Вова Морда: у "Свободи" була гарна iдея, нацiоналiстична. Але вони її продали

Минулого тижня "Обозреватель" публікував частину інтерв’ю з бізнесменом Володимиром Дідухом, більш відомим як Вова Морда, на тему фінансування партії "ВО "Свобода" та її зв’язків із людьми Януковича, яке він дав виданню "Експрес". Сьогодні пропонуємо увазі наших читачів повну версію цієї розмови без змін.

Iм’я цiєї людини вперше прогримiло на всю країну ще у 2005-му — його називають "хрещеним батьком мафiї". Тодi на колегiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ Президент країни не стримався i зайшовся криком на присутнiх генералiв: "Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна "кликуха" одного з мордоворотiв!" Відтодi спливло багато часу та минуло чимало подiй. Сьогодні Вова Морда сидить перед нами i перебирає вервечку. Вiн прийшов на зустрiч пiсля складного узгодження процедури в супроводi охоронцiв. Кiлька разiв змiнював мiсце зустрiчi. Це, втiм, не дивно, якщо взяти до уваги, що на нього було вчинено кiлька замахiв. Пiсля одного з них лiкарi витягли сiмнадцять куль.

Вову Морду у вузьких колах називають "останнiм кримiнальним авторитетом 90-х" або "хрещеним батьком мафiї". Вiн, звiсно, з цим категорично не погоджується. Називає себе людиною, що всього досягла власним розумом i працею. На початку дев’яностих переїхав до Москви, там, за його словами, заробив перший мiльйон доларiв. Пiс­ля розпаду СРСР повернувся в Україну, став легендою кримiнального свiту. Коли мова заходить про справи минулих днiв, Вова Морда мимоволi замикається, стає небагатослiвним. Вiдчу­вається, що є багато тем, якi вiн не хотiв би обговорювати.

Утiм сьогоднi Володимир Дiдух називає себе "бiзнес­меном" i має на це всi пiд­стави: мiлiцiя офiцiйно не закидає йому нiчого. Вова Морда намагається жити по-новому. Вiн заснував благодiйну органiзацiю, допомагає простим людям, переконує, що часто їздить у зону АТО, щоб допомагати вiйськовим. Почав учитися. "На юридичному?" — цiкавимося. "Фiнан­си i кре­дит", — iз задоволенням у голосi констатує наш спiврозмовник. I додає: "Вчуся не тому, що хочу мати папiрець, корочку, я вiдчу­ваю таку потребу. Все змiнюється i рухається вперед. Треба вiдчувати ритм часу".

Ми намагались органiзу­вати зустрiч iз Вовою Мордою ще рiк тому, коли отримали неспростовнi докази того, що вiн причетний до фiнансування партiї Тягнибока. Однак лише кiлька тижнiв тому людина, яка має з Вовою Мордою контакт, повiдомила, що вiн готовий спiлкуватись.

Щоб викладенi факти не були сприйнятi викривлено, ми вирiшили опублiку­вати це iнтерв’ю пiсля виборiв. Багато сказаного настiльки важливе, що не хо­тiлося, щоб хтось сприймав це як елемент передвиборної боротьби.

I ще. Звiсно, iсторiя та окремi подiї в iнтерпретацiї Вови Морди мають певний колорит. Але, як кажуть, з пiснi слiв не викинеш. Пуб­лiкуємо розмову iз цiєю колоритною людиною саме тому, що це неодмiнно допоможе багатьом багато що зрозумiти, серед iншого те, як насправдi влаштована полiтика в нашiй країнi.

— Для початку можете пояснити, чому вас називають Вова Морда?

— Це дуже давно було. Це окрема iсторiя. Але якщо коротко, то просто в однiй дуже складнiй ситуацiї я гарно виконав свою роботу. Ось люди й оцiнили: "Ну ти морда способна". I так приклеїлося.

— Вам це не заважає, до речi?

