Тупики украинской правовой системы (Ларцев против Тимошенко)

«Обозреватель» неоднократно в своих материалах писал о судьбе доктора наук Владимира Ларцева, незаконно, путем подделки документов, уволенного в апреле 2009 года из Фонда госимущества Украины исполнявшим тогда обязанности председателя приватизационного ведомства Дмитрием Парфененко.

Выиграв 3 марта 2011 года «дело» в Киевском Апелляционном Административном суде, он до сих пор не может добиться своего восстановления в должности и выплаты ему компенсации за вынужденный 20-ти месячный прогул в размере 129214 гривен. Пройдя Государственную исполнительную службу, Генеральную прокуратуру, Печерскую милицию, получив серьёзную травму ноги во время своего протестного голодания перед входом в главный офис ФДМУ, изначально увидев заангажированность указаниями сверху при рассмотрении исков незаконно уволенных чиновников со стороны Высшего Административного Суда Украины, Владимир Ларцев убедился в полнейшем параличе украинской правовой системы.

Мы публикуем его открытое Обращение к Президенту Украины как последний крик возмущения и бессилия перед произволом государственной бюрократии не только конкретного человека, но и всех наших граждан, кто годами не может добиться законности и справедливости ни от судов, ни от Исполнительной службы, ни от органов прокуратуры и милиции, ни от власти в целом по защите своих попранных Конституционных прав и свобод. Среди уволенных с 2005 по 2011год 38-ми тысяч государственных служащих таковых около тысячи. Среди нескольких миллионов всех категорий граждан Украины, попавших в этот период под сокращение и увольнение таковых по подсчётам правозащитных организаций несколько порядка ста тысяч. А ведь для каждого из них судебные мытарства порождают серьёзные финансовые и семейно-бытовые проблемы.

Бессилие людей перед «бульдозером» государственной машины, как показали последние революции в Арабских странах, может приводить не только к массовым протестам, но и порождать терроризм. Поэтому, чтобы не допустить подобного развития ситуации мы и публикуем Открытое письмо полковника в отставке.

Відкритий лист Президенту України від громадянина Ларцева Володимира Сергійовича щодо корупційних дій працівників органів прокуратури та колапсу правової системи України у цілому Шановний Вікторе Федоровичу!

Я змушений звернутися до Вас з привода факту не бажання, а можливо і прояву корупційних дій, з боку Генеральної прокуратури щодо дотримання чинного законодавства України, виконання рішення суду, постанови Державної виконавчої служби, та захисту відповідно до ст.121 Конституції України моїх прав і свобод як громадянина України.

З 5.05.2006 р. я працював заступником директора Департаменту законодавчо-аналітичного забезпечення реформування власності Фонду державного майна України. 22 квітня 2009 року в Інтернет-виданні «Обозреватель» вийшла моя стаття «Тайна багатства Леді Ю», у якій я критично оцінив опубліковану тодішнім прем'єр-міністром Юліею Тимошенко декларацію про її доходи за 2008 рік.

23 квітня 2009 року я був незаконно, шляхом підробки наказів звільнений з посади заступника директора департаменту Фонду державного майна України.

Проте, я не змирився з чиновницьким свавіллям Дмитра Парфененко, що виконував тоді обов'язки Голови Фонду держмайна, і подав позов до суду. Після 20 місяців розгляду моєї справи в 2-х інстанціях Постановою Київського апеляційного адміністративного суду України від 03.03.2011 по справі №2а-10223/09/2670 мене було поновлено на посаді заступника директора Департаменту Фонду державного майна України (далі - Фонд), а також вирішено стягнути з Фонду на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 129214 гривен (ксерокопія додається).

4 березня поточного року я прийшов з відповідною Постановою до адміністрації центрального апарату Фонду держмайна на вул. Кутузова 18/9. Однак там, не дивлячись на те, що вирішення колегії Апеляційного адміністративного суду підлягає негайному виконанню, не лише відмовилися реєструвати принесені ним документи, але і заборонили охороні пускати мене до Фонду. Всі спроби попасти із цього приводу на прийом до нинішнього голови ФДМУ Олександра Рябченко виявилися безуспішними.

Добросовісно прочекавши 10 днів після відсилання поштою Постанови суду і не отримавши відповіді я вимушений був почати пікетування входу у будівлю Фонду держмайна України на Кутузова 18/9. Проте ще через 15 днів ситуація зі мною не вирішалася, я почав голодовку.

