УкрРус

Олександр Кравчук: Добкiн злякався, а я свiй страх давно втратив

  • Олександр Кравчук: Добкiн злякався, а я свiй страх давно втратив

Відео з бійкою, що спалахнула в середу ввечері в будівлі Апеляційного суду міста Києва між колишнім "регіоналом" Михайлом Добкіним і невідомим чоловіком, одразу стало новиною номер один і в випусках новин центральних телеканалів, і на сторінках інтернет-видань, і в соцмережах.

Більшість українців з захопленням сприйняли хоча б такий спосіб притягнення до відповідальності одіозного екс-мера Харкова – якщо вже Генеральній прокуратурі забракло доказів для його покарання за сприяння розгортанню сепаратистських настроїв на сході України згідно чинного законодавства.

Дуже швидко користувачі інтернету ідентифікували нового "народного героя" - ним виявився волонтер з Києва Олександр Кравчук. "Обозревателю" вдалося вийти на зв`язок з Олександром і розпитати про причини та можливі наслідки його конфлікту з Добкіним.

Олександре, відео з вашим вчорашнім конфліктом з Михайлом Добкіним в Апеляційному суді стало справжнім хітом інтернету . Тому головне питання: чому ви це зробили?

- Насправді, у мене і в думках не було вчиняти якесь насильство. Я не йшов до суду, аби зловити там Добкіна. Я взагалі не підозрював, що в той час там відбувається розгляд справи Олени Лукаш… До Апеляційного суду мене привела зовсім інша справа – я прийшов підтримати мого товариша, лідера "Чорного комітету" Богдана Тицького. І шукав аудиторію, де розглядається його справа.

Коли шукав – і наштовхнувся на Лукаш, яка давала інтерв`ю телеканалам. Знаєте, мене вразило те, як нахабно, зверхньо вона себе поводила. Я в принципі не терплю нахабства. Особливо з боку людей, у яких руки – по лікоть у крові українців. І тих, що загинули на Майдані, і тих, що гинуть сьогодні на Донбасі…

Ці люди сьогодні знову відчули себе господарями землі. У них немає ні покаяння, ні усвідомлення того, що вони накоїли. Тому я й не втримався і кинув кілька реплік на адресу Лукаш. Причому, намагався говорити з нею достатньо ввічливо.

Поки ми з нею перекидались фразами, десь з-поза моєї спини голос подав Добкін. Почав щось там вигукувати на мою адресу. Презирливо так, знаєте…

Я проста людина. Але не вважаю, що хтось типу Добкіна має право ставитися до мене з презирством. Це дуже негарно – вести себе, як пан, як господар з кріпаками. Негідно так з людьми поводитись.

От я і зробив йому зауваження. А разом і розказав йому, хто він такий. Я би не хотів, аби склалося враження, що весь цей конфлікт розгорівся через мою особисту образу. Бо це не так. Такі як Добкін реально винні в багатьох проблемах, від яких потерпає сьогодні Україна. Через них безліч людей сьогодні страждають. І гинуть. Всі ці конфлікти, що за останні два роки звалилися на Україну – це їх провина. Люди гинули і гинуть через них. Гинуть, поки ці падлюки сидять у Києві і від`їдають пики.

Хочете воювати з Путіним – то збирайтеся і йдіть, воюйте! Чому прості люди мають помирати?

Фото: Facebook Олександра Кравчука

Натомість вони завжди намагаються нас, простих людей, українців, "розвести". І вважають себе при цьому страшенно розумними. Привілейованою такою кастою. Надлюдьми.

Я пройшов весь Майдан, від першого до останнього дня. Я бачив, як вбивали людей. Вони помирали у мене на очах. І ці картини в мене стоять і будуть стояти перед очима до самої смерті. Я їм ніколи цього не подарую. Навіть якщо вони би просили прощення навколішках.

Хоча вони прощення не просять. І не збираються. Вважаю, що вони самі матимуть величезні проблеми від того, що носять на собі такий страшний гріх. Але то таке. Суд Божий неодмінно буде. Але, крім Божого Суду, має бути і світський суд. Тут, на землі. І вони мусять відповісти за скоєне.

Ви вірите в те, що цей суд відбудеться?

- Я впевнений, що він буде. Зараз просто склалася дивовижна ситуація. Не хочу говорити, що влада погана чи не погана. Просто маємо ситуацію, коли існує змова в правоохоронних органах. Є змова у владі – щодо того, щоб лишити все, як є. Лишити безкарними не лише злочини, що здійснювалися під час Майдану, а й те, що відбувалося раніше, від початку Незалежності. Ще з часів Кучми, коли створювалися "ескадрони смерті". Коли з`явилося це бандитське угрупування, до якого входить, в тому числі, і Допа. Але я вірю в те, що ці "авгієві стайні" рано чи пізно будуть вичищені. І всі злочинці понесуть відповідальність за безліч горя і страждань, яких вони завдали українцям і Україні.

Я дивилась те епічне відео не раз – як, певно, і безліч українців. Але там не все чітко видно. Скажіть, вам вдалося хоч раз гарно дістати? Чи дуже швидко вас розборонили?