— Нi, зовсiм. Наприклад, зараз у зонi АТО люди воюють — i всi мають позивнi.

— Вас пошепки називають по-рiзному — то "кримiналь­ним авторитетом", то "хрещеним батьком мафiї". А як би ви самi визначили свiй статус?

— Я людина. На сьогоднiшнiй день я працюю. Офiцiйно. Я голова благодiйної органiзацiї. Вона дiє вже два роки. Коли почався Майдан, почалася вiйна, я став допомагати.

— Ви стали знаменитi на всю країну, коли Ющенко пiд час розширеної колегiї МВС кричав мiлiцiйним генералам: "Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна "кликуха" одного з мордоворо­тiв..." Ви, мабуть, пiсля цього погано спали?

— Зовсiм нi, я спав чудово. Хоча, скажу правду, розi­злився, коли Ющенко зробив менi, так сказати, славу на всю країну, на весь свiт. Де Президент, де я? А потiм подумав: ця антиреклама менi не нашкодила, а може, ще й для мене краще зробила. Тi, хто не знав, дiзналися, а тi, хто знав, — нiчого нового для себе не вiдкрили. Але менi це було неприємно. I знаєте чому? Бо на Помаранчевiй революцiї я особисто був вiд першого дня до ос­таннього. I навiть бiльше скажу: я був там одним з перших. Скажемо так, ми захоплювали Український дiм.

— А ми — це хто?

— Це мої близькi — з ким я вчився, з ким дружив, з ким дружу досi. Це — моя "сiм’я". Я привiв iз собою тисячу триста чоловiк — своїх друзiв, близьких, рiд­них. I ми стояли всi в перших рядах. Я повiрив, що Вiктор Ющенко i Юля Володимирiвна дiйсно приведуть Україну до кращого майбутнього, пiднiмуть Україну з колiн. Повiрив у те, що вони декларували, що вони обiцяли. Я в це повiрив. Мене болiло. Просто болiло.

— А пiсля Майдану вас оголосили в розшук?

— Ющенко сказав те, що сказав.

— I якi це мало для вас наслiдки? Тодi, здається, пан Москаль очолив спецгрупу, яка мала вас затримати? Чим це закiнчилось?

— Москаль був тодi головною людиною в мiлiцiї. Вiн спецiалiст хороший. Вiн аналiтик хороший, ло­гiк i дуже порядна людина. Хто б що не казав, але Москаль — дуже грамотний генерал. Вiн вмiє поставити кого хочеш на мiсце.

Група працювала. Потiм люди пiдiйшли до Ющенка i дещо йому пояснили. Не хочу конкретизовувати, хто це був. Пiдiйшли до Президента i сказали йому, що Морда — це не просто Морда, а Володя Дiдух. А вiн каже: "То що ви вiдразу не сказали?"

— Тобто ваше життя пiсля вказiвки Президента посадити вас не змiнилося нiяк?

— Став бiльш вiдомим. Зараз, до речi, менi рекламу робить Путiн. На всiх телеканалах росiйських. I знову — де я, а де вiн.

— А чим ви Путiну не догодили?

— Кажуть, що Коломойський i я фiнансували пар­тiю "Свобода".

— А ви фiнансуєте?

— Уже нi. Але фiнан­сував. Ми "Свободу" породили. Покладали на неї надiї. А зараз народ її не вибрав. Розчарувався в їх­нiх поступках, в їхнiх дiях. У "Свободи" була гарна iдея, нацiоналiстична. Але вони її продали.

— А чому так стається: люди у вишитих сорочках, з гарними патрiотичними гаслами — i курвляться?

— Тому що бiднiсть перенести дуже тяжко, а багатство ще тяжче. Слабкi люди. Коли вони минулої осенi зрозумiли, що вони — як "Титанiк", тодi вже почали брати грошi за все.

— А ви багато грошей дали "Свободi"?