Проте Фонд відразу відмовився виконувати Постанову КААСУ від 03.03.2011 і оскаржив його 10.03.2011 у Вищому адміністративному суді України. На підставі моєї заяви головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г.І. прийняв 18.03.2011 Постанову про відкриття виконавчого провадження за № 25278160 (додається).

Моє голодування тривало до 12 квітня 2011 року. Цього дня водій заступника голови приватизаційного відомства Міронюка І.Н. напав на мене прямо в холі будівлі центрального апарату Фонду на вул. Кутузова 18/9 і наніс тілесні ушкодження середньої тяжкості. Йому не сподобалося, що я запитав у його шефа, чому керівництво ФДМУ не лише не виконує вирішення Київського Апеляційного Адміністративного суду від 3 березня 2011 року, але вже сорок днів не дає офіційної відповіді, чому це відбувається. Напад на мене був зафіксований відеокамерами зовнішнього і внутрішнього стеження Фонду держмайна.

У процесі розглядів, яки були проведені міліцією з'ясувалося, що Валерій Федоренко, що наніс мені тілесні ушкодження, не був працівником Фонду. До інциденту зі мною високопоставлений чиновник Міронюк І.Н. практично з моменту його призначення заступником голови ФДМУ користувався машиною марки «Мерседес» і водієм страхової компанії «Велта», яка належить олігархові другого ешелону Андрію Деркачу, і який є його однокашником по Харківському вищому військовому командному училищу ракетних військ. Тобто фактично Міронюк І.Н., користуючись безкоштовно машиною фірми відомого бізнесмена, зацікавленого в приватизації для себе ряду об'єктів, що продаються Фондом держмайна, здійснював корупційне діяння.

Оскільки в результаті нападу на мене 12 квітня приватного водія заступника голови ФДМУ Ігоря Міронюка (до речи, який відповідає за юридичний департамент Фонду) у мене був розірваний задній м'яз стегна правої ноги, я вимушений був припинити голодовку. 30 квітня мені в Жовтневій лікарні Києва зробили операцію по зшиванню м'яза. До 13 травня я пробув в лікарні на стаціонарі. На протязі 3-х місяців я проходив курс різних процедур післяопераційної реабілітації. Загальна сума моїх витрат на лікування склала порядки 20 тисяч гривень.

Не дивлячись на подану мною заяву в міліцію з приводу хуліганського нападу на мене 12 квітня (№3497), нанесення мені серйозних тілесних ушкоджень (за результатами експертизи медичних документів) і порушення мого конституційного права на громадський протест, Печерське РУВД м. Києва відмовляє мені у відкритті кримінальної справи проти водія Ігоря Міронюка Валерія Федоренко (лист додається). Із цього приводу я вимушений був написати заяву в міську прокуратуру, але відповіді до сих звідти не отримав.

На запити Григорія Омельченко, Петра Симоненко і Михайла Чечетова до Олесандра Рябченко, офіційно послані йому, про причини невиконання ним постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011, Фонд держмайна відповів народним депутатам формальними відписками.

Виконавче впровадження, почате за моєю заявою 18 квітня Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ДДВСМЮУ) проти голови Фонду Олександра Рябченко, щодо відмови виконати рішення Київського апеляційного адміністративного суду про моє відновлення на роботі, нічого не дало. І це не дивно. Адже заступник голови Фонду Ігор Міронюк, який керує роботою юридичного департаменту ФДМУ, і начальник відділу примусового виконання вирішень ДДВСМЮУ та інший Ігор Міронюк є троюрідними родичами. Тому виконавча служба відразу вибрала тактику затягування виробництва по моєму відновленню на роботі у Фонді.

Після формального накладення державним виконавцем Геннадієм Мазуром двох штрафів на приватизаційне відомство, ігноруванням їх керівництвом Фондом держмайна, ДДВСМЮУ відіслав 24 травня подання про притягнення посадових осіб ФДМУ до кримінальної відповідальності в Генеральну прокуратуру, а сам, не чекаючи відповіді звідти, наказом по Департаменту закрив своє виконавче виробництво у моїй справі (додається).

І це після вступу 9 березня 2011 року у дію Закону України «Про внесення змін до Закону України «О виконавчому виробництві» і деякі інші законодавчі акти України відносно вдосконалення процедури примусового виконання вирішень судів і інших органів (посадових осіб)» N 2677-VI від 04.11.2010 р., який, як неодноразово публічно заявлялося високопоставленими представниками Уряду і Міністерства юстиції, посилив кримінальну і матеріальну відповідальність за невиконання вимог державних виконавців.

