу однієї зі станцій метро і курить дешеву цигарку, дбайливо "подаровану" котримось із перехожих. "Холодно надворі, зараз би сто грамів, зігрітися", - мрійливо потягає Олексій, коли висока жінка у рожевому береті кидає у пластиковий стаканчик, що стоїть поряд, якийсь дріб'язок.

Для когось це - перехід, а хтось проводить тут вечори і навіть ночі, шукаючи тепла

Київська міська державна адміністрація розгорнула для безпритульних на час морозів у місті 10 так званих пунктів обігріву. Це невеликі намети, обладнані теплогенераторами, де усім охочим пропонують чай і бутерброди, а за необхідності надають медичну допомогу.

У Дарницькому районі Києва, приміром, такий пункт розташований на вулиці Кошиця — акурат недалеко від тамтешнього райвідділку і податкової. Щоденно він обслуговує в середньому шість-вісім осіб. "Такі намети є у кожному районі. Інформацію про адреси безхатченки можуть отримати зі ЗМІ, від працівників Будинку соціального піклування, ЖЕКів, а ще - від міліцейських нарядів ППС, коли ті чергують", - пояснюють у КМДА.

Самі ж "мешканці вулиць" про адреси пунктів обігріву не знають. Їм пощастить, якщо вони випадково надибають такий. "Я не чув нічого про ті намети, - ділиться Олексій Комаровський, хоча згаданий пункт на Кошиця розташований у півкілометрі від переходу, де він нині гріється. – Бутерброди і чай – звучить заманливо. Певно, зараз назбираю на "чекушку" і пройдуся туди".

Дійсно, інформація про розташування тимчасових пунктів тут і там зустрічається у ЗМІ, але декому з-поміж безпритульних до телевізора, радіо і навіть газет просто немає доступу. Надія – на міліцейські патрулі, але ті рідко спілкуються з безхатченками. "Міліція? Мені ти перший, хто сказав про цей пункт. Міліція нас хоча б не ганяє з переходу взимку – і на тому дякую!", - відзначає Олексій.

Чому наряди ППС не кажуть безпритульним про пункти обігріву? На моє запитання патруль, що зустрівся мені коло метро "Дарниця", відповіді не дав. "Ми кажемо", - відхрещується один із трьох міліціонерів, а потім додає "без коментарів" і зі своїм почетом іде геть, відмовляючись навіть представитися.

Мій співрозмовник Олексій не захотів пройтися до пункту обігріву разом зі мною. "У мене і тут вистачає роботи: треба збирати собі на їжу", - резюмує він, тож я йду на пошуки жаданого об'єкту самостійно. Маю адресу – вулиця Кошиця, 3-Б, але це приміщення пожежної частини, поряд є лише пустир зі шматками будматеріалів, де пройти просто неможливо. Де ж пункт? "Він отам, за рогом, але наразі не працює, - каже черговий на в'їзді до пожежної частини. - Можете пройтися, подивитися...".

Пхнути до пункту обігріву, котрий із доброго дива не працює у досить холодну і вогку, сніжну погоду, доводиться через згаданий пустир, буквально ламаючи ноги. Знайти теплий наметик надто складно, адже "заховали" його за бетонним парканом пожежної частини у місці, куди нормальній людині йти просто не спаде на думку. Тим не менш, на снігу видно сліди, причому свіжі: вочевидь, кілька людей намагалися знайти там прихисток, але змушені були повертатися, бо пункт опломбовано.

Пункт обігріву для безпритульних по вулиці Кошиця

Далі - більше. Виявилося, що пустир, який треба перетнути на шляху до намета, є домівкою зграї безпритульних собак.

Коли я повертався від пункту, знімаючи шлях, що його змушені долати волоцюги, щоб отримати (або, як сьогодні, не отримати) чай і канапки, собацюри здійняли ґвалт, почали мене переслідувати і, як результат, покусали. Довелося звертатися до лікарні по щеплення від правця. Мені ще пощастило, адже рана неглибока. Уявіть, що можуть зробити пси із безхатьком!

Результат прогулянки до пункту обігріву - прокушена нога і порвані джинси

Виходить, що пункти обігріву, по-перше, працюють далеко не завжди, по-друге, добре сховані від людських очей, а по-третє, небезпечні через слизькі, закидані сміттям, непристосовані для ходіння підступи до них і через представників міської фауни, котрі добре охороняють свою територію.

І поки кияни продовжують нарікати на ковзькі дороги, недбальство міських служб, а також на холоднечу, мені згадується вірш Олексія Комаровського, що і досі все намагався назбирати собі на горілку. Можливо, поезія дещо банальна, проте досить точно передає той стан, яким щодня живуть (виживають) київські безхатченки, борючись із холодом, із байдужістю людей та одне з одним за найкраще місце для жебракування.

"Я — пес, однако я без конуры,

Куда идти? К кому же приластиться?

Зимой — мороз, а летом дохну от жары,

Но дел-то нету никому! Опять напиться...

Облезлый хвост да стертые клыки,

Которые уже лет сто не ели мясо.

Товарищ, ты постой, не уходи!

На хлеб подай, а если сможешь — даже с маслом.

Я был красив, я был достаточно богат,

И мечтал я о семье огромной

Но алкоголь — и вот он, результат:

Теперь я — пес. Пес старый и бездомный".

Наши блоги