УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Бруно Шульц. Ліна Костенко

Бруно Шульц. Ліна Костенко

Поєднання книжок, котрі ми презентуємо сьогодні – а це збірка віршів Ліни Костенко та збірка оповідань Бруно Шульца – зумовлене певною мотивацією. Це – книги-повернення. Книги повторного відкриття, книги наново розпочатого знайомства. Як же так? – спитаєте ви. Бруно Шульц – ім`я й справді не надто відоме, але Ліна Василівна Костенко… Хто не знає української поетеси і не шанує її віршів? Так-то воно так, проте поезія Ліни Костенко не перевидавалась в Україні тривалий час. Але про це – дещо згодом.

Бруно Шульц, "Цинамонові крамниці".

Про автора. Коли "Обоз" лише починав друкувати книжкові колонки, ми обіцяли, що перший сюжет буде присвячено іноземному автору, а другий – українському. Проте зараз ми – у повній розгубленості. Як трактувати Бруно Шульца? Як "нашого" чи "не нашого" письменника? Народився Шульц в українському Дрогобичі, там же – через п`ятдесят років – і помер.

Бруно Шульц. Автопортрет

Він зв`явився на світ та виріс у єврейській родині, все життя прожив у Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорщини, писав польською та німецькою мовами. Ось такий дивовижний мікс країн, мов, націй та обставин. Безумовно, назвати Бруно Шульца "українcьким митцем" було б, м`яко кажучи, неправильно. Але й відкидати його зв'язок з Україною – також гріх.

"Так ми з матір`ю проходили двома сонячними сторонами Ринку, водячи по всіх будівлях, мов по клавішах, наші переламані тіні. Квадрати бруківки звільна минали під нашими обм`яклими пласкими кроками – деякі блідо-рожеві, кольору людьскої шкіри, інші золоті й сині, але всі до одного пласкі, ніби якісь сонячні фізії, затоптані й заходжені до нерозпізнання, до блаженного ніщо.

Аж урешті на розі Стрийської ми увійшли в тінь аптеки. Великий слоїк з малиновим соком у широкій аптечній вітрині символізував прохолоду бальзамів, що змогла б утамувати всяке страждання. Через кілька будинків вулиця не витримувала міського вистрою, ніби селюк, що, повертаючись до рідної домівки, починає звільнятися від свого винахідливого убрання, поступово, в міру наближення до села, перетворюючись на місцевого обідранця", – писав Шульц про рідний Дрогобич.

Бруно Шульц був не лише письменником, а й живописцем. У двадцяті роки він набув відомості завдяки циклу малюнків "Книга ідолопоклонництва", а на початку 30-х літературну славу йому принесли "Цинамонові крамниці". Усталена течія життя Шульца припинилася у 1939-му, коли він пережив прихід у Дрогобич радянських та німецьких військ.

Малюнок Шульца

Перша влада змусила його до написання портрета Йосипа Сталіна та полотна "Звільнення народу західної України". А відтак й заарештувала за використання у картині жовтих і блакитних кольорів. Друга – німецька – окупація допровадила Шульца до єврейського гетто, де він і загинув від кулі німецького офіцера.

Про книгу. "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" видала у 2013-му під однією обкладинкою "Цинамонові крамниці", "Санаторій під клепсидрою" та інші оповідання Бруно Шульца. Власне, це і є його повне зібрання творів – Шульц лишив по собі незначний творий спадок (якщо, звісно, мати на увазі кількість написаного). Переклад з польської мови зробив Юрій Андрухович.

Що таке "Цинамонові крамниці"? Цикл оповідань, пов`язаних місцем та способом дії і позбавлених сюжету в класичному розумінні цього слова. Це не "історії про…", це рефлексії, алюзії, спомини, вилущені з реальності і вдягнені у незвичайність. Високочолі критики порівнюють Шульца з Кафкою та Прустом, першим же враженням авторки цих рядків була подібність "Крамниць" до казок Андерсена, які у своїй переважній більшості традиційними казками не є.

Фреска авторства Шульца

Сам Шульц про "Крамниці" писав так: Я вважаю "Крамниці" автобіографічною повістю. Не лише тому, що вона написана від першої особи і що в ній можна знайти події та переживання дитинства автора. "Крамниці" — автобіографія, а швидше — духовний родовід, оскільки в ній відтворено духовне походження аж до тих глибин, де воно переходить у міфологію, тоне в міфологічному сні. Мені завжди здавалось, що витоки індивідуального духу, якщо досить глибоко дослідити їх, губляться в яких-небудь міфічних нетрях. Це останнє дно, далі якого проникнути не можна".