9 червня я одержав лист з Генеральної прокуратури (№ 05/2/3-13671-11 від 03.06.2011, додається), в якому заступник начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконання судових вирішень М. Банчук фактично без всякої правової аргументації відмовив мені у відкритті кримінальної справи проти Олександра Рябченко. При цьому він звалив всю провину за невиконання вирішення постанови суду від 03.03 2011 про моє відновлення у Фонді на державного виконавця Геннадія Мазура. Коло, як мовиться, замкнулося.

Тому я вимушений був написати скаргу Генеральному прокуророві на його підлеглого М.Банчука (додається). На нього я отримав відповідь Генеральної прокуратури за підписом начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконані судових рішень О.Кучера, що оскільки «вжиті виконавцем заходи, передбачені законодавством про виконавче провадження, були неповними, подання листом від 01.06.2011 було повернуто до держаної виконавчої служби України для опрацювання».

Проте вже листом від 25.07. 2011 за підписом старшого прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень О.Забелюка Генеральна прокуратура мені повідомила, що винесено постанову від 22.07.2011 про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом невиконання службовими особами ФДМУ постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діяннях складу злочину, передбаченого ст.. 382 КК України.

Однак вже 15.08.2011 мне подзвонив прокурор відділу представництва при виконанні судових рішень Олександр Селіщев та повідомив мене, що начальник його відділу Циган Юрій Володимирович скасував постанову Генеральної прокуратури від 22.07.2011 та збирається відкрити проти голови ФДМУ Олександра Рябченко кримінальну справу по моєму питанню. І тому він запросив мене прийти к ньому дати додаткові письмові пояснення. Я це зробив. Більш того, я допоміг О.Селіщеву дістати ряд приказів ФДМУ, яки свідчать що саме О.Рябченко несе персональну відповідальність за невиконання рішення КААСУ від 03.03.2011.

Проте листом від 09.09.2011 мене було повідомлено, що 08.09.2011 Генеральна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справі на підставі того же п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в складу злочину, передбаченого ст.. 382 КК України (№ 05/2/3–13671-11 від 09.09.2011, додається).

У всьому цьому цирку, влаштованому Департаментом державної виконавчої служби і Генеральною прокуратурою, більш всього приголомшує наступне:

1) Ні у одному зі своїх документів вони не назвали прізвища винних в невиконанні вирішення суду посадових осіб ФДМУ.

2) Штучне притягнення працівниками Генеральної прокуратури для виправдання своїх 3-х (!) відмов у відкритті кримінальної справи п. 2 ст. 6 КПК. Дана норма цього не передбачає (текст ст. 6 КПК додається).

3) Безпардонне порушення встановлених законом термінів для виконання необхідних процесуальних дій і співробітниками ДДІСМЮУ, і Генеральної прокуратури.

Під час спілкування зі мною О.Селіщев цинічно зізнався, що остаточне рішення про порушення кримінальної справи за фактом невиконання службовими особами ФДМУ постанови Київського апеляційного адміністративного суду щодо поновлення мене на посаді залежить не від нього, а від політичних розкладів та вказівок начальства.

Усе це, з одного боку обурює мене, а з іншого закономірно породжує думки про заангажованість та корумпованість працівників Генеральної прокуратури М.Банчука, О.Забелюка, О.Селіщева.

Виникає закономірне питання: чому Генеральна прокуратура без всякого додаткового звернення Володимира Ларцева відмінила 15 серпня свою ж Постанову від 22.07.2011 р. про відмову у відкритті кримінальної справи проти голови Фонду держмайна?

Вищий адміністративний суд України, який на основі поданої Фондом держмайна Касаційної скарги відкрив 7 квітня касаційне впровадження у моїй справі, надіслав мені про це Ухвалу за підпису судді-доповідача Амєліна листом від 18.04.2011. Проте у процесі спілкування по моєї справі з державним виконавцем Мазуром Г.І. я дізнався від нього, що Фонд надіслав до нього ще одну Ухвалу судді Амєліна С.Є. від 03.03.2011, якою він зупиняв виконання постанови КААСУ від 03.03.2011 в частині стягнення з Фонду на мою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 129214 грн. до закінчення касаційного впровадження.

Тоді я звернувся з листом по цьому приводу к Голові Вищого адміністративного суду Пасенюку О.М. з наступними запитаннями:

1) Якщо насправді суддя Амєлін С.Є. прийняв 03.03.2011 дві окремі Ухвали, то чому мені не надіслали другу, яку мені передав державний виконавець Мазур Г.І.?

2) На якій підставі суддя Амєлін С.Є. прийняв другу Ухвалу від 03.03.2011, якщо у Касаційній скарзі Фонду від 10.03.2011 за № 10-25-3187 прохання про призупинення виплати мені грошей не має?