— Я їм дав 48 мiльйонiв.

— Гривень?

— Доларiв. Не всi вiдразу, частинами. Я став їх фiнан­сувати, коли вони ще починали як депутати в мiсцевих радах. Вони тодi були голi й босi.

— А кому ви конкретно давали грошi? I в якiй формi?

— Грошi давалися через Пупса (народний депутат Iгор Кривецький, права рука Тягнибока. — Ред.).

— Готiвкою?

— Ну а чим же?

— А як ви доведете? Вiн скаже: я не брав.

— Ну, це вiн комусь може таке сказати — не менi. Коли я говорю, то вiн слухає.

— А не боїться з вами тепер спiлкуватись?

— Вiн боїться. Ясно, що дуже боїться. I людей боїться. I себе.

— А навiщо давали грошi? З якою метою?

— Партiя була з правильним настроєм, декларувала хорошi намiри. А грошей у них не було, а треба було осередки утримувати, треба було зарплату платити, мiтинги органiзовувати.

— Вони до вас звернулися чи ви до них?

— Це була спiльна iдея, спiльний проект. Це не було — зразу всi грошi. Це було спершу 500 тисяч, потiм мiльйон, потiм, два, потiм три. Потiм по вiсiм давалося. Усього разом 48 мiльйо­нiв. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився кожний день. У "Фешн-клубi".

— При свiдках?

— Та всi бачили. Кожен Божий день. I обнiмалися, i здоровалися.

— I там ви йому грошi давали?

— Тягнибоку особисто грошi не давав, давав Пупсу. Щоб не сказали, що грошi на партiю дав, як ви оце згадували, кримiналь­ний авторитет. Таким чином, Пупс передавав нiби вiд себе мої грошi. Я перекривав фiнан­сування усiєї партiї.

— До речi, а хто i чому назвав праву руку Тягнибока Пупсом?

— Я його Пупсом не називав. Я йому такого позивного тепер не давав.

— Це Тягнибок вас познайомив з Пупсом?

— Нi. Мене Пупс познайомив з Тягнибоком. Я Тягнибока до цього не знав.

— А його ви з якого часу знаєте?

— Кого?

— Пупса, Iгоря Кривецького?

— Десь з 96-го. Вiн охоронцем був у Колi.

— Охоронцем де?

— У Колi Лозинського (у пресi Колю Лозинського називають "кримiнальний авторитет Коля Рокеро". — Ред.). Коля був моїм кумом. А Пупс бiля нього бiгав. Був охоронцем.

— А як це вiн, будучи простим охоронцем, так розбагатiв?

— Ну, як є, так i є. Вiн не такий глупий був. Вiн далеко не дурний. I при Колi вiн дуже багатим став.

— Чого ж вiн так погано охороняв свого боса, що все так закiнчилося драматично? Адже його боса вбили?

— Значить, така в них була "сiм’я", нiкудишня, слабка.

— А на сьогоднi пiсля того, що ви сказали, Пупса можна вважати одним з ваших ворогiв?

— Я собi ворогiв не вибираю. Й нiкого, скажемо так, не обзиваю. А грошi — це повiрте, не проблема, у Пупса сьогодні проблем з грошима немає. Коли "Сво­бода" прийшла до влади, почала брати страшнi гро­шi. Страш­нi грошi.

— А коли ви зi "Свободою" побили горщики?

— Коли вони зiйшлися з людьми Януковича, наприклад, з Курченком, цим мiль­йонером-скороспiл­кою, i коли я казав: "Свобода", вiн на мiльярди пiд виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потiм "топить" його всерединi країни без сплати податкiв! Мочiть його! Ви маєте зупиняти такi "схеми", бо ви — опозицiя, опозицiйна партiя!" А Пупс менi сказав: "Он нам больше денег дает".