Чому варто прочитати. Тому що Бруно Шульц презентує особливий прозовий жанр, який, мабуть, вартує назвати, виходячи з його ж слів, "міфологічним сном". Нелюбителям подібного процесу й прихильникам суворої правди буття, вочевидь, буде нецікаво прочитати про те, як батько героя "підкладав під велетенських бельгійських квочок" запліднені яйця всіх птахів світу, і як згодом на світ з`являлись "ящури", в яких було годі й пізнати "майбутніх павичів, фазанів, глухарів і кондорів". Про те, що сталося з цими птахами потім, ми промовчимо, відсилаючи читача до першоджерела.

Рідний Шульцеві Дрогобич

Для чого існує подібна проза, спитаєте ви? Для того, аби бодай трохи розбавляти буденність та реальність. Тих же, кому останнє ближче, ласкаво просимо у світ "укрсучліту".

Ліна Костенко, "Триста поезій".

Про автора. Відразу домовимося, що хрестоматійну біографію Ліни Костенко ми переповідати не будемо. Вона й без того є широко відомою. Нас наразі більше цікавлять (чи то пак хвилюють) перерви у перевиданні її творів. Прихильники творчості Ліни Василівни пам`ятають 12-річну перерву, коли після збірок "Сад нетанучих скульптур" та "Вибране", що вийшли друком у 1987-му, наступна книжка – поема "Берестечко" – з`явилась тільки у 1999-му.

Ліна Костенко

Знадобилось ще 11 років, аби у 2010-му – одночасно з романом Костенко "Записки українського самашедшего" – сталося перевидання "Берестечка". У проміжку між цими подіями дістати вірші Ліни Костенко було неможливо. Збірки кінця 80-х (а тим паче раніші видання) ставали раритетами, які годі було шукати на ринку, навіть за грубі гроші.

Ліна Василівна довго не давала згоди на перевидання своїх поезій, вважаючи (згідно переказів поінформованих людей, оскільки пресу Костенко ніколи не жалувала прихильністю і від пропозицій записати інтерв`ю традиційно ухилялась) недоброякісною роботу своїх видавців.

В цей час Ліна Костенко стає об`єктом нападків зі сторони іншої відомої мисткині – Оксани Забужко, котра спочатку не лишає каменя на камені від "Берестечка" Костенко у своїй книзі "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" (2007), а потім "незлим тихим словом" згадує Ліну Василівну у "Музеї покинутих секретів" (2009).

Ліна Костенко та її видавець Іван Малкович

Хоч імені своєї антипатії Забужко в романі і не називає, усім посвяченим у контекст зрозуміло, що "відома поетеса з патріотичними віршиками і туманною репутацією жертви", над якою нещадно збиткується авторка, і є Ліною Костенко. На протистояння двох метрес української літератури (німого ігнору Костенко та активних атак Забужко) свого часу звернула увагу письменниця Євгенія Кононенко, написавши есей "Heroine or badgirl".

Про книгу. Одначе ми відволіклись. Отож, блокаду мовчання Ліни Костенко було прорвано у 2010-му. Почалося все, як було сказано, з перевидання "Берестечка", за яким – одна за одною – послідували три поетичні збірки. "Річка Геракліта" (2011), "Мадонна перехресть" (2011) та "Ліна Костенко. Триста поезій" (2013).

Одна зі збірок Ліни Костенко 2011 року. Нижче на ілюстрації - друга; обидві - видавництва "Либідь"

Перші дві вийшли у видавництві "Либідь", останньою ми завдячуємо знову ж таки "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" і її чудовій "дорослій серії". Упорядниками збірки виступили донька Костенко Оксана Пахльовська та директор видавництва Іван Малкович. Як сказано у післямові до видання, ця книжка – найповніша збірка поезій Ліни Костенко за часів Незалежності.

Чому варто прочитати. Питання в даному випадку – блюзнірське. Як можна не читати Ліну Костенко? Це все одно, що не дивитись фільмів Фелліні, не тримати у руках пролісків чи не споглядати зіркове небо. На цьому аргументи "Обозу" на користь цієї книги вичерпуються. А в якості бонуса – ось:

cпини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум`ям згорю