- Не можу сказати, що добре вдарив. Хоча у мене і не було бажання його бити по-справжньому. Якби я хотів його вдарити - я би його вдарив. Повірте! Я займався ще зі студентських часів боксом, їздив на змагання. Я просто не хотів його сильно вдарити, бо хто зна, які могли бути наслідки. Рука в мене важка, удар поставлений… А раптом би він впав, голову розбив?..

Просто що я йому, скажімо так, тицьнув декілька разів. І це був швидше символічний жест. Який, до речі, на нього вплинув. Тому що тон він одразу змінив. і по очах його я побачив: він злякався…

А що лишилося поза камерою? Ви запропонували йому вийти – і?.. Чим справа завершилась?

- Так, я запропонував йому спуститися вниз. Він там щось почав виступати – і я запропонував йому вийти, поговорити по-чоловічому. Але внизу на нього чекала охорона, за яку він сховався. Він. Хоча я й говорив: що ж ти ховаєшся поза спинами? У мене ще й з охороною пішли "бесіди".

Тобто, було продовження?

- Ну, як - продовження? Просто спустилися, міліція і охорона зробили стіну … Охоронці щось там намагалися побитися. І якщо вони хотіли побитися – я теж був готовий. Я давно не боюся ні охорони його, ні когось з цього зеківського кодла…

Як ви сприйняли те, що вчора стали героєм дня і здобули всеукраїнську популярність?

- Як вам сказати…Я не вважаю, що це є популярність. І я не вважаю, що я її заслуговую.

От мені всі дякують, висловлюють повагу… На повагу заслуговують ті хлопці, які зараз на фронті, мерзнуть в палатках і окопах. Вони хворіють, вони воюють. У мене фактично всі друзі пішли воювати добровольцями після Майдану. Вже багато хто з них загинув... Я вважаю, що вони набагато більше гідні уваги і поваги всього нашого суспільства.

Тим не менше, ця раптова слава вас не обтяжує?

- Ні, не обтяжує. Єдине - на мене звалився цілий шквал повідомлень в Фейсбуці. Хочу перепросити перед людьми за те, що не всім встигаю відповідати. Бо треба працювати. Займатися своїми справами. Хоча я намагаюся відповісти всім.

Я вважаю, що такі люди як Добкін, як решта представників колишньої "Партії регіонів", колишньої влади, мають покаятися перед людьми. Якщо крали, якщо вбивали, якщо обдурювали і обманювали – вони мають покаятися. І ми тоді маємо дійсно почати жити по-новому і будувати світлу, чисту країну.

Чи не боїтесь ви, що вчорашній інцидент може мати для вас особисто якісь серйозні наслідки? Як плануєте діяти, якщо Добкін напише заяву до міліції щодо вчорашнього конфлікту?

- Можливих наслідків я не боюся. І можливої заяви не боюся. Свій страх я втратив в 2000 році, коли вийшов на акцію "Україна без Кучми". Тоді були сутички з "беркутом" - багато чого було…

На фото: 2001 рік. Протистояння на Майдані між силовиками і мітингувальниками під час акції "Україна без Кучми". Олександр Кравчук - у зеленій куртці

Я не боюся ні влади, ні бандитів. В мене нема боязні. Я не боюся й правоохоронної системи, і того, що він напише заяву. Не боюся можливого кримінального переслідування чи суду. Не боюся - і не боявся. Якби боявся - то не виходив би на Майдан…

Я вже зрозуміла, що ви, в принципі, противник насильства. Але – якщо чесно – крім Добкіна є ще персонажі, дивлячись на яких ви відчуваєте свербіння в руках?

- Не можу сказати, що є такі персонажі…

Я вам чесно зізнаюсь: у мене було раніше кілька подібних випадків. За часів Януковича доводилось розмовляти з Чечетовим, з Олійником - просто то було не публічно, як у випадку з Добкіним. Вони перелякалися,наробили повні штани. Було таке…

З Колесніченком я розмовляв, коли він ще був депутатом. Вони тоді якраз прийняли закон про мови .. В результаті розмови він теж неабияк злякався і втікав.

Не те, що є багато людей, яким дуже хочеться врізати. Просто я вважаю, що треба всім людям залишатися людьми. А у нас - чи то немає культури у політичної еліти, чи то вони просто вже знахабніли в край.

Їм би згадати, що просто треба вести себе нормально, по-людськи. А для цього треба зайнятися самовихованням. І я вважаю, що, якщо люди не зможуть прийти до того, що вони мають стати простішими, не зможуть прийти до того, що вони мають думати не лише про себе, а й про людей, що вони мусять виконувати свої зобов`язання і професійні обов`язки, а не займатися виключно збільшенням власних статків та пошуком можливостей навічно закріпитися біля влади – то у них будуть виникати проблеми.

Насправді вчорашня ситуація не є проблемою. Набагато більшою проблемою є те, що вже було кілька майданів. А вони виникають не просто так. Проблема в тому, що люди живуть в нашій країні за межею бідності. Люди безправні. Немає ні нормальної медицини, ні нормальної освіти. І, якщо ці питання політики не візьмуться нарешті вирішувати – весь цей їхній картковий будиночок, вся їхня ілюзорна могутність та вседозволеність дуже швидко розсиплеться. Майдан вже показав: ніхто більше терпіти не буде. Тож не варто і далі випробовувати народний терпець.

Наши блоги