I так нашi стосунки почали ламатися. I в Сiв­ковича вони брали грошi, i в iнших. А коли вони посадили в крiсло генерального прокурора Махнiцького, то взагалi страшно говорити, що почалося. Вони Мах­нiцького потiм так обставили, що вiн вже не хотiв бути нi генеральним прокурором, нi просто жити. Але вже не мiг — там без Пупса нiхто кроку не робив. "Свобода" почала брати грошi всюди i за все.

— А з Фiрташем як "Свобода" зiйшлася?

— Це вже було пiсля мене. "Свобода", як нiбито опозицiя, щось блокувала в потрiбнi моменти, Фiр­ташу це було потрiбно. Вони можуть зараз вiд Фiр­таша вiднiкуватись, а якщо на маму Пупса була записана власнiсть Фiрташа, то як вони можуть вiднiку­ва­тися?

— Якщо хтось дає партiї грошi, то хоче результату. Навiщо ви давали цi грошi? Прагнули впливу на полiтику?

— Я мiг би сказати, що грошi — це влада, а влада — це грошi. Але це не в моєму випадку. Я хотiв, щоб порядок був в Українi. Хочете вiрте, хочете — нi.

— Але є одне питання, яке в цьому мiсцi мусить бути поставлене: а на чому ви заробили хоча б тi ж сорок вiсiм мiльйонiв, якi дали партiї Тягнибока?

— На чому заробив? Скажемо так, я цi грошi заробив своїми руками, своєю головою. Працею. Треба заробляти грошi. Ми не повиннi бути бiднi. Знаєте, на цi грошi я мiг купити собi будинок за кордоном. Жив би собi в задоволення i спостерiгав збоку: що там в Українi? Я був за кордоном, але, як почався Майдан, я приїхав з-за кордону i там ще не був. Але я питаю себе: був би я там щас­ливий чи нi? Моя Батькiвщина тут, тут моє корiння. Там жити, спо­стерiгати — я не можу так. У нас, слава Богу, добрi люди, у нас найбiльша територiя у Європi, не рахуючи Росiї. У нас є гори, моря, у нас є золото, чорнозем, най­цiн­нiша земля, нафта, газ, центр Єв­ропи — у нас все є. Лише треба йти в парламент не грошi заробляти. I не красти. I не брехнею займатися.

— З багатьма полiтиками пiд­тримуєте стосунки?

— Багато хто мене продав.

— У якому сенсi? Брали грошi i не виконували обiцянок?

— Я не рахую грошей: якщо хочу — допомагаю, даю грошi. Це моє особисте — скiльки грошей дати i чи хочу дати. Я про людськi стосунки. Багато хто вирiшив, що їх треба обiрвати. Якщо хочете, то я був потрiбен, поки потрiбна була сила. А коли вони прийшли до влади — багато хто вирiшив усе забути. На сьогоднiшнiй день з першого Майдану в мене осталося двоє друзiв-полiтикiв — Червоненко Євген i Юрiй Криворучко. Але, знаєте, я на iнших не ображаюсь. Так повелося: знайомством зi мною однi гордяться, iншi — остерiгаються. Такий iмiдж менi зробили.

— Це хто вам такий iмiдж створив?

— Вороги в кожного є. Деякi люди говорять: в мене немає ворогiв — я чистий, бiлий, пухнастий, дiлять свiт на хороших або негiдникiв. Я такого не розумiю, щось там нечисто. Своїх ворогiв я поважаю. I слабких серед них немає. Хоча я нiкого з них ворогом не вважаю. Це для них я ворог.

— А звiдки у вас беруться вороги? Перейшли комусь дорогу?

— Розумiєте, у нас така ментальнiсть, що хтось комусь за щось завжди заздрить.

— Але заздрiсникiв довкола чимало, хiба це привiд у людей стрiляти?

