УкрРус

"З непокритою головою". Українська жіноча проза

Читати українською
  • "З непокритою головою". Українська жіноча проза

У часи, коли зникають цілі медійні холдинги, коли закриваються книгарні і звужується інформаційний (не кажучи вже про інтелектуальний) простір, приємно побачити бодай щось, що вибивається з подібного тренду. Власне, слово "щось" не цілком підходить для звістки про успішний старт нового видавництва і одну з перших його ластівок – антологію жіночої прози "З непокритою головою".

Книгу видала "Комора", де головою наглядової ради є Оксана Забужко. Про саме видавництво в одному з інтерв’ю Забужко сказала так: "Зараз "Комора" робить головну комерційну ставку на мої книжки, бо це, мовляв, те, що ґарантовано добре продається, а на всі мої навіжені "мрійницькі" проекти мені суворо відповідають: "Нема грошей".

Слава богу, на друк збірки гроші знайшлися. І тут ми знову зацитуємо Забужко, котра на презентації книги озвучила один такий "навіжений проект": "Пам'ятаю, як ми із Соломією Павличко мріяли про курс історії жіночої літератури. Подумки укладали антологію. Вона мала починатися з 1575 року із вірша луцької шляхтянки Олени Копоть-Жоравницької. Він уцілів завдяки тому, що потрапив у судові книги. Якось посварилися між собою дві братові. Одна з них підбила чоловіка вивісити на дверях ратуші вірш-пасквіль на другу".

Колоритний і ядучий вірш Копоть-Жоравницької до збірки не увійшов. В антології – твори 16 авторкинь – від Лесі Українки, Ольги Кобилянької та Ірини Вільде до наших сучасниць – Ніни Бічуї, Любові Пономаренко, Марії Матіос, Євгенії Кононенко, Галини Пагутяк, Людмили Таран, Оксани Забужко та Оксани Луцишиної.

Є ще п`ять імен, практично невідомих широкому загалу. Це – Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна, 1861-1927), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач, 1867-1924), Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер, 1860-1947), Наталя Романович-Ткаченко (1884-1933) та Катря Гриневичева (1875-1947). Мрія Оксани Забужко та Соломії Павличко про курс історії жіночої літератури збулася бодай в частині повернення цих імен читацькому колу.

Переказувати сюжети кожної письменниці – річ невдячна і нездійненна. "Всі сучасні письменниці вийщли з Лесі Українки", - говорить Оксана Забужко. Недарма Леся Українка та Ольга Кобилянська відкривають цю збірку. На цьому подібність літераторок завершується. Кожна належить до власної епохи і відображує її в міру розуміння, таланту та натхнення.

Загалом всі "жіночі" твори у цій книзі – цілковито різні. "Нас вчили, що жінка в літературі — як на фортепіано: має грати пальчиками в межах однієї гами. Але, як істотам повноцінним, нам хочеться грати на всю клавіатуру і перехрещуючи руки", - говорила на презентації збірки у Києво-Могилянській академії письменниця Людмила Таран.

Оновна ідея упорядників антології базується якраз на тому, про що говорить Таран: література тривалий час вважалась нежіночим заняттям. "Скажімо, Джейн Остін писала у загальній вітальні й завжди тримала напоготові читий аркуш, аби швидко закрити текст, коли хтось заходив.

Шістнадцятирічній Вірджинії Стівен (майбутній Вулф) категорично заборонили писати й радили щоденно працювати в саду. Ольга Кобилянська не раз нарікала, що домашні не толерували її потяг до читання: стільки хатньої праці, а вона шукає марних розваг", - зазначає Віра Агеєва, критик та літературознавець, упорядник збірки та автор передмови до неї.

Та ж Агеєва зазначає, що одна з проблем "жіночої" прози - відсутність традиції, котра почала формуватися лише наприкінці ХІХ. "Тільки в модерністську добу жінки перестали брати чоловічі псевдоніми й імітувати чоловіче письмо, заговорили власним голосом, виповіли досвід, здобутий вже без чоловіка-посередника, чиї переживання у патріархальній культурі вважалися універсальними й загальнозначущими", - акцентує Агеєва.

А Оксана Забужко між тим прогнозує, що ХХІ століття буде жіночим. Років через 90 ми знатимемо напевно, здійснився такий прогноз чи ні. Поки ж – читаємо "З непокритою головою" - найкраще з того, що написали жінки за останній вік…

Наши блоги