УкрРус

Анна Гавальда. "Я її кохав. Я його кохала". "Ковток свободи"

  • Анна Гавальда. "Я її кохав. Я його кохала". "Ковток свободи"

За мірками сучукрліту, Анна Гавальда – це, звісно, вчорашній день. Її не можна віднести до постмодерністів, вона пише прості невибагливі речі, і – найголовніший "гріх" – в її творах є СЮЖЕТ. Є герої, які говорять, а не марять, герої, котрі діють, а не медитують. Словом, любителям літературоподібної "заумі" можна не турбуватися, а прихильникам "капіталістичного реалізму" - welcome.

Про що пише Гавальда? Про кохання, про відносини, про цілком буденні, звичайні події. Загалом 42-річна Гавальда - не надто плідний автор: хоч і пише вона з 1999-го, з-під її пера вийшло не так й багато творів: збірка оповідань "Мені хотілось би, аби мене хто-небудь десь чекав", романи "35 кіло надії", "Я її кохав. Я його кохала", "Просто разом", "Втішна партія гри у петанк" та "Ковток свободи".

Цьогоріч харківське видавництво "Клуб сімейного дозвілля" зробило читачам подарунок, видавши під однією обкладинкою два романи Гавальда (обидва українською мовою) – "Я її кохав. Я його кохала" та "Ковток свободи". Перший має незвично побудований сюжет, який на перший погляд видається цілком банальним.

Хлою залишає чоловік Адріан. Залишає з двома дітьми, бо покохав іншу. Безкінечно жаліючи себе, Хлоя з малими їде за місто – як сказали б в СРСР, "на дачу". Туди її береться супроводжувати свекор, який перші дні (тижні?) не відходить від страждаючої невістки. П`єр (так звати свекра) спочатку викликає у Хлої цілу бурю негативних емоцій: він нагадує їй Адріана, до того ж, як підозрює Хлоя (і не безпідставно!), П`єр має на меті виправдовувати сина.

Афіша фільму "Я її кохав. Я його кохала"

Це і так, і не так. Звісно, П`єр не проклинає Адріана і намагається примирити Хлою з ситуацією, яка склалася. Чому? Тому що сам П`єр свого часу припустився фатальної помилки: він НЕ покинув дружину і родину (де теж було двоє дітей) задля кохання всього свого життя. Слухаючи П`єра, Хлоя буцімто приймає його не проговорені вголос аргументи на користь того, що справжня любов таки вимагає жертв і може смертельно ранити тих, кого в жертву приносять.

Проте кожному його власний біль здається найбільшим. У цього роману нема хепі-енду. Він завершується сльозами Хлої і різкими словами, сказаними нею на адресу П`єра: "Йдіть уже. Залиште мене. Я сита по горло вашою добротою. Я більше не можу. Ви вже перегодували мене цим, мсьє…". "Я піду спати, залишу тебе в темряві, якщо ти справді цього хочеш", - відповідає П`єр.

Отак, як і у житті, кожен лишається зі своєю правдою, своїми резонами і власними уявленнями про те, що є добром, а що – злом. Проте кожна ситуація може бути розглянута під різними кутами зору, і те, що видається одному учаснику любовного трикутника зрадою , для іншого – шляхетна боротьба за виняткові цінності. Висновок нехитрий, проте викладений в манері, яка дійсно чіпляє за живе.

Обкладинка єдиної на сьогодні дитячої книжки Гавальда - "35 кіло надії"

Все таки недарма Анна Гавальда перемогла свого часу у національному (!) конкурсі на найкращий любовний лист. Було це у 1992-му, коли майбутній письменниці виповнилось 22 роки. Анна народилась в елітарному передмісті Парижу, а от її прабабця з`явилась на світ у Санкт-Петербурзі. Освіту Гавальда отримала у Сорбонні, відтак працювала вчителькою. Проте слава прийшла до неї не на ниві "розумного, доброго, вічного" - відомість Гавальда набула як літераторка.

Три з її романів стали бестселлерами і у період з 2004 по 2008 роки продавалися накладом майже у два мільйони екземплярів. Завдяки письменству Гавальда заробила 32 мільйони євро. А у березні 2007-го один з романів Гавальда – "Просто разом" - було екранізовано. В картині режисера Клода Беррі в головній ролі знялася Одрі Тоту.

Критики дуже схвально зустріли цю екранізацію. За чотири тижні прокату фільм побачили 2 мільйони глядачів, а на Міжнародному форумі літератури та кіно у Монако картина отримала премію за найкращу кіноадаптацію роману. Другим екранізованим твором Гавальда став роман "Я її кохав. Я його кохала" з Даніелєм Отеєм у головній ролі. Стрічка вийшла на екрани у 2009-му.

Кадр з фільму "Просто разом"

Можливо, останній за хронологією книзі Гавальда – "Ковток свободи" - також судилося потрапити на екран. Хоча, на скромну думку авторки цих рядків, це не найкраще з того, що написала Анна. Сюжет такий: жила-була родина з двох братів і двох сестер: Сімона, Венсана, Гаранс і Лоли. Діти виросли, і ось у кожного своє – подекуди дуже нудне та передбачуване – життя.

Старшого брата Сімона, наприклад, бог наділив нестерпною (з точки зору сестер) жінкою Карін. Прискіпливою буркотухою, надто раціональною та пісною. Сімон і Карін, а також Гаранс і Лола їдуть автівкою на весілля родичів, яке не обіцяє нічого цікавого чи навіть приємного.

Карін – єдина, хто ставиться до цієї родинної події поважно та зацікавлено. Натомість Сімон, Гаранс і Лола, зрозумівши, що це весілля – ще один бездарно прожитий день, вдаються до божевільної ескапади: втікають до Венсана у якусь глушину, з котрої той не вважав за потрібне вибиратися.

Один день, проведений вчотирьох, без нагляду Карін, без необхідності дотримуватися формальностей і робити добру міну при поганій грі, вочевидь, багато важив для братів та сестер. Втім, друга половина роману (та, де втікачі дістаються лігва Венсана) видається менш переконливою, аніж початок книжки.

Гавальда на автограф-сесії

Що ж, можливо, Анні Гавальда й самій не вистачає трохи свободи, адже в її щоденному розкладі – обов`язкові заняття красним письменством. Щодня Анна три години приділяє писанню новел плюс веде колонки в журналі Elle. Плюс (й з цього, мабуть, вартувало почати) виховує двох дітей.

Словом, цілком вірогідно, що письменниця сама не має того, чого так прагнуть її герої – незахаращеного обов`язками життєвого простору і відчуття польоту. Але, принаймні, поміряти про це вона може. Як, зрештою, і всі ми.

Наши блоги