— Ця людина, яка в мене стрi­ляла, — я її навiть не знав. I не бачив того Марка, розумiєте? Я з ним не був знайомий. Чому вiн у мене стрiляв? Це треба було б його запитати. Але його вже нема, царство йому небесне. А раз Господь мене зберiг, зберiг менi життя, значить, моя мiсiя полягає в чомусь iншому. Багато справ ще маю, певно, на землi.

— I навiть пiсля кiлькох замахiв, якщо хтось скаже, що Вова Морда — кримiнальний авторитет, ви з ним не погодитеся?

— Що у вашому розумiннi означає кримiнальний авторитет?

— Наприклад, це людина, яка очолює неофiцiйну органiзацiю, що заробляє грошi рiзними, не завжди законними способами в рiзних сферах, якi не контролюються державою...

— Кримiнальний авторитет — це тодi, коли його притягнули за злочин, де вiн кримiнальним шляхом здобув кошти, i його засудили. Я не був судимий.

— А чому тодi вас називають кримiнальним авторитетом?

— Запитайте тих, хто мене так називає. Не хочу намагатися бути нi гiршим, нi кращим. Так, я два рази сидiв у СIЗО. I мене пiдо­зрювали там, скажемо так, у скоєннi дуже тяжкого злочину (розстрiл кiлькох членiв злочинного угруповання. — Ред.). Я вам так ще скажу: у кожного з нас є минуле. Я своє минуле поважаю, бо воно мене сформувало.

— До речi, це правда, що, будучи в мiжнародному розшуку, ви самi прийшли до прокуратури, щоб дати свiдчення?

— Була справа. Мене дiйсно серйозно розшукували. Вiд Луганська до Ужгорода все було обклеєне моїми фотографiями на мiлi­цейських стендах. А потiм я прийшов сам у прокуратуру, сам почав давати покази. Скiльки тодi людей поз’їжджалось — генерали, полковники, з Києва. Уже стiльки показiв тодi у мене взяли, що не знали, що з ними далi робити. А доказiв проти мене нiяких не було. I мене зняли з розшуку.

Було, що сидiв у СIЗО вiсiм мiсяцiв. Пiсля замаху на мого товариша, у нього стрiляли, я пiшов до нього у лiкарню. Дiльничний запропонував менi пройти в рай­вiддiл. Я не чинив опору, мабуть, за мною слiдкували. Вони пробували шити менi справу, нiбито вiсiм рокiв назад я вимагав вiд людини п’ять тисяч доларiв. Але свiдкiв не було. Свiдкiв не було! Вiсiм мiсяцiв я тодi був у СIЗО. Багато я пiзнав. I лиха, i щастя. I головне — людей.

— От ви давали грошi Кривецькому — Тягнибоку на iдею, на розвиток партiї. Iдея ними продана. Як ви ставитеся до людей, отих фальшивих — дивляться тобi в очi, тиснуть руку, а потiм тебе продають?

— А я з ними не спiлкуюся. Я сказав своє "фе" — встав i пiшов. I Пупсу я сказав усе. Я довго чекав нагоди. У нього постiйно то сесiйна недiля, то, вибачте за слово, срачка. Я подумав: якщо Магомед до гори не йде, то гора до Магомеда прийде. Питаю: "Ти де?" — "На Майданi". Добре, приїду на Майдан. "Ти будеш один?" — кажу: "Один".

I тодi я йому все сказав. Сказав йому, що вiн — проститутка. Що вiн продав людей. Що вiн менi бiльше не "брат".

— А вiн на те що вам сказав?

— Що вiн сказав? Нiчого такого не сказав. Сказав, що можеш мене вбити. Я вiдповiв йому, що я не для того давав грошi, щоб хтось тебе вбивав. Але я сказав, що я хочу, щоб ти жив, знаючи, що ти, Пупс, — проститутка. I всi це будуть знати.