Однак у свої відповіді, яка підписана заступником Голови ВАСУ Цурканом М.І. та була надіслана мені листом від 22.07.2011 № П-4915 ці питання залишились без відповіді.

Тому я вважаю, що друга Ухвала ВАСУ з’явилася наче навздогін, на окреме прохання заступника голови Фонду державного майна України Ігоря Миронюка, відповідального за діяльність юридичного департаменту ФДМУ, що у цьому випадку спрацювало телефонне право і корупційні зв’язки.

Крім того, Вищий адміністративний суд України, порушуючи закон ось вже більше ніж шість місяців не призначає дату засідання (по трудових спорах згідно з «Кодексом Адміністративного судоустрою» справи повинні розглядатися протягом двох місяців).

До речі, в абсолютно аналогічній ситуації, виявився і інший моїй колега по Фонду Валерій Марчевський. Постановою Львівського Апеляційного Адміністративного суду від 28 лютого 2011 року він був поновлений на посаді начальнику Ровенського регіонального відділення Фонду держмайна України.

Проте Фонд також відразу відмовився виконувати Постанову ЛААСУ від 03.03.2011 і оскаржив Ії у Вищому адміністративному суді України. На підставі його заяви головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г.І. прийняв 18.03.2011 Постанову про відкриття виконавчого провадження.

Але Фонд держмайна подав позив в Окружний Адміністративний суд Києва з вимогою заборонити провадження Департаментом державної виконавчої служби (!) щодо рішення Львівського Адміністративного Апеляційного суду від 28.02.2011. Хоча згідно з законом оскаржувати цю Постанову ЛААСУ Фонд був повинен там же, суддя Келеберда В.І. Окружного Адміністративного суду Києва В.І. його задовольнив.

Але дивує в цій ситуації не лише зроблений головним юристом Фонда Міронюком І.Н. маневр по блокуванню дій Державної виконавчої служби через придворний столичний окружний адміністративний суд, але і швидкість, з якою той розглянув позов ФДМУ. В той час, як і мені, і Марчевському В.Г. довелося чекати по шість місяців, поки відповідні Адміністративні суди розглянули наші справи, Міронюк Ігор Миколайович зміг «пробити» потрібне йому рішення всього лише за півтора місяці. Для нього це не склало особливої праці, оскільки керівником апарату Київського Окружного адміністративного суду є його близький родич Міронюк Дмитро Миколайович. Корупція, як кажеться, в наявності.

Тому не дивно, что декілька спроб В.Марчевського ознайомиться з матеріалами термінового розгляду позиву Фонду державного майна к Департаменту виконавчого впровадження виявились марними. Голова Окружного Адміністративного суду Києва Павло Вовк категорично відхилив усі його письмові прохання.

Валерій Марчевський не змирився з цим та подав скаргу в прокуратуру Печерського району м. Києву. 23 вересня він отримав лист за підпису заступника прокурора Печерського району Сказко І.Р., у якому він стверджував, що суддя Келеберда В.І. усе зробив згідно закону. Здивував В.Марчевського той факт, що лист Сказко І.Р. був датований 25.08.2011, а відісланий лише 20.09.2011. Тобто, як вважає В.Марчевський, заступник прокурора Печерського району на протязі майже місяцю «консультувався» з судією Келебердої В.І. заради особистого інтересу. Про це він подав скаргу на ім’я Генерального прокурору.

Пройшовши, на відміну від мене вже два круги всіх інстанцій адміністративних судів (у тому числі і Вищий адміністративній суд), і не добившись відновлення у Фонді, він також отримав відмову від Генеральної прокуратури про порушення кримінальних справ проти О.Рябченко та його заступника І.Миронюка.

Усе вищесказане, на мій погляд, свідчить, що для державних чиновників рівня міністра закони не існують. Що нашими правоохоронними органами рухають не їх функціональні обов'язки, а хабарі і корупція. Що Генеральна прокуратура з органу, який покликаний захищати права і свободи пересічних громадян перетворилася в «комітет із захисту інтересів високо посадовців і олігархів».

Але я сподіваюся, що Ваше втручання допоможе мені добитися законності і справедливості у виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду Україні від 03.03.2011 по справі №2а-10223/09/2670 що до поновлення мене на посаді заступника директора Департаменту Фонду державного майна Україні, а також стягнення з Фонду на мою користь за час вимушеного прогулу 129 214 гривень.

Сподіваюся, що я отримаю від Вас відповідь в встановлені законами терміни.

3 жовтня 2011 року Володир Ларцев