Про честь iз ним говорити даремно. Там честi немає. Так, йому вдавалося мене довго обводити навколо пальця. Вiн менi говорив: "Володя, братiк, ти ж нас не покидай, ми ж з тобою — як рiднi". Я Пупса делегував в обласну раду, а потiм i в парламент. Можливо, це була моя помилка, що я повiрив. Це я просто зробив неправильний крок, тому що довiрився йому. А треба було брати вiжки в руки i самому йти далi.

— Важко заснути пiсля того, як у тебе стрiляли? Чи вже звикли?

— Чи звикаєш? Як до такого звикати? Хiба дурна людина не боїться. Це миттєвiсть секунди. I менi Господь дарував життя, дякуючи Йому й ангелам-охоронцям, я ходжу по землi. Зараз менi дружина говорить, що я спiшу жити. Так, сплю чотири-п’ять годин, стаю рано i працюю. I так кожен день.

— I чого боїтеся сьогоднi?

— Боюсь, аби наступного дня всi були живi i здоровi. I моя мрiя — дожити до того вiку, що менi Бог вiдпустив.

— А зради не боїтеся в оточеннi своєму?

— Зради в оточеннi? Чого я маю її боятися? Це явище ганебне, але воно завжди буде. Хтось не витримує, здається перед обставинами. Це неприємно, але я до того ставлюся спокiйно. Не всiм можна вiрити — це факт. А зради не боюся, бо знаю, що є й справж­­нi друзi.

— А як ви для себе визначаєте: кому можна довiряти, а кому — нi?

— Чуття. Iнтуїцiя.

— Не пiдводила?

— Нi. Перш нiж я назву людину "братом", має багато рокiв минути. I людину треба пере­вiрити в дiлi.

— Але ж iз Пупсом ви помилились?

— Якщо хочете знати, вiн менi завжди про кожен крок свiй доповiдав. Ну, але скурвився... Це факт.

— Важко повiрити, що ви дали йому грошi i, пiсля того, як вiн зрадив те, що ви запланували у вашому спiльному проектi, не сказали: вiддай грошi назад...

— Я й не переконую. Я й сказав: вiддати.

— I не вiддав?

— Розумiєте, якби вiн тi кошти, що я йому дав, вiддав на АТО, я б навiть не заїкнувся. Перехрестився б i поставив крапку. 48 мiльйонiв доларiв — це ж стiльки можна для солдатiв питань повирiшувати... Про що ви говорите? Вони, будучи у владi, прийняли шiстсот мiльйонiв доларiв! Подивiться, якi вiн готелi купив — "Жорж" у центрi Львова, "Ха­ят" — у центрi Києва, банки скупили. Про що ви говорите?

— Банки?

— Так, так. 200 мiльйонiв доларiв дали тiльки за "Хаят". Я ж вам пояснював: влада — це грошi. Ось тому через таких, як Пупс, Тягнибок, ми й не можемо пiд­нятися з колiн. Тому в нас, вибачте, нi пенсiй, нi зарплат — нiчого нема.

— I як нам бути?

— Кожна проста людина бачить, де правда, де — неправда. Ось ви, мабуть, бачили на телеканалi "Iнтер", як в прямому ефiрi Ляшко допитував "сепаратиста"? А знаєте, що цей "сепаратист" — молдаванин iз зони? Його привезли за декiлька хвилин до ефiру i сказали, що будеш "сепаратистом" i на всi запитання Ляшка казатимеш "так". А за це йому пообiцяли пiвтора мiсяця строку зняти. I це ви називаєте полiтикою? Українцi мають навчитись поважати себе.

— Чому вас називають "хрещеним батьком мафiї"?

— Я особисто не чув, щоб мене так називали. Я люблю лише хрестити дiтей. Якщо хочете, назвiть мене господарем: так, я сам приймаю рiшення — з ким менi жити чи працювати, кого менi любити, з ким менi спати i кому помагати.

Це — правда. I правда те, що сьогоднi я хочу пiдвести риску пiд минулим. Кожен колись у минулому робив помилки.